Павло Мовчан – З дитинства

День риштований шелестом лісу –
Підіймаєшся вгору, аж очі холонуть,
І рука розгортає єдвабну завісу,
Навивається шовк на долоню.
Як все видно: ясна на осонні
Жінка зв’язує тіні у жмут.
І лежать валунами розмлоєні коні,
Утопившись в траві і позбувшися пут.
А ген там, попід гай, де з тонких соломинок
Дітлахи видихають блакитниць синиць,
Річка нижеться густо з росинок
І сміється вода горілиць.
По долині луна вогкувата –
Мерехтить павутина тонка –
Голос матері – треба спускатись:
На землі тебе доля чека.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Любіть україну аналіз.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – З дитинства
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.