Павло Мовчан – З глини ліплені

Ти маєш можливість ще й раною стать.
І діткнута плоть язиками багать
Достойно знесе усі муки високі…
Та поки у камені іскри ще сплять,
Хутчій витискай з нього соки,
І мури розкидай, і вежі зруйнуй,
І вилущи зрілу бруківку,
Щоб час розступився ушир-глибину,
Щоб легко було проростать, мов зерну,
Ногами торкнувшись долівки.
Бо з глини постали, крізь сита густі
Ретельно просіяні тричі;
Чому ж ми камінням, немов в забутті,
Своє підпираєм величчя?
… Безмежність для зору, та й що межувать?
Трава то приб’є,

то відхлине,
І в серці твоєму така неоглядь,
Мов стала стоокою глина.
Наохляп душа схарапуджена мчить
На обрій, на обрій, на обрій…
Не кришиться глина на глиняну мить,
І глиняна плоть щонайвищої проби.
Та камінь раптово упав з висоти,
Прошився вогонь у траві, мов гадюка;
Ти болість відчув, роздвоїлись світи,
І кришиться все, що не візьмеш у руки.
Та каменя взяв, він зростав на очах,
Щохвилі опуклював міццю долоні
І кожним кристалом уголос кричав:
– Я – камінь, я – камінь з небесного лона.
Я твердь, я міцнота, затула твоя,
Піднось мене вище угору,
/> Де отвір огненний у небі зія
І полум’я жбуха прозоре… –
Під ноги я камінь важенний поклав,
Він ріс, а я меншав щомиті.
Він безліччю ссалець краплини тепла
Висмоктував з мене несито.
І глина тілесна на кість запеклась,
І простір сипучий кришився,
І сипався, сипався мелений час,
А замість трави вже пісок ворушився.
І камінь впивавсь у вуста гостряком,
Пісок засипався, і рана щеміла,
Я камінь лизав, поторкав язиком,
І тріскалось, тріскалось глиняне тіло.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір як я бачу світ.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – З глини ліплені
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.