Павло Мовчан – “Залізною брамою брязнуло місто… “



Залізною брамою брязнуло місто,
І простір у очі зайшов, наче дим…
Спахає з-під повсті травичка гоїсто,
Та смутки за втраченим вигоїть чим?
І бачиш крізь сльози розмите узлісся,
Мов патьоки крейди на чорній стіні.
Позаду ж не брама – залізна завіса.
А що там? – не видно, не чути мені…
Не чути пліток, не видати і зради,
Забуто образу, і стлумлено гнів…
Не треба назад – і нічого не згадуй,
Минулось безсоння, забулися дні…
Так ніби й немає за чим жалкувати,
Та дні хоч ніякі, та жаль мені їх,
Бо не відшкодуєш нічим свої втрати:
Ні вірністю інших, ні щирістю всіх…
Бо з відстані й прикрість приємною стала,
І правдою стала відверта брехня…
Позаду почув скреготання металу,
Неначе хтось браму важку відчиняв:
Поглянув назад – стіна передмістя,
В повітрі ледь зримі прозорі рубці,
І спис, що у мене націлений вістрям,
Затиснутий міцно в жіночій руці.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...




Втрачена грамота скорочено.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Залізною брамою брязнуло місто… “
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.