Павло Мовчан – “Зелений луг, веселий пух… “
Зелений луг, веселий пух
І біла конюшина.
І котиться луна за пруг –
Вишнева намистина.
Не наступай на трійчаки,
На ці рослини щирі –
З-під ніг сполохані квітки
Летять в осінній вирій.
Збезважся, виструнчись і ти,
Візьми трой-зілля в пучки,
Услідно і собі лети
Над лугом однозвучним.
Над шляхом, що глухим піском
Прикинувся з учора,
Де спокій виріс шулячком
На стебельці прозорім.
Лети, не згадуй про слова
Та імені не згадуй…
І відведи на день, на два
Початок листопаду.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – два дні Такі відмінні дні і кольором, і змістом: Учора – далечінь прозоро-молода, Сьогодні сам в собі, задмуханий до іскри, Замуливсь білий день, мов пойняла вода. І небо кам’яне висить важке над нами, А очі підведеш, побачиш глибину: Там тоне хтось, маха розпачливо руками, Дослухуюсь – чутно лиш тишу крижану. Сповзає зір важкий на зазубні й щербини, […]...
- Іван Франко – “Мій раю зелений… “ Мій раю зелений, Мир-зіллям маєний, Стелися круг мене В далекую даль! Пречудний спокою, Витай надо мною. Святою рукою Прогонюй мій жаль! Як сонечко сяє! Як вільно гуляє По вільному краї Мій погляд кругом! Луги за ланами, Село між садами І мир між хатками, Спокій над селом. А люди щасливі, Брати мов зичливі, На прадідній ниві […]...
- Павло Мовчан – “Прощай, прости, моя химеро!..” Прощай, прости моя химеро! Солодкомовна, вітропера, Що кублилась в моїй душі… За спиною стрільнули двері – Лети, спіши на бариші… Я малював тебе росою, Вологим подихом на склі, На оці – голкою сухою І вістрям терну – на чолі, На серці – невигойним болем, Пекучим оцтом на губах, – Тепер, як зашпори, мов холод, Витискую […]...
- Павло Мовчан – Через ліс З оленкою в руці сидів я на узліссі: Метелики цвіли, снувала мурашва, Світилася трава, і промені навскісні, Лунаючи, ішли крізь чисті дерева. На вічній глибині, у серцевині ока, Як насінина лун, ще жайворон тремтів, У м’якушах хмарин дощу тугі волокна Сукались і плелись, як невід, із вітрів. Лети, хутчій лети, оленко тонкокрила, Метелики, цвітіть, оздоблюйте […]...
- Павло Мовчан – Поклик Намарилось недоброхіть: Недбайний день і погуляння, Кругом штахетник, наче кліть, А посередині стоїть Драбина в небо, і останній Щабель зелений, наче віть, – Не досягнуть, не долетіть, Бо неспроможен до літання… Поволі-воленьки іти, Перебирать щаблі трухляві, А на хмарині зверху – ти, В блакить вмочивши крила дляві, Пливеш – мені не досягти… Щаблі обрушуються – […]...
- Володимир Лучук – Втік зелений олівець Ніс Івасику руці Різнобарвні олівці. Біг Івась за дідом Слідом І спіткнувсь на толоці. Дід до внука повертає: – Що тут сталося? - питає. А Івасик посмутнілий Олівці збира плачма: – Є червоний, чорний, білий, А зеленого – не-ма… – А зелений олівець, Найпрудкіший стрибунець, Від Івася – скік та скік! – У траву пірнув і […]...
- Павло Мовчан – Холодна тиша вечорова Виснажується день, Забарвлюється тиша, Крізь глицю швидко дише – Колише павука В розірваній мережці, І полум’я зника В зотлілій головешці. Взялося холодком Скуйовджене волосся, Відлуння обідком Скотилось в безголосся. На ширину очей Слух розгортавсь крилато, І страх з глухим мечем В кущах ставав на чати. Втопивши ноги в мох, Затамувавши подих, Я виникав, як бог, […]...
- Зелений дубочок на яр похилився (народна пісня) Зелений дубочок на яр похилився. Молодий козаче, чого зажурився? Молодий козаче, чого зажурився? Чи воли пристали, чи з дороги збився? Воли не пристали, з дороги не збився. Того зажурився – без долі вродився. Ой піду я в поле шукать собі долю. Не знайшов я долі, знайшов риболовців. Ой ви, риболовці, ви гарнії хлопці, Знайдійть мені […]...
- Павло Мовчан – Ягода Суничино терпка, жарка і недозріла, Тверда моя рука Торкнулась твого тіла І зранила – прости… Як тепер кров замовить? Невже ж занапастив Душі святу основу?.. Недосконалий я: зісподу росте вовна. Я серце пощербив давно. І плоть моя щертовна. Привласнюю, беру, владую, розкошую… Та своїх зморщок не зітру і честі не сплямую. Вже знати й на […]...
- Павло Мовчан – Пам’ятати? Відкриваю пам’ять, наче трухлу скриню: Всякого непотрібу в іскрах нафталіну… Шапка-смушка, драний кожух, Пір’я на подушку, зваляний пух… Наповіщо дати? Числа та віки? Хто сукав на кого в гніві кулаки? Боніфацій? Генріх? Альберік? Євгеній? Злиплись в нісенітницю всі чужі імення… Підступи і змови, зради, знади, кров, Пастки, хаполови – хто кого зборов? Фрізи з Едуардом? […]...
- Павло Мовчан – Ти І рот мені судомою звело, Повітря затверділо, наче скло, Не видихнуть, ні слова проректи, Заламувався погляд на кути. Оплавлений смолою, мов комаха, Я пізнавав все повновладдя страху. Перед очима застигав бурштин, Душа моя, приречена на згин, Ув’язнена навічно у живицю, Засушену нагадувала птицю, Що сліпо дивиться на лет швидких хвилин. Вода текла, та отвердів мій […]...
- Павло Мовчан – “Біля очей, на дотик пучки… “ Біля очей, на дотик пучки, На довжину відлуння – ти… Пробач, що я мовчанням мучив, Що тінь, мов каменя, котив. Тікав від тебе і від себе, Себе ошукував, брехав, Не царював, а лише жебрав, Не володів, а тільки брав. І маю за видатки плату, Став тим удаваним, яким Зліпив себе – душа горбата, І запеклися […]...
- Павло Мовчан – “Водою мед розбавлений в тарілці… “ Водою мед розбавлений в тарілці Ледве жовтів, принаджуючи ос; Листок медвяний хилитавсь на гілці, Мов від біди застерігав когось… Злипалися від солоду повіки, І пучки прилипали до стола, Мов прагнув сам приклеїтись навіки До світлого й прощального тепла. Воно ж, мов тінь, поволі відступало, А його місце смуток посідав, І з болем віддирав ти кожен […]...
- Розшумовуйся, зелений дубе… – Малишко Андрій Розшумовуйся, зелений дубе, Як весінній перегрім, Бо заграли голосисті труби На кордоні грозовім. На кордоні грозовім Бережуть великий дім! Не хвилюйся, море, у тумані, Грізно хвилі не здіймай, Кораблі пливуть на океані Від Амура по дунай. Від Амура по дунай Бережуть Радянський край! Не клонися, гаю густолистий, Не в’ялися опівдня. Як ідуть брати мої танкісти […]...
- Сергій Жадан – Що ти будеш згадувати про ці часи? Що ти будеш згадувати про ці часи? Адже пам’ять змиває всі голоси, Адже пам’ять не пам’ятає жодних імен, жодних назв, Але ти все одно згадуй, згадуй про кожного з нас. Згадуй про нашу закоханість у твоє лице, Навіть якщо тобі це не подобалось – згадуй про це, Навіть якщо ти не вірила в серйозність наших […]...
- Павло Мовчан – Таке ти, полечко Не надивитись, ані вжитись, Не вкоренитись, ні вхопить, Ні навпростець, ні полем битим По перемірять, не пройти. Таке ти, полечко життєве, Така ти, доленько земна, Що день по дневі, день по дневі П’ю безмір навхилки до дна. І не нап’юсь, не погамую Своєї спраги і вогню,- Піском повзу, стовпом вихрую, Голкую серце на стерню. Не […]...
- Павло Мовчан – Полинова сутінь Дише степ і теплом, і росою краплисто, І тоненький вітрець у обличчя свіжить – І темнішає сад, і злипається листя, І остання бджола в сонний вулень летить. І останні ймена повертаються в губи, І тебе я гукав, та відлунку не мав. Чи загускло повітря, скажи мені, люба, Чи мій поклик летючий десь хтось переймав? Ось […]...
- Павло Мовчан – “По сліду каменем котила… “ По сліду каменем котила, Піском кропила, де ступну, Моя насущнице, немила, У гніві я не обернусь… Долоні багнуть відлетіти, Обернена душа назад, Де замикають сині квіти Прояснений осінній сад… Де слідьма яблуко котюче Вминає дощовий пісок – Незрима ниточка сполучень Так хутко зменшує клубок, Що я спинився, кам’янію, В кристалах згаслих зав’яжу, Як іскру, маківку […]...
- Павло Мовчан – Сліди Вийшов – дорога гуляє сама по собі, Перепочивши при ярій вербі, В землю пустивши мичку коріння, Щоб запастися довгим терпінням. Глянув: дорога струмує піском, Не перейняти її батіжком – З яру на гірку, з шпилю в ярок Віється весело пилу клубок. Віжки прядив’яні туго бринять, Грузне у порох дороги печать: Рівну дорогу копито горбатить, Котиться […]...
- Павло Мовчан – “Над лугом птах диму маха… “ Над лугом птах диму Маха, перебарвлює трави, Ширяє над ними, холоне над нами. Посизілі коні, як сльози, стоять в оболоні, Плавкими медами З’єдалися наші долоні… Чого нам ще треба для певності в щасті? – Летять поза небом напасті крапчасті, І олово в кулі само по собі завершилось – Ми ж міцно тримаєм в губах горошини… […]...
- Павло Мовчан – “Крилом балкона піднятий угору… “ Крилом балкона піднятий угору Ширяв над тілом захмелілий дух. Магнітна прірва, де ряхтіли зорі, Вповільнивши, остуджувала рух. Яке сирітство, несумірне з світом! Яке зухвальство розумом збагнуть Зміст зореносних віковічних літер, Космічну сталість і безмежжя суть… Ні. Не для нас ці письмена писались; Лякливий зір в безодню не пірна, Бо знаджують його земні провали, І він […]...
- Павло Мовчан – Звертання до снігу Ой, чистоти не вберегти, Що мені очі ріже… Крізь подих снуйся і лети, Крізь вушко голки, сніже… І білизна твоя ясна Відтінює скорботу; Бринить, бринить суха струна – Чорнобиль чорноротий. Віджив, засох і тільки звук Кружляє, мов насіння, І проситься стебло до рук Сопілкою, жалінням. І я благаю, сніже мій, Осівши, зберігайся, На сито й […]...
- Павло Мовчан – Гончарний круг На веретено крижане намотується нитка біла. Кружля тебе, кружля мене крутілка спорожніла. Скрипить, скрипить гончарний круг, Кружляє безупинно: Немає губ, немає рук, щоб нас зліпити з глини. І може статись – пронесе нас повз людські турботи. Мелькоче все, мелькоче все, Лиш вітер сухоротий Обдмухує ретельно нас, сухі грудки формує… Кружляє круг, збігає час, і все, […]...
- Павло Мовчан – “Синиця в волоссі… “ Синиця в волоссі… А де ж їй гніздитись, скажи? Мороз перепалює ліс на вугілля, Повітря клинцюють лискучі сталеві ножі, Та прорізи враз засипаються сіллю. Скажи мені, друже, а де ж мені жить, У серці чиєму питати притулку? Вже обруч стискальний сталево дзвенить, Аж тіло, мов крига, потріскує лунко. Гадав, що приб’юся листком до стовпа А […]...
- Павло Мовчан – “Я йду у час, а ти йдеш в позачасся… “ Я йду у час, а ти йдеш в позачасся З лукавим зблиском краплених очей. Ну як тобі в минувшині прекрасній? Не тісно? Ні? – і докір не пече? За кущ трави чіпляюся руками, Аби пісок струмуючий не зніс. Потужний плин, хоча на шиї камінь, І ясно черепашками обріс… Несе, несе, і я за все хапаюсь: […]...
- Павло Мовчан – Вибір Ой світе, світоньку, чи ти мені наснився, А чи судився літнім, як бджолі? Я лугом брів і щедро заросився, На рукаві пилок, як на крилі… І голос супроводжував гудючий: “Куди ти, чоловіченьку минучий, Куди ти йдеш, пошукуєш чого? Куди несеш у рукаві вогонь? Куди ти йдеш – попереду ж зима, Вона ж до кістки все […]...
- Павло Мовчан – Відлуння (“Йдуть дощі неситі… “) Йдуть дощі неситі на сніги нечисті, Не згадаю гадки і не змислю мислі. Збавлене чи збуте, Стерте чи забуте, Березень минувся чи прожився лютий? Зменшується білість, чорнота зростає, Крапелини спілі віття угинають – Стончуються пучки, і долоні в’януть – Падають додолу персні олов’яні, Котяться поволі по землі похилій… І княпіє ворон на Савур-могилі… Він, струсивши […]...
- Павло Мовчан – “На пагорби, на вечір, на вітри… “ На пагорби, на вечір, на вітри Зір посила свій подив і відвертість: Далеко – жить, далеко – йти з гори І небо на плечах нести упертих. Звиса згори сріблястий ланцюжок – Простерту руку піднеси під нього: Тече, тече крізь пальці порошок, Вкрива блакиттю зрошену дорогу. За обрієм відкрилося мені Солодке лоно – папороть квітуча, Літа […]...
- Павло Мовчан – “За цим дніпром – є ще дніпро… “ За цим дніпром – є ще дніпро… За обрієм – моря в три води, А за народом – є народ, А за народами – народи… Земля не кругла, а похила, Бо за могилою – могила, За нею видно ще та ще… Переплелись річки, як жили, Струмочки, живлені дощем… З’єдналися, переплелися, Влилися в море-океан, Мов пучки […]...
- Павло Мовчан – “Синіє обрій, як стіна фортечна… “ Синіє обрій, як стіна фортечна… Так що таке скінченність безконечна? За колесом ще котиться луна, За голосом – хуртечна пелена, За скрипкою – струна, як павутина, І в подмухах летить дрібна пилина, І де межа, куди душа долине? Учора снились гори – певний знак – На павутинні піднімавсь дивак, Сотався вперто, зір піднявши вгору, Де […]...
- Павло Мовчан – Краще синиця в руках Все зсунулось до глузду, до основ, І оголилась глибина кринична… А з твоїх пучок капа тепер кров, Хоч ще учора сік точивсь суничний. Безглуздий рух вперед по площині, По шклі води, по струнах металевих… День скаламутивсь, аркуш почорнів, І чорний хтось процокав на коневі. І чорне листя, звихрене слідком, З дерев зірвавшись, полетіло роєм… І […]...
- Павло Мовчан – “Залізною брамою брязнуло місто… “ Залізною брамою брязнуло місто, І простір у очі зайшов, наче дим… Спахає з-під повсті травичка гоїсто, Та смутки за втраченим вигоїть чим? І бачиш крізь сльози розмите узлісся, Мов патьоки крейди на чорній стіні. Позаду ж не брама – залізна завіса. А що там? – не видно, не чути мені… Не чути пліток, не видати […]...
- Павло Мовчан – З двох боків (“Затримуйте зором прозорість повітря… “) Затримуйте зором прозорість повітря і прозелень крони: Примарна тривалість ошукує нас, В природі немає, немає повторень, Все суще на світі, геть все видозмінює час. Кохана, чому твої пучки зів’яли, Незгарбляться руки і погляд порідшав – чому? І видихавсь голос – у ньому все більше печалі, Його лише погуком я перейму. Затримую слухом любові тонку павутину, […]...
- Павло Мовчан – В передчутті весни Ліс знеосіблений, відсирівши, розмивсь Оскорбною пітьмавістю по сизім, І небо краплею провисло журно вниз, Щоб засвітився зміст у вічній книзі. Я краплю дощову губами зняв З морозами гартованої гілки І пережив нову сторінку дня, Збираючи по літерах, мов бджілка Нектар життєвий – крихітки знання: І не зрадів, а смутком перейнявсь, Не відокремивсь – розчинивсь у […]...
- Павло Мовчан – Матірна осонь У надри снів, в незміряну глибінь Так падаєм – аж хрускотіння чути, І колами розкручується сутінь, Розносячи по тілу млосний біль. То – дзвін по дереву, від кореня і вище, По серцевині – оболонь глуха, Лише навірчує широке пасмо хвищі, Що, як і сон, до скону не вщуха. Усоте я – в одне і те […]...
- Павло Мовчан – Звідтіля Висловлюю дихання власне у мові, Усе видихаю, що в груди ввібрав; Голчасті морози, сніги паперові, Щіткасте повітря і спалахи трав. Життя видихаю, але затинаюсь, Коли видихає із себе земля Нічних косарів, що йдуть лугом безкраїм, Коли серед ночі вогонь догорає, Коли хтось до тебе з віків промовляє І очі твої чиясь длань затуля… Тоді відчуваю, […]...
- Павло Мовчан – “Не барвиться, перецвіта… “ Не барвиться, перецвіта Навкружниця у колір диму, І накривають хатній дах Дерева крилами прудкими. І місять листя, наче глину, Бо чути: ноги шелестять, І на березову бантину Саджають діти каченят. Глибшає річищем ріка Під повстю сизого туману, І в житла спокій затіка Дрімотою – безперестанно…...
- Павло Мовчан – “На схилку дня яскравіша зелене… “ На схилку дня яскравіша зелене, Зіркіша погляд і гостріша слух, Прожите відступається від мене, Майбутнє визначає новий круг. Пожовкле листя – це уже минуле, І на сорочці вчепистий реп’ях… Провалюється в німоту зозуля, Відмірюється доля по стовпах. І видно ближнє в тріщинах Та зморшках, Віддаленіле ж – обриси втрача, Вже стовбур дня розпущений на дошки, […]...
- Павло Мовчан – Сходження Слідком за хмарами зарухались і гори, Засіяні пташиними кістьми, І захитався глибочезний корінь – Твердь схилитнулась і здригнулись ми… Камінчик випорснув із-під ноги зрадливо, І ти раптово втратив опертя, Втичкались пучки в камінь, наче в гриву, А тіло прагло повного злиття З масивом цим, що дихав пружно й спечно, – Аж під грудьми вгиналося тепло, […]...
- Павло Мовчан – Вечір… Ніч Далечінь від світла тиха, Спокій з півночі тече… Кущ ліщини ледве дихав – Кидав краплі на плече… Я стояв лицем на південь, Очі в темряві купав. Слухав: Віз Чумацький їде – Сіль по небу розсипа… В очі світло натікає – Душу висвітлить твою… Обертаючи за плечі, Бачу: у очах туман… В мене ніч. А в […]...
Твір роздум вибір шляху.