Павло Мовчан – Земля і сніг



О білість! Тебе забагато!
Це надмір для зору – і все не ввібрать.
І чим відшкодуються змушені втрати –
Живучим струмком а чи летом пера?
Підступна волога, крізь кригу гранчасту
На світ позирнувши, повзе долілиць,
І стала під деревом тінь щелепаста,
Ніяк не розплющить блакитних очиць.
Тванюка-сльота, чи багно-мокротеча,
Чи залишки криги під шаром сміття,
Чи ранок, який переходить у вечір,
Чи ворон, що вперто летить в забуття?
Вдивляйсь, розпустивши в безмежжі зіниці,
Вбирай по крупиці всю біль-білоту.
Бо зраджують нас ці сніги білолиці,
Втрачаючи легко свою чистоту.
Затиснувши в жменях чи сніг, чи жарини,
Про власне сумління замисливсь чомусь,
Бо білість снігів переходить в глибини,
Бо в чорного з білим довічний союз.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір роздум острів скарбів.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Земля і сніг