Павло Мовчан – Згадати слово



Був смуток в повітрі за чимось утраченим чистим,
Підводивсь туман, щоб звестись на весь зріст,
І весело грали музики троїсті,
І пучками жар розгрібав цимбаліст.
І квітяно, медяно пахнула сутінь,
Неначе холонув розтоплений віск,
І застувавсь зір, аби міг пригадати забуте,
Проте пригадавсь лише стукіт коліс…
Везли на всі боки мене одночасно,
І згляд крейдяний степи та ліси знакував –
Ген риска вздовж рейок і досі біліє незгасно,
Хоча я не раз до очей намоклий рукав притискав…
Ой випало ж простору того

в житті пребагато,
Що й час розчинивсь, наче дрібочка солі в відрі,
Забув, що набув, і не знаю, що втратив…
Та час розрідився, і світ постарів,
Що ледве й впізнала мене моя мати…
Ой, довго, предовго тепер дозрівають черешні,
І ніби міцнішим став клей у бруньках,
Темніє, тугішає світле прийдешнє,
І ягода кожна гіркущим-гірка…
І холодно в руки, бо пуп’янки гладив,
І м’ятно у грудях, бо кликав тебе,
Проте не схитнулось туману свічадо,
Що теж почорніло, і небо чорніє рябе –
На ньому запікся від погляду білий рубець.
Мажорний смичок розпанахав у просторі рану,
І в
тілі, пробудженім гімном, збудивсь давній біль,
І я опинився насподі густого туману,
Повітря північне осіло, і випала сіль…
І сплющився світ, наче зібгана вата,
Туман спресувався, зібгалося все,
Наче повсть:
До яблуні яблуня, хата до хати,
А віття з руками людськими сплелось,
А листя всоталось в бруньки та у вічка,
І звуки втяглись в гучномовці,
У струни й метал,
Змотались дороги в тугі чоловічки,
Згорнулось прожите в солоний кристал.
Прозорими стали окремі деталі:
Каганчик із гільзи, торбина, сухар,
Ряднина, і воші, і рейки, й вокзали,
І літери: “Сталін” у книзі життєвій –
Буквар…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему вихованість.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Згадати слово