Павло Мовчан – Жертовник

Жертовний камінь на узвишші,
Хоч прохолов, та смертно дише…
Скрізь хилитається полин
І гіркоту свою колише
У жилах скручених стеблин.
Сюди весною, мов на свято,
Приводили коня на страту,
А згодом – і людей на згин
Зганяли гуртом, як тварин.
І побивав тут Каїн брата,
І батька різав рідний син,
Безлюдно скрізь – не видно ката
Лише хитається полин…
… Сумні літа… глуха дорога,
І уявити неспромога,
Як домагались ласки в Бога…
У небі кілька крапелин
Кривавиться, як засторога.

/> А крок ступнеш – і в босі ноги
Занозиться вогонь тернин…
Бог подобрішав? Чи уява
Твоя збідніла і кривавих
Не може тризнищ пригадать?
Але прислухавсь: – Слава! Слава! –
В землі? – за обрієм? – кричать…
Запалась, може, в землю віра
Кривава?.. Вигуки допіру
Знов пролунали: – На офіру! –
Незримі голоси кричать…
Слухняно плентаюсь на згірок
Під лезо пломеню? меча?
Знімає маску камінь сірий:
В його очах – печаль, печаль…
На ньому голосила мати –
Сіль злизував я потім з щік.
Обличчям схожий він на брата,
Тарас на ньому відпечатавсь
Карбами – тридцять третій рік…
Жертовний камінь жорнуватий –
З-під нього кров тече чи сік?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твир роздум знання иноземних мов.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Жертовник
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.