Павло Мовчан – “Життя благовісне, звеличене смертю… “

Related posts:

1. Павло Мовчан – В зоомагазині Майстер опудал, облудал пташиних, Втиснувши в очі дві горошини, Ти підіймаєш крила на кпини, Їх підпираючи на патичини. В птичому царстві застиглого лету Що ти відтворюєш – власні прикмети? Власні жадання втілюєш в пір’я, Множачи, збільшуєш лахмів скарбів’я: Кані, куріпки, крячки, синиці, Небо збідніле – страчені птиці… Вилущив з пір’я душі крилаті: Форма спустошена, суть […]...
2. Павло Мовчан – “Обертається свято життя в сумування… “ Обертається свято життя в сумування: Над розпалищем тіла сумує душа. Кожен день може бути останнім, А ти думав, що вічне тривання, І чекав за смерканням світання, І тому час свій сипав з ковша. В плюсклій думці себе відшукати Ти не годен, бо й пам’ять пуста. З усіх слів найзбагненніше – мати, Найкволіша рука вузлувата, Найвразливіше […]...
3. Павло Мовчан – Старокиївський триптих Віси сам, як могу сказати всіх книг Подобнаа, уне ми, і тобі полезнаа, Еже от того божественаго и святого Манастиря Печерськаго відеанаа и Слишаннаа от многих мало сказати. Писав дьячок Нестерец с Сокалья, міський син Лукьянов. (Києво-Печерський патерик, 1113) 1. Ніч смутку на стінах печерних намул полишила І списаний аркуш дотла спопелила. Дмухнув вітерець, лиш […]...
4. Павло Мовчан – Зимова дорога Прозор’ям пойнята долина, А де джерела дзвонять радість, – Сніг, наче пера соколині, Лежав розметаний в безладді. І білість бралася сумлінням Від суцвіті, що тліла в глиці; І зріли снігурі зомлілі, Як взяті сонцем полуниці. На аркуші грушевих пахів Плоди викреслювала гілка, І до дзьобів тулили птахи Давно знезвучені сопілки. І відливалися долоні По обрисах […]...
5. Павло Мовчан – Крапки у книзі життя В книзі життя переплутав ти, Боже, сторінку: Замість четвертої п’яту поклав наперед. Серце діткливим стало настільки, Що його ранить й метелика лет. Подмухи вітру його хилитають, Списи дощів прошивають єство. Іншої форми для нас ти не маєш – Шкіру наповнюєш тлінним литвом. Чином безсмертним стала розруха, Треться на порох розщеплений час. Як мені жити одним […]...
6. Павло Мовчан – Рішучість Довгі крила – з очерету – Розгортаються до лету: Птах, що імені не має, Із покою вилітає. Я візьму до рук стрілу, Колись роблену з лозини, Покладу її на лук – Доганяй швидку пташину. У прошиту в шибці дучку Я угледжу, що за страх: На засушену колючку Наколовся жовтий птах. І синенька цівка крові, Наче […]...
7. Павло Мовчан – Слово блаженного Прохора з глибини серця Изсыпану же бывшу попелу, и ту Абие преложися в соль. Києво-Печерський патерик З лободи роблю хліб і лебедником звуся, Обертаю і попіл мирянам на сіль, І до неба мій погляд обернений в скрусі, Покликаю, всевишній, тебе звідусіль: – Ізласкався над нами, убогими духом і тілом: Що та воля, вона неспроможна життя обійнять!.. Плоть стареча зібгалась, […]...
8. Павло Мовчан – Вихід (“Твій подих пронозить мене… “) Твій подих пронозить мене, наче воду у склянці, – Хитається розум, вдихаються сльози в нестямці. Яка коловерть – колування зелини дрібної, – Невипита смерть нахолола в напої. Життя недожите – пиття недопите з тобою! Журбою розведена радість, як сажа водою. – Не треба мені, ну не треба нічого! – Впираються в землю хрести одноногі – […]...
9. Павло Мовчан – “Прорізався промінь і даль розпечатав… “ Прорізався промінь і даль розпечатав: Кругліють на пагорбі сірі ягнята, І стежка невмітно повзе до воріт, Де вічність спинилась, притишивши хід… Вкрива забуття імена тимчасові, І мох проростає у кожному слові; Рукою ведеш по гранітній скрижалі – Гладенька, немовби і слів не бувало. Іржа доїда на надгрібках розп’яття – Чи то за життя ще триває […]...
10. Павло Мовчан – Літери Я пам’ятник собі поставив нетривалий – Не з міді гордої, не з мармурових брил, Скупі слова мої, що на папері стали, Укриє завтра пил. Припав шаром попелу аркуш паперу у мене, Я здмухать хотів, але попіл крутнувся шалено, І порснули літери, всякли слова попельнасті: “Печаль очищає, і зміцнюють душу напасті… “ Я знав – що […]...
11. Павло Мовчан – “Життя будується у плоті… “ Життя будується у плоті, В думках росте, В словах мудріша, І кожен звук солодкий в роті Щодня від захвату кругліша… Проте на все є своя міра – З переситу і втіха кисне… Рубцями вивернувши шкіру, Час виявля сумління чисте. Допоки вм’ятини повітря Заповнюєш ти воском м’язів, Твоя душа блука сирітно І спотикається щоразу… Отож розваж, […]...
12. Павло Мовчан – до життя Прихилля серця, мови любота, – З твоєї ласки шовк – ніжніше дихать, Я маю все, і навіть гіркота, Щоб смак не втратить, підмішалась стиха. Є в мене все: вода, в солянці сіль, І хліб в спідушці на листку латаття, І день, що йде поволі звідусіль, Аби його любов’ю привітати. Та є ще ти – безмежна […]...
13. Павло Мовчан – Порода З дуплистої липи меди витікають, мов смоли, додолу, І сунуть за обрій, шерхлюючи зазубні лісу, горбаті хмарини, І голос юрливий точкує ретельно повітря навколо, Аби захистити від страху прозору твою серцевину. Дуби мовчазні, та, проте, як завжди, тихоможні, Розлущують землю корінням, мішають чорнозем, І час випивають – зяють довкола улоги порожні, Присядеш у затінку – […]...
14. Павло Мовчан – Грамота За мене й окрім мене, В мені та поза мною Хтось рішення приймав, відверто нотував То тінню по стіні, то по мені стіною, То розчином вапна, то фарбою густою, – Новіла на губах обручка золота… Досвідчений мій зір ошуканий був знову Зеленкою листків, яскравістю вапна: На пам’ять вивчив я усю світлобудову, Та фарба відкривалась у […]...
15. Павло Мовчан – “Вуста, переповнені подихом, мовкнуть… “ Вуста, переповнені подихом, мовкнуть, Бо сонячна нитка пронизує бік, І кров витискає зіржавілу голку, Що ходить по жилах цілісінький вік. Снується та нитка від вчора до нині, Прожив непомітно її довжину, І кров нанизав по одненькій краплині На сонячну нитку, немов на струну. При дверях твоїх уляглися колеса, Якими обміряв життя широчінь, І пройдені простори, […]...
16. Павло Мовчан – Перед дзеркалом Затримало б хоч ти, безпам’ятне свічадо, Минаючу, співку, гірко-солодку радість. На аркуші води затримай хоч обличчя, Хоч рамцями обмеж пустечу руйнівничу… Будинок, наче сніг, пойнявсь давно водою, Пом’якшала земля поволі під стопою, Рідкішим став твій слух – просіюється мова: Лишилося хіба якихось два-три слова, “Вітчизна”, “ненька”, “ти” Та зойк чи вигук гострий, Що котиться вперед, […]...
17. Павло Мовчан – “Голка-латалка шкіру латає… “ Голка-латалка шкіру латає, При бликунцеві ненька співає… Що ж то за голос, що за слова? Голка горбата, нитка крива. Доля ж моя – наче дерево гнуте… Ой залатай мені слух, щоб не чути, Як перед пострілом брат мій кричить: – Жить! – Де твоя, нене, тамуюча нить? Очі заший, щоб ніколи не бачить, Як ти, […]...
18. Павло Мовчан – Відтворюваність В захваті літньому крила блаженні Срібло вихлюпують з світлих дзеркал, І розвивався голос зелений, Ніби сам янгол мене покликав. І озираєшся: тут я! У полі! Зором суцільним і слухом вже став, Мов рознизалися обрійні кола І позосталась одна висота. Лопнула плівка, що об’єм тримала: Ти розповсюдивсь, і світ розволіксь, Розпорошилися крові корали, Зелень зі світлом […]...
19. Павло Мовчан – “Шовковий смуток надвечірній… “ Шовковий смуток надвечірній Повітря синє прорідив, І простелився дим покірно Уздовж води… І непомітно, ледь сирітно Трава при річечці росла, І тиха радість цьоголітня Дзвеніла на струні стебла. І власна тінь твоя сягниста Згиналась ламко вдалині, Де сіялась роса зерниста По сизоперій площині. Слова зливались у мовчання, Відлунки танули, мов сніг, І радість змішана з […]...
20. Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Мій відбиток, наче гальку… “) Мій відбиток, наче гальку, дошліфовує вода, І виплутується чайка, бо зелена борода Розпустилась за водою – в ній краснопери живуть. Чорні хмари наді мною – шерхлювать мене почнуть. Всі зазубрини вже знято, вже гладенький, наче скло, Лише губи ще щербаті і пощерблене чоло. Відшліфовано й горлянку – звуки чисті, ніби ртуть. Храмам губи наостанку треба […]...
21. Павло Мовчан – Згадати слово Був смуток в повітрі за чимось утраченим чистим, Підводивсь туман, щоб звестись на весь зріст, І весело грали музики троїсті, І пучками жар розгрібав цимбаліст. І квітяно, медяно пахнула сутінь, Неначе холонув розтоплений віск, І застувавсь зір, аби міг пригадати забуте, Проте пригадавсь лише стукіт коліс… Везли на всі боки мене одночасно, І згляд крейдяний […]...
22. Павло Мовчан – “За солодом у роті часто… “ За солодом у роті часто Ятриться гостро гіркота, Зі світлом ходить тінь довгаста – Знімає полум’я з гнота. Позмінно: надбаність – утрата, Постійний борг, мінливий ти… Скупий на слово, хоч багатий На правду – аби борг сплатить. Бо взяв ти стільки у Вітчизни, Так спрагло пив з її джерел, Що позичку і борг свій визнай. […]...
23. Павло Мовчан – Вуста Ці випиті вуста, – мовчанням, а чи люттю? – Засохли, наче знак про повінь, на лиці, Приховують в собі провістя на майбутнє, Щоб виректи її, як радість бубонці. Ці спалені вуста жагою чи печаллю, Надмухавши на стіл кіптюги, сажі шар, Шепочуть дивне щось мовчальними ночами, Не розібрати що, бо палить мене жар. То змовницьки мовчать, […]...
24. Павло Мовчан – “Тече-перетіка туман… “ Тече-перетіка туман Через вершини з долу в діл, І відвологлий вже бур’ян Не шелестить, не чути й бджіл… Прощальну нить пряде цвіркун, Свердлується на серці камінь, Терпке повітря, як тютюн, У горлі димом закипає. Навіщо оббирать мене – І так убогого – до нитки. Тепла все менша з кожним днем, Життя солодке тане швидко… О […]...
25. Павло Мовчан – Балада про скрипаля Вже промінь розпечатав ліс: Виходять грибники з кошами, А через житнище навкіс Дзвенить лункими обручами Дитяча радість, срібна вість: До них в село скрипаль забрів, І шовк висотує із скрипки, І смутки сповива в сповитки, Всіх приторочує до нитки Веселих мандрівних доріг. Він грає воду у криниці, Блакитне скло, рожевість щік, Розтягуючи нитку криці На […]...
26. Павло Мовчан – Триптих почуття 1. В’язень в коханні, в солодкім стражданні, Муки мої, як вино, втіходайні. Змішана пам’ять з духом весняним Радість приносить та й несказанну! Світло блаженності, щедро розлите, П’є моє серце, п’є і несите. Сяє твій образ в дзеркалі слова – Не перейди, вільна любове! Літепла хвилі лебеді котять, Крила розсовують нові широти, Тчеться вітрило нам на […]...
27. Павло Мовчан – Марії Примаченко Виростає кричма слово, Наче півень на тину, І лякає лунко знову Гомінку самотину. Перекинься карим зглядом Через хмизяні дими, Весняну веселість саду В розкіш літа заломи. А летючій низько птиці, Що згорає на льоту, Намалюй співку криницю, Щоб стлумила жаготу....
28. Павло Мовчан – Золоті копальні На заході скарби золочені вогніють, Їх щойно добули з копалень літніх днів; Жарини ластівок, в повітрі безліч ліній Прокресливши, згасають в осмерклій глибині. Скресають плями дня, спливаючи, мов крига На схід, назустріч ночі спливає битий час… Повільно дотліва сторінка літня з книги Життєвої, в яку колись вписали й нас… Розірвана навпіл афіша на паркані Знов […]...
29. Павло Мовчан – “Завершуйте радість у чистому слові любові… “ Завершуйте радість у чистому слові любові Й дозрілому трунку, Не обертайте на камінь ні слова, ні думку: Жити ж бо нам нароковано спільно Далеко-предальньо. Зими снігами зведуться і весни клечальні; Свіжа вода, що зросте понад вінця високі, Змиє чоло й припорошені щоки. Шлях нам широкий, Колеса рипучі… Перепочинем, Як зійдемо з кручі. Мідні цеберки взолотять […]...
30. Павло Мовчан – Липнева ніч Клейка липнева ніч. І темрява липуча, І куряви сувій солодкістю набряк. І світло із вікна брудне, ніби онуча, Ворушиться, напнувшись опукло на будяк. А там, де отвір в ніч, де джерелує лампа, Немає ні душі. Та світло не зника. Та чути за вікном – незримий хтось чалапа, Забуте щось шукає, ворожить по кутках… Тут не […]...
31. Павло Мовчан – “Вечірня мідь води лункої… “ Вечірня мідь води лункої Повітря плющила тверде, І хвилями мінився колір – На золоте і молоде. І чайка з кратера блакиті Випурхувала камінцем, Повітря тріскалось щомиті І шилось на руці рубцем. Скотились крапельки пташині, Неначе краплі дощові Із роговиці… Світ відлинув, І день сховавсь у рукаві. Слух загострився, наче голка, І раптом тишу проколов, І, […]...
32. Павло Мовчан – дубовий листок на снігу Залатано пам’ять, мов драну сорочку, Сніги зарівняли всі дати-рубці, І, ніби люстерко, торішній листочок Ти міцно затис у своїм кулаці. А в ньому окрайчик весни віддзеркаливсь, Осколок води та небесна блакить, І скрапують з шиї вишневі коралі, А поруч рука чоловіча тремтить. А крику ж немає – його вже не чути, Бо вийшов за межі […]...
33. Павло Мовчан – “На пагорби, на вечір, на вітри… “ На пагорби, на вечір, на вітри Зір посила свій подив і відвертість: Далеко – жить, далеко – йти з гори І небо на плечах нести упертих. Звиса згори сріблястий ланцюжок – Простерту руку піднеси під нього: Тече, тече крізь пальці порошок, Вкрива блакиттю зрошену дорогу. За обрієм відкрилося мені Солодке лоно – папороть квітуча, Літа […]...
34. Павло Мовчан – “Придобно живу під листком, наче пташка… “ Придобно живу під листком, наче пташка: Відкрито-зелена селитьба моя; Щоденно листок шелестить для острашки, Звивається поруч піщана змія… Хитається гілка – оселя кленова, На вітрі танцює: хить-хить та хить-хить, Нема супокою – душа колискова Із прірви у прірву летить. Чи в прокиді втіха, якщо в колисанні Проходять зраховані ночі і дні? Якщо кожен смуток і […]...
35. Павло Мовчан – Пастораль Обтяжені випом старі міхи лежали На тесаних столах, що в землю уросли, І лунко струмінь гнувсь веселого врожаю, Що запахом землі нам голови хмелив. Припізнений цей смак, та невтоленна спрага: На випині стегна дріма моя рука, І молоде вино по жилах, наче брага, Гуляє і серця у грудях відмика. Обридливо бринить в порожнім кухлі муха… […]...
36. Павло Мовчан – “За що мені щедроти цього світу… “ За що мені щедроти цього світу: Білющий сніг, і сонця парусець, І шовку шум, що вкутав верховіття, І різьблений на сріблі бур’янець? Чим відплачу? Є спогади в скарбниці, В кишені куля, гостра, наче цвях. Дістав у спадок ще осколок криці, А на холоші – вчепистий реп’ях. Ношу метал, обтяжуючи серце, Не знаючи – навіщо він […]...
37. Павло Мовчан – Пам’ять Бігке, розкотисте, знайоме, Як порошина ув огромі, Мелькоче зрушений обліг – Невпинний біг… Життя – знайоме… Так ніби деревом тут був, І листям всю блакить промацав, Що чув, що бачив – не забув, На все поклав карби означень. По перевтіленні – рубці Настовбурні зберіг на тілі. Іржаві кулі в кулаці, На шиї зашморги зотлілі. Дірчастий […]...
38. Павло Мовчан – “Не виглиблю нічого, не дізнаю… “ Не виглиблю нічого, не дізнаю, Чому душа журливою буває, Коли ані причини, ні знаку, Ти раптом ніби став на скрізняку, І тягне вітром з чотирьох сторін, І, голову пригнувши до колін, Зіскулений, як пемза, діркуватий, Ти чуєш на губах холодну вату. І дишеш важко – духу не стача, І хтось твого торкається плеча Знайомими і […]...
39. Павло Мовчан – Земля 1. Присутність снігу серед поля Розширила очам роздолля, І тану я, мов грудка солі, – Вітри гуляють подовколлям: Роздмухують, розносять нас, Щоб запліднить біжучий час… І навмання душа простує – Їй всюди вільно домувать: В кристалах снігу, в житніх струнах, У нових поосінніх врунах, В очах здивованих багать. О земле, зрощена з душею, Домівко вічності […]...
40. Павло Мовчан – Ідилія Тонка, як волосінь, співка осіння барва І обриси плавкі розкрилених пташин; І літо залиша на виногронах карби, Проміння запада до самих серцевин. І рукавчаста тінь стоїть на перехресті – Хто відцуравсь її при перших холодах? Чому, чому мені ліг, наче знак на честі, До тебе дальній шлях? До бубки потовчу весь виноград в давилі, А […]...