Павло Тичина – Арфами, арфами (Аналіз твору)



Аналіз вірша Павла Тичини “Арфами, арфами”

У поезії всього чотири строфи. Фабула розмежована й поділена за строфами рівномірно. У першій змальований прихід весни. Поет подає дивної краси її живописний портрет: “Йде весна, запашна, квітами-перлами закосичена”.

Друга строфа віщує грозу картиною хмар – дум, якими вкривається небо.

У третій – ліричний герой милується весною, що дзвенить потічками й співом жайворонка.

В останній строфі в артистичній асоціативно-образній формі розкривається піднесений душевний

стан персонажа, який звертається до коханої із закликом відкрити своє серце весні.

Композиції кожної строфи відповідає певна структура фрази з виділенням найважливіших слів-епітетів. Вони виносяться на кінець речення й віршованого рядка (самодзвонними, ніжнотонними, перламутровими), символічні за змістом позиції.

Головні, ударні рядки в поезії закінчуються чоловічими римами, наповнюючи енергією й усі інші рими. Для надання урочистості, відкритості, поет майстерно користується властивостями голосних звуків. Візьмемо в першій строфі звук “а”, яким розпочинається вірш:

“Арфами, арфами… Йде весна

запашна”. Він створює ілюзію широти, лунності, розложистості. Звуки й – музичні крила цієї поезії. Характерно, що вірш написаний не одним розміром, а кількома. Це створює дивну музикальність і тонку мелодійність, які відзначилися ще літературознавцями 20-30-х років.

“Арфами, арфами… ” вражає не тільки гармонійністю звуків, а й чарівними живописними картинами. Передусім портретом закосиченої весни (бачимо тут спектр райдуги). А далі сріблястий тон (“квіти-перли”) переплітається з голубим кольором, що допомагає ліричному герою вираженню глибокої романтичної задуми. Живописна палітра розширюється: “золотистими”, “блакить”, “перламутровий”, “вогневий”. Кольори поєднуються, виграють різними відтінками, допомагаючи відтворити складний спектр почуттів юної закоханої душі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тeму сторінками історії україни.
Ви зараз читаєте: Павло Тичина – Арфами, арфами (Аналіз твору)