Павло Тичина – Гаї шумлять

Related posts:

1. “Гаї шумлять… ” скорочено – Тичина Павло Гаї шумлять Я слухаю. Хмарки біжать Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй так весело. Гей, дзвін гуде Іздалеку. Думки пряде Над нивами. Над нивами-приливами. Купаючи мене, мов ластівку. Я йду, іду Зворушений. Когось все жду Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав голублячий. Щось мріє гай Над річкою. Ген неба край Як золото. Мов золото – поколото, […]...
2. Майстерне відображення широких просторів рідної землі в поетичних творах “Гаї шумлять”, “Де тополя росте” (4 варіант) У ранній поезії Павло Тичина не порушує важливих питань соціальної дійсності, а лише передає переживання і настрої, навіяні природою, коханням, роздумами. Основні мотиви ранньої лірики Тичини – бадьорість, життєрадісність, свіжість. Вчитуючись у поезії “Гаї шумлять… “, чуєш звуки замріяних гаїв, голублячий шепіт трав, ніжний голо, закоханого героя. Я йду, іду – Зворушений. Когось все жду […]...
3. Майстерне відображення широких просторів рідної землі в поетичних творах “Гаї шумлять”, “Де тополя росте” (3 варіант) Павло Григорович Тичина був щедро обдарованою людиною. Не тільки писав вірші, а й гарно малював, добре знався на музиці, вправно грав на багатьох інструментах, чудово співав. І це вплинуло на його поетичні твори: вони дуже музичні, несуть в собі багато світла, тепла, яскравих барв. Поет дуже любив природу, тонко відчував її красу. Шелест трав і […]...
4. Майстерне відображення широких просторів рідної землі в поетичних творах “Гаї шумлять”, “Де тополя росте” (2 варіант) На початку свого творчого шляху Павло Григорович Тичина писав багато віршів, присвячених природі, її красі. Природа для поета, наче близький друг. У вірші “Гаї шумлять… ” Тичина змальовує ніби звичайні речі, щоденні картини. Але ці картини автор опоетизовує, овіює глибокими відчуттями краси. Природа ніби вторить душевному стану поета, співпереживає йому. Читаємо вірш і ніби бачимо […]...
5. Краса пейзажної лірики П. Тичини (“Де тополя росте… “, “Гаї шумлять… “) Поет Павло Григорович Тичина був надзвичайно талановитою і обдарованою людиною: прекрасно малював, мав чудовий голос, грав на багатьох музичних інструментах. І поетом він був незвичайним, самобутнім. Уже перша збірка поета “Сонячні кларнети” одразу здобула визнання читачів. Це збірка пейзажних малюнків-акварелей, це гімн землі, що звучить світло й урочисто. До цієї збірки увійшов і вірш “Гаї […]...
6. “Всесвіт наш – це дивна казна” (за творами П. Тичини) Вже у першій збірці поезій “Сонячні кларнети” (1918 р.) П. Тичина показав себе як поет-лірик, поет-романтик, закоханий у природу і навколишній світ. Його вірші – це твори талановитого поета, людини, яка любить і розуміє музику, відчуває красу природи. Маючи ще й художній хист, П. Тичина своїм пером, наче пензлем, малює поетичні картини природи. Так у […]...
7. Гімн природі (за поезією П. Тичини “Гаї шумлять… “) Павло Тичина є одним з найулюбленіших поетів нашого народу. Великою майстерністю відзначений вірш “Гаї шумлять… “, в якому струменить захоплення людини красою природи рідного краю. У поезії використані образи, що часто зустрічаються в народних піснях: гаї, ріки, ластівки, хмари: Гаї шумлять – Я слухаю. Хмарки біжать – Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй Так весело. Відтворюючи […]...
8. Майстерне відображення широких просторів рідної землі в поетичних творах “Гаї шумлять”, “Де тополя росте” (5 варіант) Для того, щоб зрозуміти потаємне життя навколишнього ландшафту, треба бути дуже спостережливим. Природа не любить розкривати свої таємниці. Читаючи вірш П. Тичини “Де тополя росте… “, ми стаємо свідками повного порозуміння між людиною та природою: Шумить жито, співа, Заохочує жить. Вітерець повіва, Жито хилить, п’янить… Ліричний герой цього вірша не є тільки спостерігачем. Він глибоко […]...
9. Гармонія людини та природи за віршами П. Тичини “Де тополя росте… “, “Гаї шумлять… “ Видатний український поет Павло Тичина написав багато віршів, які ввійшли до скарбниці літературної класики. Як поет-новатор Тичина створив цікавий образ ліричного героя, закоханого в природу. Для того, щоб зрозуміти потаємне життя навколишнього ландшафту, треба бути дуже спостережливим. Природа не любить розкривати свої таємниці. Читаючи вірш “Де тополя росте… “, ми стаємо свідками повного порозуміння між […]...
10. Павло Тичина – О панно Інно О панно Інно, панно Інно! Я сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив – Дитинно, злотоцінно. Любив? давно. Цвіли луги… О панно Інно, панно Інно, Любові усміх квітне раз – ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги… Я Ваші очі пам’ятаю, Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий – я знаю. […]...
11. О Космосе великий наш – Тичина Павло О Космосе великий наш, Безмежжя розпрозорене! Ми із Землі блакитної Мчимо у далі зоряні. Ми всі до тебе звикнемо, Раніш ти був відчужений. Далеко ми проникнемо! Наш вік – такий напружений! О Земле, наше золото! Ще людство в нас розколото, А буде ж жить родиною Братерською, єдиною. А буде ж чисте в прагненнях, Не зле, […]...
12. Павло Тичина – Скорбна мати І Проходила по полю Обніжками, межами. Біль серце опромінив Блискучими ножами! Поглянула – скрізь тихо. Чийсь труп в житах чорніє… Спросоння колосочки: Ой радуйся, Маріє! Спросоння колосочки: Побудь, побудь із нами! Спинилась Божа Мати, Заплакала сльозами. Не місяць, і не зорі, І дніти мов не дніло. Як страшно! … людське серце До краю обідніло. ІІ […]...
13. Я сказав тобі лиш слово… – Тичина Павло Я сказав тобі лиш слово – Вколо ж шум який піднявся: В небі сонце задзвеніло, Гай далекий засміявся. Подививсь я в твої очі. Стиснув руку в любій муці. Білі гуси ген за ставом Розлетілися по луці… Заглянув я в твою душу. До серденька притулився. Бачу – вишні розцвітають. Чую – тихий спів полився. Ах, це […]...
14. Павло Тичина – Арфами, арфами Арфами, арфами – Золотими, голосними обізвалися гаї, Самодзвонними: Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена. Думами, думами – Наче море кораблями, переповнилась блакить Ніжнотонними: Буде бій Вогневий! Сміх буде, плач буде Перламутровий… Стану я, гляну я – Скрізь поточки, як дзвіночки, жайворон як золотий З переливами: Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена. Любая, милая,- Чи засмучена ти ходиш, […]...
15. Павло Тичина – І являвсь мені Господь І являвсь мені Господь В громі, бурі і росі, У веселках, зореницях І в симфонії комах. І являвсь мені Господь В танці, сміху і сльозах. У душевних змінах – ранах І в безумстві наших дум. Говорив я: знаю я, Що ти тихий як роса, Многодумний як веселка, І, як буря, молодий. Говорив я: знаю я, […]...
16. Павло Тичина – десь надходила весна Десь надходила весна. – Я сказав їй: ти весна! Сизокрилими голубками У куточках на вустах Їй спурхнуло щось усмішками – Й потонуло у душі… Наливалися жита. – Я сказав їй: золота! Гнівно брівоньки зламалися. Одвернулася. Пішла. Тільки довго оглядалася – Мов би кликала: іди! Почали тумани йти. – Я сказав: не любиш ти! Стала. Глянула. […]...
17. “Блакить мою душу обвіяла” скорочено – Тичина Павло Блакить мою душу обвіяла. Душа моя сонця намріяла, Душа причастилася кротості трав – Добридень я світу сказав! Струмок серед гаю як стрічечка. На квітці метелик мов свічечка. Хвилюють, маюють, квітують поля Добридень тобі, Україно моя! Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Скажи вранці світові “Добридень!” – і будуть добрими твій день, твоє життя. Поглянь навкруги, […]...
18. Павло Тичина – Ой, що в Софійському Ой, що в Софійському заграли дзвони, затремтіли, Не білі голуби-янголи в небі полетіли. Ой, там збиралися під прапори, під соняшні ще й сині. Віднині Не буде більше пана у вільній Україні! Ідуть, ідуть з музикою Під тінню прапорів Прекрасною, великою Рікою стиглих нив. Ідуть, ідуть – вітаються І славлять щасні дні. Жахтять, переливаються Їх душі […]...
19. Павло Тичина – О панно Інно (Аналіз твору) Аналіз вірша Павла Тичини “О панно Інно” Для вираження глибокого драматизму ліричного почуття автор використовує взаємодію музичного й живописного. Він двічі звертається до зорових образів. Білим кольором зимового пейзажу (“сніги”) підкреслюється самотність героя, який мучиться й страждає від кохання. А думка-загадка, що любов загублено, подається в супроводі такої промовистості деталі “цвіли луги”. Музикальність, яка йде […]...
20. Павло Тичина – Загупало в двері прикладом Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку. – Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? – Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене! Та чим же я буду вітати – іще ж не вварився синочок… Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько. Гостей вона просить проходить – сама ж […]...
21. Павло Тичина – Мадонно моя МАДОННО МОЯ І. Мадонно моя, Пренепорочна Маріє, прославлена в віках! На наших самотніх вівтарях лиш вітер віє… Пройди над нами з омофором, заридай над селом. – Уже ми Тобі ані піснь, ні псалом не воспоєм диким хором. – Жона відважна, діва гріховна гряде до нас. Нагая – без одежі, без прикрас – чарує, мов та […]...
22. Біля озера у лісі – Тичина Павло Темний ліс, стежина біла: Чудно так, немовби сниться… – Причаїлась то лисиця? – Ні, гілляка поруділа: Хтось її зламав і кинув. – За яку ж таку провину? Я мовчу – і ти мовчиш. День стає все гарячіш. Залишились батько й мати На узліссі на траві,- Нам обід приготувати. … Що це в тебе на брові? […]...
23. Павло Тичина – Осінь ОСІНЬ На культурах устього світу майові губки поросли. Осінь. По містах вже о четвертій – електричні ліхтарі. А в селі ступнів щось у десять (тінь од чабана) додому отару женуть. Вони казали: можна ж купити старого камазину, сяк-так заслати смітник і посадовити культуру (тільки голову піддержувати треба!) – ачей вона ізнов до нас промовить. А […]...
24. Павло Тичина – Розкажи, розкажи мені, поле Розкажи, розкажи мені, поле: Чого рідко ростуть колосочки? – Ой дощів мені б треба, дощів, а не поту, Бо той піт прилипа до брудної сорочки, Як плугатар кінчає роботу. Розкажіть, розкажіть мені, хмари: Ви чого це тікаєте далі? – Та хіба ми, нещасні та стомлені, знаєм? Он вітри там женуться, кричать: “ей ви, кралі! Почекайте, […]...
25. Похорон друга – Тичина Павло Вже сумно вечір колір свій міняв З багряного на сизо-фіалковий. Я синій сніг од хати відкидав І зупинився… Синій, оркестровий Долинув плач до мене. Плакав він, Аж захлинався на сухім морозі: То припадав зеленим до ялин, Що зверху червоніли при дорозі, То глухо десь одлунював в саду. І від луни в повітрі оддавало, Немов, на […]...
26. Ронделі – Тичина Павло І Іду з роботи я, з завода Маніфестацію стрічать. В квітках всі улиці кричать: Нехай, нехай живе свобода! Сміється сонце з небозвода, Кудись хмарки на конях мчать. Іду з роботи я, з завода Маніфестацію стрічать. Яка весна! Яка природа! У серці промені звучать… – Голоту й землю повінчать! Тоді лиш буде вічна згода. Іду з […]...
27. Павло Тичина – Плуг Вітер. Не вітер – буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (з блиском! ударами!), За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук. Котить. У землю врізає (чи то місто, дорога чи луг), У землю плуг. А на землі люди, звірі й сади, А на землі боги і храми: О пройди, пройди над нами, Розсуди! […]...
28. Павло Тичина – Вітер Не вітер – буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (з блиском! ударами!) За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук. Котить. У землю врізає (чи то місто, дорога, чи луг) У землю плуг. А на землі люди, звірі й сади, А на землі боги і храми: О пройди, пройди над нами, Розсуди! Й […]...
29. Світає – Тичина Павло Світає… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Мов свічі погаслі в клубках фіміаму, В туман нагорнувшись, далекі тополі В душі вигравають мінорную гаму. Світає поволі… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Світає… Все спить ще: і поле, і зорі безсилі, Лиш птах десь озвався спросоння ліниво, Та пень обгорілий, мов піп […]...
30. Павло Тичина – Кукіль Стріляють серце, стріляють душу – нічого їм не жаль. … Сіло собі край вікна, Засунуло пучечку в рота, Маму визирав. А мати лежить посеред улиці з півхунтом Хліба у руці… Над двадцятим віком Кукіль та Парсифаль....
31. Я утверждаюсь – Тичина Павло Я єсть народ, якого Правди сила Ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! – А сила знову розцвіла. Щоб жить – ні в кого права не питаюсь. Щоб жить – я всі кайдани розірву. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, Бо я живу. Тевтоніє! Мене ти пожирала, Як вішала моїх дочок, синів І […]...
32. Павло Тичина – Антистрофа Грати Скрябіна тюремним наглядачам – це ще не є революція. Орел, Тризубець, Серп і Молот… І кожне виступає як своє. Своє ж рушниця в нас убила. Своє на дні душі лежить. Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи? (1919-1920)...
33. Павло Тичина – Одчиняйте двері Одчиняйте двері – Наречена йде! Одчиняйте двері – Голуба блакить! Очі, серце і хорали Стали, Ждуть… Одчинились двері – Горобина ніч! Одчинились двері – Всі шляхи в крові! Незриданними сльозами Тьмами Дощ… 1918...
34. Де тополя росте – Тичина Павло До тополя росте, Серед поля стою. І шумить, і співа Жито думку свою. Шумить жито, співа, Заохочує жить. Вітерець повіва, Жито хилить, п’янить… Жито шепче мені, Як привільно навкруг, І тремтить вдалині Й потопа виднокруг… Гей, простори які. Любо-мило землі: Де не глянь – колоски Та всі в злоті-сріблі. Де не глянь – колоски Проти […]...
35. Павло Тичина – Зразу ж за селом Зразу ж за селом Всіх їх розстріляли, Всіх пороздягали, А мертвих насміхали, Били їм чолом. Випала ж зима! Що тепер всім воля, Врізали вам поля, В головах тополя, А голів нема. Як зчорніла ніч – За селом світило, З співами ходило, Берегло, кадило Безневинну січ....
36. Павло Тичина – Не дивися так привітно Не дивися так привітно Яблуневоцвітно Стигнуть зорі, як пшениця: Буду я журиться. Не милуй мене шовково, Ясно-соколово. На схід сонця квітнуть рожі: Будуть дні погожі. На схід сонця грають грози – Будуть знову сльози! Встала мати, встали й татко: Де ластовенятко? А я тут, в саду, на лавці, Де квітки-ласкавці… Що скажу їм? – все […]...
37. Павло Тичина – до кого говорить? До кого говорить? Блок у могилі. Горький мовчить. Рабіндранате-голубе! З далекої Бенгалії Прилинь до мене на Вкраїну. Я задихаюся, я гину. Я покажу тобі такії речі В однокласовій ворожнечі. Я покажу всю фальш, всю цвіль Партійно-борчих породіль. А братні зуби? дружній зиск? Гнучка політика, як віск. Коли б були це генерали, Ми б знали, що […]...
38. Павло Тичина – Як упав же він з коня Як упав же він з коня Та й на білий сніг. – Слава! Слава! – докотилось І лягло до ніг. Ще як руку притулив К серцю ік свому. Рад би ще він раз побачить Отаку зиму. Гей, рубали ворогів Та по всіх фронтах! З криком сів на груди ворон, Чорний ворон-птах. Вдарив революцйонер – Захитався […]...
39. Павло Тичина – Там тополі у полі Там тополі у полі на волі (Хтось на заході жертву приніс). З буйним вітром, свавольним і диким, Струнко рвуться кудись в далечінь… Йду в простори я, чулий, тривожний (Гасне день, облітає, мов мак). В моїм серці і бурі, і грози, Й рокотання-ридання бандур… Хилить вітер жита понад шляхом (Ой там хмара похмура з півдня). І […]...
40. Павло Тичина – На культурах устього світу На культурах устього світу майові губки поросли. Осінь. По містах вже о четвертій – електричні ліхтарі. А в селі ступнів щось у десять (тінь од чабана) додому отару женуть. Вони казали: можна ж купити старого камазину, сяк-так заслати смітник і посадовити культуру (тільки голову піддержувати треба!) – ачей вона ізнов до нас промовить. А листя […]...