Павло Тичина – Іще пташки в дзвінких піснях

Іще пташки в дзвінких піснях блакитний день купають,
Ще половіє злотом хвиль на сонці жита риза
(Вітри лежать, вітри на арфу грають); –
А в небі свариться вже хтось. Завіса чорно-сиза
Півнеба мовчки зап’яла. Земля вдягає тінь…
Мов звір, ховається людина.
– Господь іде! – подумав десь полинь
Заплакав дощ… і вщух.
Мовчить гора. Мовчить долина.
– Господня тінь, – прошепотів полинь.
І враз – роздерлась пополам завіса! – Тиша. Мертва…
Метнувсь огонь: розцвівсь, розпавсь – аж води закипіли!
І полилася піснь, принеслась жертва.
Курять шляхи, біжать, біжать… Рвуть вихорі, як жили,
Рідке коріння верб старих, що моляться в сльозах.
А трави – й плакати не сміють.
Ідуть потужні сили! Морок. Жах…
… І дзвонять десь в селі.
І вже тремтять, вже спокій сіють
Сріблясті голуби у небесах.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Украдене щастя скорочено.
Ви зараз читаєте: Павло Тичина – Іще пташки в дзвінких піснях
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.