Павло Тичина – Плуг

Вітер.
Не вітер – буря!
Трощить, ламає, з землі вириває…
За чорними хмарами
(з блиском! ударами!),
За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук.
Котить. У землю врізає
(чи то місто, дорога чи луг),
У землю плуг.
А на землі люди, звірі й сади,
А на землі боги і храми:
О пройди, пройди над нами,
Розсуди!
Й були такі, що тікали
В печери, озера, ліси.
– Що ти за сило єси? –
Питали.
І ніхто з них не радів, не співав.
(Огняного коня вітер гнав –
Огняного коня –
В ночі.)

І тільки їх мертві, розплющені очі
Відбили всю красу нового дня!
Очі.

1919


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Композиція твору лебеді материнства.
Ви зараз читаєте: Павло Тичина – Плуг
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.