Перебийніс Петро – Чорні очі кари

Related posts:

1. Перебийніс Петро – Сохне глина руда Сохне глина руда. Відступає орда. Гаснуть очі розкосі. А сніги навскоси – на поля, на ліси. Перекреслюють осінь. Поспішають роки По снігах навпрошки – І дорога коротша. На рівнині зими Непомітно димить Полинова пороша. За стогами стоги, За снігами сніги – Несподівані гості… Ох, нікого нема! Тільки біла пітьма Та козацькії кості....
2. Перебийніс Петро – Викочується із пам’яті Викочується із пам’яті Жорстоке століття дракона І змітає на своєму шляху Народи і королівства. Ось летить воно на мене Броньованою колоною, Переблискує зубами гусениць, Люто бризкає на всі боки Липкими згустками світового болота. А я, малий, у бездонних батькових чоботях Перебігаю дорогу дракона, Спотикаюсь і падаю У жахливу мішанину глини і глею. Залізоголова потвора Невідворотно […]...
3. Перебийніс Петро – Батькова дорога Це наснилося, можливо, Чи привиділось мені, Чи насправді сталось диво При досвітньому вікні. Що це діється зі мною? Хоч немає вороття, – Бачу: стежкою земною Тато йде із небуття. Тато йде сорокалітній, І гойдаються поля. Линуть гуси перелітні, Обертається земля. Ронять гуси з високості Сизе пір’я на луги. Видно мамі сивокосій Недосяжні береги. Пам’ятає небагато […]...
4. Перебийніс Петро – Тато косить конюшину Тато косить конюшину, А я несу через поле Горщики-близнята З гарячим обідом. Горщики не прості – золоті. Що в одному горщику – борщик, Що в другому горщику – каша. А хліба, каюся, немає. Дістався приблудному песику. Тато усміхається:”Не біда. Позичимо в зайця… “ Обідає нашвидку. Гладить мене по чуприні Пахучою долонею І знову береться за […]...
5. Перебийніс Петро – Біографія Петро Мойсейович Перебийніс народився 6 червня 1937 року в селі Слободі Шаргородській на Вінниччині. Батько його, Мусій Феодосійович, пішов на фронт, щоб до сина повернутися лише у спогадах. домашньою його вчителькою була мама, Анастасія Левківна. Змалку вона зачарувала хлопчика піснями, казками і просто своєю самобутньою подільською говіркою. Закінчив майбутній поет Шаргородський сільськогосподарський технікум і факультет […]...
6. Перебийніс Петро – Портрет батька Тато хмурився зніміло, Був не майстер на слова. Усміхався так несміло, Аж ламалася брова. Та коли сміявся тато, Мама вишнею цвіла. Усміхалась наша хата, Усміхалось півсела. Тато був скупий на ласку, Цілуватись не умів. Клав долоню, наче праску, На чорнявих пустунів. Тільки раз, коли в солдати Йшла під марші Слобода, Пригортав нас міцно тато, І […]...
7. Перебийніс Петро – Окропило окропом Окропило окропом І сліди замело. Покотило в Європу – За сади, за село. Відлетіло на захід. Лиш під грім канонад Над солом’яним дахом Зашумів сливопад. Засиніло на росах, На іржавій межі. Розливається просинь І пливуть міражі. Синьосливі шрапнелі. Сиротина жива… Мов щетина шинелі, Пахне димом трава....
8. Перебийніс Петро – Тернопільська весна У Тернополі тане зима, Розмовляє з вітрами гілля. Видно, чайки здалля Прилітають сюди недарма. Зацвітає Тернопіль Навесні, навесні. І лоза вдалині За туманами світить мені. За озерною млою сади Зустрічають калиновий день. Білий лебідь веде Лебедівку по стежці води. На терновому полі встає Мій Тернопіль у сивій красі. У воді і росі Відбивається місто моє....
9. Перебийніс Петро – Там, за рівниною голою Там, за рівниною голою, Кров’ю світанок набряк. Бачу: охоплений полум’ям Крутиться в полі вітряк. Вітром високим роздмухане, Полум’я крила жере. Над світовими розрухами Гасне видіння старе. Інші сповідує виміри Час молодий і прудкий. Перевелися і вимерли В наших степах вітряки. Літо смагляве полинуло. Де його вже доженеш?.. Чахне від чаду полинного Вік переораних меж. Не […]...
10. Перебийніс Петро – На косогорі, біля школи На косогорі, біля школи, Стоїть у нас і до сьогодні Пощерблений віками, Та міцний Турецький стовп. Зізнаюся: втікав я З уроку стародавньої історії. Було нелегко осідлати Високе диво чужоземне. Та врешті ось вона – Ополячена, отуречена, Орусачена, онімечена Моя земля. Я милувався нею З пихатого турецького стовпа. Його напевне ж охрестив Козацькою шаблюкою Мій предок […]...
11. Перебийніс Петро – Рідна мово, зелена діброво! Рідна мово, зелена діброво! Чую пісню твою запашну. Ти квітуєш пелюстками слова У морозних димах полину. Все бувало: несито і ласо Двоголовий хижак позирав. Кров’ю, мово, навік запеклася Ти на гнівних устах Кобзаря. Рідна мово, росту я крізь тебе, Крізь родовища дум і краси. Я курганом стою серед степу На кордоні сльози і роси. Я […]...
12. Христина Головко – Затулити снігом усі чорні діри Затулити снігом усі чорні діри, Забілити снігом усе чорне зло, Наче скоч прилипають до шкіри Ті хвилини, де нам всеодно Затулити снігом усі чорні діри, Затопити підлість, і її прогниле дно Посмішки летять у мить зневіри І суцільною ніччю буде зима – всеодно Затулити снігом усі чорні діри, Залити в вени твої вино Хай зимує […]...
13. Чорні очка, як терен (народна пісня) “Чорні очка, чорні очка, як терен, Чорні очка, як терен, як терен, як терен. Коли ми ся поберем, поберем?” “Поберемся, поберемся в неділю, Поберемся в неділю, в неділю, в неділю, Маю в Бога надію, надію”. “Куди ж мене, куди ж мене поведеш? Куди ж мене поведеш, поведеш, поведеш, Коли хати не маєш, не маєш?” “Поведу […]...
14. Микола Руденко – Чорні люди Вони ідуть з моїх дитячих снів З бензинками, натертими до блиску, – Ті чорні люди, друзі давніх днів, Що заглядали у мою колиску. Ну, що ви нині знаєте про них? Не та земля і вже не ті забої… Та чорні люди з пагорбів курних Зовуть мене до висі голубої. Вони десь там, бо на землі […]...
15. Нащо мені чорні брови… (скорочено) – Шевченко Тарас Нащо мені чорні брови, Нащо карі очі, Нащо літа молодії, Веселі дівочі? Літа мої молодії Марно пропадають, Очі плачуть, чорні брови Од вітру линяють. Серце в’яне, нудить світом. Як пташка без волі. Нащо ж мені краса моя, Коли нема долі? Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Думка – поширений у романтичній поезії літературний жанр. Це […]...
16. Іван Франко – “Безкраї, чорні і сумні… “ Безкраї, чорні і сумні За ночами минають ночі, І безутішному мені Схід сонця сниться. Бачать очі Крізь мур тюремний, як лютує Завзята боротьба в природі. Ще темний Агріман панує, Розпершись гордо там, на сході. Та в царстві своїм чує він Таємну дрож. Ось легкокрилі, Мов стріли, до понурих стін Летять від сходу світла хвилі. Лютує […]...
17. Василь Симоненко – “Чорні від страждання мої ночі… “ Чорні від страждання мої ночі, Білі від скорботи мої дні Впали у твої свавільні очі, Жадібні, глибокі і чудні. Я тебе не хочу обминути, Я тебе не смію обійти. Дай мені губами зачерпнути Ніжної твоєї доброти. Диких орд незлічені навали Розтрощили пращури мої, Щоб несла ти гордо і зухвало Груди недоторкані свої. Щоб горіли маками […]...
18. Микола Руденко – На білому снігу дуби на диво чорні На білому снігу дуби на диво чорні. Поміж дубів стоїть давно забутий дот. Бійниці розвелись, мов щелепи потворні, Мов пащі викопних, погорблених істот. Давно уже сюди ніхто не возить міни, Не чути вибухів та пересвисту куль – Натоптує лісник у амбразури сіно, Щоб годувати ним довірливих козуль. Ледь чутно скрипнули його широкі сани- І непоквапний […]...
19. Тарас Шевченко – Нащо мені чорні брови… (Думка) Думка Нащо мені чорні брови, Нащо карі очі, Нащо літа молодії, Веселі дівочі? Літа мої молодії Марно пропадають, Очі плачуть, чорні брови Од вітру линяють. Серце в’яне, нудить світом, Як пташка без волі. Нащо ж мені краса моя, Коли нема долі? Тяжко мені сиротою На сім світі жити; Свої люде – як чужії, Ні з […]...
20. Герасим’юк Василь – Я вівці чорні й білі розгубив Михайлові дмитріву Я вівці чорні й білі розгубив У пізньому тумані. Угорі Вони іще озвалися. Побіг – Нема. Туман. Чужа стоїть кошара І чути кроки. Вогник за плечем. Він, і вона, й дитя. Заходять в хату. В цебрі несуть овече молоко – Хитається від їхньої ходи. Я підійшов аж до вікна. Не зміг Нічого вздріти. […]...
21. Іван Андрусяк – Подячна молитва з докором Ти не сотворив мене сліпим Дякую Тобі Господи Ти не сотворив мене горбатим Дякую Тобі Господи Ти не сотворив мене сином алкоголіка Дякую Тобі Господи Ти не вразив мене водянкою мозку Дякую Тобі Господи Ти не сотворив мене гаркавим калікою ліліпутом епілептиком гермафродитом конем мохом і ніякою іншою флорою і фауною Дякую Тобі Господи Але […]...
22. Проблема злочину і кари у романі Ф. Достоєвського “Злочин і кара” Проблема злочину і кари у романі Ф. Достоєвського “Злочин і кара” Проблема злочину й кари не випадково зазначена вже у назві роману, бо саме її дослідженню присвятив Ф. Достоєвський свою розповідь. Уперше письменник розповідає про історію злочину, подаючи її з боку злочинця. Навіщо? Аби викликати співчуття до вбивці? Тут дещо складніше. Родіон Раскольников не банальний […]...
23. Петро Радейко – Веду розмову з серцем Веду розмову з серцем, Як мати з дитям в лоні. Воно живе, бо б’ється, Невгасно палить скроні. І думка встелить душу – Я ляжу й подрімаю… Відтоді занедужав, Як я тебе кохаю. Втираю сонно очі, А ти вже перед мене. Знов ясно серед ночі І почуття шалене Урвало струни лірі. Ти вигострила косу, Я більш […]...
24. Петро Гулак-Артемовський – Рибка В ставочку Пліточка дрібненька Знічев’я зуздріла на удці черв’яка, І так була раденька! І думка то була така, Щоб підвечірковать смачненько: Ну, дейко! до його швиденько! То збоку ускубне, То спереду поцупить, То хвостика лизне, То знизу вп’ять підступить, То вирне, то пірне, То сіпне, то смикне, Вовтузиться, ялозиться і пріє, – Та ба!.. та […]...
25. Осадчук Петро – Ясний світ (Збірка) 1972 рік, видавництво “Веселка” ЗАПРОШЕННЯ дО МАНдРІВКИ На тобі руку, мій сину, І гайда на вулицю з хати. Сором у сонячну днину Вдома байдикувати. Гей, що за час погідний – Кожен промінчик співає! Рушимо в подорож, рідний, Нашим чудовим краєм. Підем на чисті води, Станем під ясні зорі, – Немає милішої вроди, Як хвилі дніпра […]...
26. Петро Гулак-Артемовський – Пан та собака (Казка) На землю злізла ніч… Нігде ані шиширхне; Хіба то декуди скрізь сон що-небудь пирхне, Хоч в око стрель тобі, так темно надворі. Уклався місяць спать, нема ані зорі, І ледве, крадькома, яка маленька зірка З-за хмари вигляне, неначе миш з засіка. І небо, і земля – усе одпочива, Все ніч під чорною запаскою хова. Один […]...
27. Куценко Петро – Пісня безсонного джмеля (Збірка) 1992 рік, видавництво “десна” ПРО КОЛЬОРИ Ну як вам доладно повідати всім, Що всіх |кольорів – і не п’ять, і не сім, А хай навіть сім – так ще більше в них назв, І, певне, це знає не кожен із нас. Малина, і наприклад, на колір – малинова, А вишняу – вишнева, а небо – […]...
28. Петро Гулак-Артемовський – Справжня добрість Писулька до Грицька Прокази Хто добрість, Грицьку, нам намалював плаксиву, Понуру, мов чернець турецький, і сопливу, Той бісів син, коли не москаля підвіз, Той добрості не зна, не бачив і не чує. Не пензлем той її, але квачем малює, Той добрість обікрав. Не любить добрість сліз, Вона на всіх глядить так гарно й веселенько, Як […]...
29. Петро Гулак-Артемовський – Батько та син “Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! – Так панотець казав своїй дитині: – Шануйсь, бо, далебі, колись Тму, мну, здо, тло – спишу на спині!” Хведько не вчивсь – і скоштовав Березової кашки, Та вп’ять не вчивсь і пустовав – Побив шибки і пляшки; І, щоб не скоштовать од батька різочок, Він різку впер в огонь […]...
30. Мах Петро – Біографія Мах Петро Петрович – український громадський діяч, поет, письменник, публіцист, пісняр. Заслужений діяч мистецтв України (2009). Член Національної спілки письменників України. Почесний громадянин Луцька. Мах Петро народився 25 травня 1934 року у селі Корхів Білгорайського повіту Люблінського воєводства, Польща. У квітні 1941 року батько поета загинув від рук польського шовініста. У 1944 році сім’я внаслідок […]...
31. Юрій Андрухович – Петро Брейгель Житні хлібини крають ножами І не можуть наїстися. Аж трясуть неголеними щоками Над коржами й кулешею, Ще й дослухаються, як гаряче пісне ліпило Осідає в запалі животи. Виходять надвір співати, Дошки, зачовгай! глиною, пружно вгинаються. Поскидано кожухи на мокру траву, Сорочки потьмяніли під пахвами. Цілуються поміж небом і воронами – Трохи схожі на ангелів, трохи […]...
32. Петро Радейко – В затінку стокротка мліє В затінку стокротка мліє, Моє серце студеніє, На узліссі – спів і щебет. Чом змовка у серці трепет? Гей рости, стосила ниво! Над тобою кинусь живо, Ніби жайвір стоголосо, І торкне грудей колосся, Збудить пісню, залоскоче, Моє серце затріпоче І од ласки й благодаті Буде з вітром щебетати. Впадуть тіні на долини, Промінь пестити покине. […]...
33. Петро Радейко – Коли настане тиха ніч Коли настане тиха ніч, Торкнеться спогад твоїх віч І ти забудеш про життя, Ввійдеш у човен каяття, І попливеш у синь очей, У нескінченну даль ночей, На хвилі гребені зійдеш, Руками зорі обіймеш І поцілуєш небеса, – Поглянь же днесь! Яка краса! Я там бував, і там я зріс… Де схил – сто сил, де […]...
34. Петро Гулак-Артемовський – дві пташки в клітці “Чого цвірінькаєш, дурний, чого голосиш? Хіба ж ти трясці захотів? Що заманулося, чого ти не попросиш, Чи сім’ячка, просця, пшонця, чи то крупів,- Всього ти в кліточці по саме нельзя маєш, Ще й витребенькуєш, на долю нарікаєш”,- Так в клітці підлітка корив снігир старий. “Ой дядьку, не глузуй! – озвався молодий.- Недарма я журюсь і […]...
35. Петро Радейко – Не журись, що сонце у клуні Не журись, що сонце у клуні, Що тепер за муром небеса, З серця я березовий трунок, Мила, для тебе збирав… Хтось пустив стрілу мені в груди Й солодко точать вони. Світять в лісах ізумруди Нашої, люба, весни. Не журись, бо вже зовсім скоро Щастя прилине до нас, І над сумним осокором Промінь заблисне ураз. До […]...
36. Петро Радейко – Як завжди, ми з тобою розминемось Як завжди, ми з тобою розминемось, А зустрічі – поривчасті такі… Прийдеш ще ти, знов обернешся кимось Й за руку поведеш над рівчаки, Зійдуть намули, завирує гирло, А в пащі зголоднілої ріки Затоне сум, І радість, що завмерла, У плюскіт дум Одплине на віки…...
37. Петро Радейко – Громи гуділи в нього за спиною Громи гуділи в нього за спиною, З-над лісу буря сунула й гроза, А він не чув за думкою сумною, А в голові – гули пісень слова. Йому були пісні страшніш од бурі, І роздирали серце, як громи. Тривогу більшу, аніж висі хмурі, У серце й душу віяли вони. Як розстелились хмари по долині І розпач […]...
38. Петро Радейко – Болить мені, коли згадаю Болить мені, коли згадаю… Чому ж мені отак болить? Осколок щастя в грудях маю, Та лиш осколок, лиш на мить. Коли пригадую тебе – Не щем, не солод, а задуха, І на душі гряде розруха – Чи спогад вже й оте вкраде?.. І росять очі, очі росять – Вітри негоду знов приносять, Та добре свіжо […]...
39. Микола Вінграновський – Козак Петро Мамарига ВІНГРАНОВСЬКИЙ МИКОЛА КОЗАК ПЕТРО МАМАРИГА Казка Козак Петро Мамарига летів на своєму коні, а татари обсідали Петра з усіх чотирьох сторін. Козак Петро Мамарига побачив перед собою степове озеро. – Гиворе! – сказав Петро своєму коню. – Удвох нам невтекти. Тікай сам. Як-не-як, а самому тобі буде легше. А я заховаюсь в озері. Петро вирізав […]...
40. Петро Гулак-Артемовський – Цікавий і Мовчун Цікавий, Мовчуна зустрівши раз, спитав: “Від чого голосний так дзвін той на дзвіниці?” “Від того, що (коли не втнеш сеї дурниці) Всередині, як ти, порожній він”,- сказав. 1 грудня 1820 року...