Перебийніс Петро – Окропило окропом
Окропило окропом
І сліди замело.
Покотило в Європу –
За сади, за село.
Відлетіло на захід.
Лиш під грім канонад
Над солом’яним дахом
Зашумів сливопад.
Засиніло на росах,
На іржавій межі.
Розливається просинь
І пливуть міражі.
Синьосливі шрапнелі.
Сиротина жива…
Мов щетина шинелі,
Пахне димом трава.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Перебийніс Петро – Тато косить конюшину Тато косить конюшину, А я несу через поле Горщики-близнята З гарячим обідом. Горщики не прості – золоті. Що в одному горщику – борщик, Що в другому горщику – каша. А хліба, каюся, немає. Дістався приблудному песику. Тато усміхається:”Не біда. Позичимо в зайця… “ Обідає нашвидку. Гладить мене по чуприні Пахучою долонею І знову береться за […]...
- Перебийніс Петро – Викочується із пам’яті Викочується із пам’яті Жорстоке століття дракона І змітає на своєму шляху Народи і королівства. Ось летить воно на мене Броньованою колоною, Переблискує зубами гусениць, Люто бризкає на всі боки Липкими згустками світового болота. А я, малий, у бездонних батькових чоботях Перебігаю дорогу дракона, Спотикаюсь і падаю У жахливу мішанину глини і глею. Залізоголова потвора Невідворотно […]...
- Перебийніс Петро – Портрет батька Тато хмурився зніміло, Був не майстер на слова. Усміхався так несміло, Аж ламалася брова. Та коли сміявся тато, Мама вишнею цвіла. Усміхалась наша хата, Усміхалось півсела. Тато був скупий на ласку, Цілуватись не умів. Клав долоню, наче праску, На чорнявих пустунів. Тільки раз, коли в солдати Йшла під марші Слобода, Пригортав нас міцно тато, І […]...
- Перебийніс Петро – Батькова дорога Це наснилося, можливо, Чи привиділось мені, Чи насправді сталось диво При досвітньому вікні. Що це діється зі мною? Хоч немає вороття, – Бачу: стежкою земною Тато йде із небуття. Тато йде сорокалітній, І гойдаються поля. Линуть гуси перелітні, Обертається земля. Ронять гуси з високості Сизе пір’я на луги. Видно мамі сивокосій Недосяжні береги. Пам’ятає небагато […]...
- Перебийніс Петро – Чорні очі кари Чорні очі карі, Тіні мовчазні… Що мене чекає В тій далечині? Цідиться крізь мене Тиша польова. Дідичу кремезний, Грішна голова! М’ята перем’ята, Шабля – сторчака. Профіль азіята. Посвист канчука. Над солончаками – Очі навскоси. Що мене чекає? Господи, спаси!...
- Перебийніс Петро – Там, за рівниною голою Там, за рівниною голою, Кров’ю світанок набряк. Бачу: охоплений полум’ям Крутиться в полі вітряк. Вітром високим роздмухане, Полум’я крила жере. Над світовими розрухами Гасне видіння старе. Інші сповідує виміри Час молодий і прудкий. Перевелися і вимерли В наших степах вітряки. Літо смагляве полинуло. Де його вже доженеш?.. Чахне від чаду полинного Вік переораних меж. Не […]...
- Перебийніс Петро – Тернопільська весна У Тернополі тане зима, Розмовляє з вітрами гілля. Видно, чайки здалля Прилітають сюди недарма. Зацвітає Тернопіль Навесні, навесні. І лоза вдалині За туманами світить мені. За озерною млою сади Зустрічають калиновий день. Білий лебідь веде Лебедівку по стежці води. На терновому полі встає Мій Тернопіль у сивій красі. У воді і росі Відбивається місто моє....
- Перебийніс Петро – Сохне глина руда Сохне глина руда. Відступає орда. Гаснуть очі розкосі. А сніги навскоси – на поля, на ліси. Перекреслюють осінь. Поспішають роки По снігах навпрошки – І дорога коротша. На рівнині зими Непомітно димить Полинова пороша. За стогами стоги, За снігами сніги – Несподівані гості… Ох, нікого нема! Тільки біла пітьма Та козацькії кості....
- Перебийніс Петро – На косогорі, біля школи На косогорі, біля школи, Стоїть у нас і до сьогодні Пощерблений віками, Та міцний Турецький стовп. Зізнаюся: втікав я З уроку стародавньої історії. Було нелегко осідлати Високе диво чужоземне. Та врешті ось вона – Ополячена, отуречена, Орусачена, онімечена Моя земля. Я милувався нею З пихатого турецького стовпа. Його напевне ж охрестив Козацькою шаблюкою Мій предок […]...
- Перебийніс Петро – Рідна мово, зелена діброво! Рідна мово, зелена діброво! Чую пісню твою запашну. Ти квітуєш пелюстками слова У морозних димах полину. Все бувало: несито і ласо Двоголовий хижак позирав. Кров’ю, мово, навік запеклася Ти на гнівних устах Кобзаря. Рідна мово, росту я крізь тебе, Крізь родовища дум і краси. Я курганом стою серед степу На кордоні сльози і роси. Я […]...
- Перебийніс Петро – Біографія Петро Мойсейович Перебийніс народився 6 червня 1937 року в селі Слободі Шаргородській на Вінниччині. Батько його, Мусій Феодосійович, пішов на фронт, щоб до сина повернутися лише у спогадах. домашньою його вчителькою була мама, Анастасія Левківна. Змалку вона зачарувала хлопчика піснями, казками і просто своєю самобутньою подільською говіркою. Закінчив майбутній поет Шаргородський сільськогосподарський технікум і факультет […]...
- Іван драч – Міражі Хижий вихор тне ножами, Хиже сонце тяжко спить, Сон виткими віражами В міражі мої летить. Мерехтять вони – облесні, Чесним намірам чужі, Безсловесні, безтілесні, Надто знадні – міражі. В них м’які льодисті пальці, Крижанисті пазурі. Думці, змореній весталці, Душать шию в хитрій грі. Душать ніжно – в напівсили, Душать в пахощах імли. Поманили, полонили, Хижим […]...
- Борис Грінченко – На чужині Пливуть по небу хмароньки В далекії краї, Летять із їми думоньки Щочаснії мої – Туди, де та криниченька Холодная дзюрчить, Над нею та зеленая Вербиченька шумить; Схилилася вербиченька, Мов дівчина смутна, Неначе задивляється В криниченьку вона. А там гаї зеленії, І луки у квітках, І пісня розливається По луках і гаях. Ой пісня та коханая, […]...
- Христина Головко – Зашили небо зграями ворони Зашили небо зграями ворони Душа збирає міражі Мої слова – душевні клони Усюди тикають ножі Згорнули совість в попільничку Душа закуталась в плащі Моя любов не те, щоб звичка Вона мов осінню дощі. Залізли в серце – обікрали Душа закрилась на ключі Тобою я лікую рани Душа збирає міражі...
- Вірш Богдана Лепкого – Вночі Листками вітер котить, І кидає в болото; Стежками попід гаєм Бездомний сум блукає, Обходить перелоги, Рахує панські стоги, Обходить хлопські ниви І плаче нещасливий: Там лан, там полонина, Там стерня, як щетина, Там скирти, наче вежі, А тут лиш межі, межі! Там збіжжя, якби злото, А тут стерня – болото, І кров, і поту ріки […]...
- Микола Вінграновський – Ще під інеєм човен лежав без весла Ще під інеєм човен лежав без весла, Ще не скреснув мороз, далина не воскресла – З того боку снігів задиміла весна, Білим димом снігів засиніло за десну. Я тебе обнімав, говорив, цілував, Цілував, говорив, обнімав – обнімаю, Говорю і цілую – сльозою вже став З того боку снігів, цього боку немає… Не минайся мені. Я […]...
- Мозолевський Борис – Білий цвіт Зацвіло нестерпно І дивно, Та й спливло над стернями Димом. Що ж то там цвіло Таке дивне? Вже й не розпізнати За димом....
- Дмитро Павличко – “Пахне хлібом трава… “ Пахне хлібом трава, Що купала мене з дитяти, Пахнуть хлібом слова, Що мене їх навчила мати. Пахне хлібом терпка Пісня батькової стодоли, Пахне хлібом рука, Що водила мене до школи. Пахнуть хлібом гаї, Де кохалися ми до згуби, Пахнуть хлібом твої Груди, очі, долоні, губи. Пахне хлібом маля, Що любов його народила. Пахне хлібом земля, […]...
- Осадчук Петро – Ясний світ (Збірка) 1972 рік, видавництво “Веселка” ЗАПРОШЕННЯ дО МАНдРІВКИ На тобі руку, мій сину, І гайда на вулицю з хати. Сором у сонячну днину Вдома байдикувати. Гей, що за час погідний – Кожен промінчик співає! Рушимо в подорож, рідний, Нашим чудовим краєм. Підем на чисті води, Станем під ясні зорі, – Немає милішої вроди, Як хвилі дніпра […]...
- Куценко Петро – Пісня безсонного джмеля (Збірка) 1992 рік, видавництво “десна” ПРО КОЛЬОРИ Ну як вам доладно повідати всім, Що всіх |кольорів – і не п’ять, і не сім, А хай навіть сім – так ще більше в них назв, І, певне, це знає не кожен із нас. Малина, і наприклад, на колір – малинова, А вишняу – вишнева, а небо – […]...
- Мар’яна Савка – Пливуть гроби по морю, як човни Пливуть гроби по морю, як човни – По морю рук, по морю сліз і гніву. Пливуть в човнах розтерзані сини На хвилі молитов і переспіву. Так, ніби в жилах замерзає кров, А потім б’є у скроні голос крові За тим, хто тихо жив, а відійшов У дзвонах слави праведним героєм. Пливуть човни, гойдає кожну лодь […]...
- Олесь Гончар – Молодий весняний грім Молодий весняний грім, Синє його рокотання Збуджує в серці моїм Тужливе чекання, Коли вже знедолений люд, Зачувши весняні грози, Не подумає: це пливуть, Знову пливуть бомбовози. 15 жовтня 1941 р....
- Петро Гулак-Артемовський – Батько та син “Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! – Так панотець казав своїй дитині: – Шануйсь, бо, далебі, колись Тму, мну, здо, тло – спишу на спині!” Хведько не вчивсь – і скоштовав Березової кашки, Та вп’ять не вчивсь і пустовав – Побив шибки і пляшки; І, щоб не скоштовать од батька різочок, Він різку впер в огонь […]...
- Юрій Андрухович – Петро Брейгель Житні хлібини крають ножами І не можуть наїстися. Аж трясуть неголеними щоками Над коржами й кулешею, Ще й дослухаються, як гаряче пісне ліпило Осідає в запалі животи. Виходять надвір співати, Дошки, зачовгай! глиною, пружно вгинаються. Поскидано кожухи на мокру траву, Сорочки потьмяніли під пахвами. Цілуються поміж небом і воронами – Трохи схожі на ангелів, трохи […]...
- Петро Гулак-Артемовський – Рибка В ставочку Пліточка дрібненька Знічев’я зуздріла на удці черв’яка, І так була раденька! І думка то була така, Щоб підвечірковать смачненько: Ну, дейко! до його швиденько! То збоку ускубне, То спереду поцупить, То хвостика лизне, То знизу вп’ять підступить, То вирне, то пірне, То сіпне, то смикне, Вовтузиться, ялозиться і пріє, – Та ба!.. та […]...
- Петро Гулак-Артемовський – Справжня добрість Писулька до Грицька Прокази Хто добрість, Грицьку, нам намалював плаксиву, Понуру, мов чернець турецький, і сопливу, Той бісів син, коли не москаля підвіз, Той добрості не зна, не бачив і не чує. Не пензлем той її, але квачем малює, Той добрість обікрав. Не любить добрість сліз, Вона на всіх глядить так гарно й веселенько, Як […]...
- Петро Радейко – Як завжди, ми з тобою розминемось Як завжди, ми з тобою розминемось, А зустрічі – поривчасті такі… Прийдеш ще ти, знов обернешся кимось Й за руку поведеш над рівчаки, Зійдуть намули, завирує гирло, А в пащі зголоднілої ріки Затоне сум, І радість, що завмерла, У плюскіт дум Одплине на віки…...
- Петро Радейко – В затінку стокротка мліє В затінку стокротка мліє, Моє серце студеніє, На узліссі – спів і щебет. Чом змовка у серці трепет? Гей рости, стосила ниво! Над тобою кинусь живо, Ніби жайвір стоголосо, І торкне грудей колосся, Збудить пісню, залоскоче, Моє серце затріпоче І од ласки й благодаті Буде з вітром щебетати. Впадуть тіні на долини, Промінь пестити покине. […]...
- Петро Гулак-Артемовський – дві пташки в клітці “Чого цвірінькаєш, дурний, чого голосиш? Хіба ж ти трясці захотів? Що заманулося, чого ти не попросиш, Чи сім’ячка, просця, пшонця, чи то крупів,- Всього ти в кліточці по саме нельзя маєш, Ще й витребенькуєш, на долю нарікаєш”,- Так в клітці підлітка корив снігир старий. “Ой дядьку, не глузуй! – озвався молодий.- Недарма я журюсь і […]...
- Петро Радейко – Коли настане тиха ніч Коли настане тиха ніч, Торкнеться спогад твоїх віч І ти забудеш про життя, Ввійдеш у човен каяття, І попливеш у синь очей, У нескінченну даль ночей, На хвилі гребені зійдеш, Руками зорі обіймеш І поцілуєш небеса, – Поглянь же днесь! Яка краса! Я там бував, і там я зріс… Де схил – сто сил, де […]...
- Петро Радейко – Не журись, що сонце у клуні Не журись, що сонце у клуні, Що тепер за муром небеса, З серця я березовий трунок, Мила, для тебе збирав… Хтось пустив стрілу мені в груди Й солодко точать вони. Світять в лісах ізумруди Нашої, люба, весни. Не журись, бо вже зовсім скоро Щастя прилине до нас, І над сумним осокором Промінь заблисне ураз. До […]...
- Петро Радейко – Веду розмову з серцем Веду розмову з серцем, Як мати з дитям в лоні. Воно живе, бо б’ється, Невгасно палить скроні. І думка встелить душу – Я ляжу й подрімаю… Відтоді занедужав, Як я тебе кохаю. Втираю сонно очі, А ти вже перед мене. Знов ясно серед ночі І почуття шалене Урвало струни лірі. Ти вигострила косу, Я більш […]...
- Петро Радейко – Громи гуділи в нього за спиною Громи гуділи в нього за спиною, З-над лісу буря сунула й гроза, А він не чув за думкою сумною, А в голові – гули пісень слова. Йому були пісні страшніш од бурі, І роздирали серце, як громи. Тривогу більшу, аніж висі хмурі, У серце й душу віяли вони. Як розстелились хмари по долині І розпач […]...
- Петро Радейко – Болить мені, коли згадаю Болить мені, коли згадаю… Чому ж мені отак болить? Осколок щастя в грудях маю, Та лиш осколок, лиш на мить. Коли пригадую тебе – Не щем, не солод, а задуха, І на душі гряде розруха – Чи спогад вже й оте вкраде?.. І росять очі, очі росять – Вітри негоду знов приносять, Та добре свіжо […]...
- Петро Гулак-Артемовський – Цікавий і Мовчун Цікавий, Мовчуна зустрівши раз, спитав: “Від чого голосний так дзвін той на дзвіниці?” “Від того, що (коли не втнеш сеї дурниці) Всередині, як ти, порожній він”,- сказав. 1 грудня 1820 року...
- Петро Гулак-Артемовський – Пан та собака (Казка) На землю злізла ніч… Нігде ані шиширхне; Хіба то декуди скрізь сон що-небудь пирхне, Хоч в око стрель тобі, так темно надворі. Уклався місяць спать, нема ані зорі, І ледве, крадькома, яка маленька зірка З-за хмари вигляне, неначе миш з засіка. І небо, і земля – усе одпочива, Все ніч під чорною запаскою хова. Один […]...
- Герасим’юк Василь – Іржавий осінній явір Як пахне явір восени! Як пахне явір! Ще й при потоці, наяву, Вві сні, в уяві… Яка роса по кім біжить! Холодна, сива… Вона спадає на коня, І пахне грива. А буде ранок і туман. І тихо-тихо. Іржавий явір обніми, Вдихни І дихай. Живою кров’ю і кістьми В злобі, в неславі Осінній явір обніми, Іржавий […]...
- Руданський Степан – Сиротина я безродний Сиротина я безродний, Десь загину в чужині – І ніхто очей холодних Не закриє там мені. І нерідною рукою Буду в землю я зарит, І тепленькою сльозою Ніхто хроба не зросить… 4 травня 1852 року...
- Микола Луків – Портрет жіночий на стіні Портрет жіночий на стіні, У грубі жевріють вуглинки, І тихо-тихо, як у сні, Пливуть за вікнами сніжинки. Пливуть за ними дні й літа, Уже і біль почав минати, Та не минає самота І відчуття гіркої втрати. Бо ніби й хата – як була, І ті ж у вікнах виднокола, Але дружина відійшла, Відкіль не вернеться […]...
- Герасим’юк Василь – Із вірша Сьогодні тобі в дорозі Зустрілася безіменна полонина, Стан в тумані: Вчуваються колокільця і пахне димом. Ти на мить зупиняєшся, Заплющуєш очі, затуляєш вуха, не дихаєш і… Залишається тільки туман – Та полонина звикла бути химерою. І тому, Коли обминаєш покинутий васаг, Якого ніколи ніхто не зрушив з місця, Ти миттю заповнюєш його Всілякими комедіантами і […]...
Вирш олени телиги радисть.