Петро Гулак-Артемовський – Рибка
В ставочку Пліточка дрібненька
Знічев’я зуздріла на удці черв’яка,
І так була раденька!
І думка то була така,
Щоб підвечірковать смачненько:
Ну, дейко! до його швиденько!
То збоку ускубне,
То спереду поцупить,
То хвостика лизне,
То знизу вп’ять підступить,
То вирне, то пірне,
То сіпне, то смикне,
Вовтузиться, ялозиться і пріє, –
Та ба!.. та ротеня таке узеньке, бач,
Що нічого не вдіє,
Хоч сядь – та й плач!
“Ой горенько мені на світоньку, – мовляє, –
За що мене так доля зневажає?
Тим
Тим зуби, мов шпички; а нам, на глум, на сміх,
Рот шпилькою неначе простромила!..
Ой правду дядина небога говорила,
Що тільки на світі великим рибам жить!
А нам, малим, в кулак трубить!”
Так Пліточка в воді на долю нарікає,
А на гачку черв’як все хвостиком киває!..
Черв’як кива – аж ось! Зі дна
Гульк Щука!.. бовть!.. вона
За удку хіп!
А удка – сіп!..
З води шубовсть в окріп!..
“Ой лишенько! Оце ж як дядина збрехала!..” –
Із ляку Пліточка сказала.
І більш не скаржилась на долю пліточок,
За ласенький на удочці шматок:
Що Бог послав, – чи то багато, чи то трошки, –
В кушир залізши, їла мовчки!
2 листопада 1827 рік
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Петро Гулак-Артемовський – дві пташки в клітці “Чого цвірінькаєш, дурний, чого голосиш? Хіба ж ти трясці захотів? Що заманулося, чого ти не попросиш, Чи сім’ячка, просця, пшонця, чи то крупів,- Всього ти в кліточці по саме нельзя маєш, Ще й витребенькуєш, на долю нарікаєш”,- Так в клітці підлітка корив снігир старий. “Ой дядьку, не глузуй! – озвався молодий.- Недарма я журюсь і […]...
- Петро Гулак-Артемовський – Справжня добрість Писулька до Грицька Прокази Хто добрість, Грицьку, нам намалював плаксиву, Понуру, мов чернець турецький, і сопливу, Той бісів син, коли не москаля підвіз, Той добрості не зна, не бачив і не чує. Не пензлем той її, але квачем малює, Той добрість обікрав. Не любить добрість сліз, Вона на всіх глядить так гарно й веселенько, Як […]...
- Петро Гулак-Артемовський – Батько та син “Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! – Так панотець казав своїй дитині: – Шануйсь, бо, далебі, колись Тму, мну, здо, тло – спишу на спині!” Хведько не вчивсь – і скоштовав Березової кашки, Та вп’ять не вчивсь і пустовав – Побив шибки і пляшки; І, щоб не скоштовать од батька різочок, Він різку впер в огонь […]...
- Петро Гулак-Артемовський – Пан та собака (Казка) На землю злізла ніч… Нігде ані шиширхне; Хіба то декуди скрізь сон що-небудь пирхне, Хоч в око стрель тобі, так темно надворі. Уклався місяць спать, нема ані зорі, І ледве, крадькома, яка маленька зірка З-за хмари вигляне, неначе миш з засіка. І небо, і земля – усе одпочива, Все ніч під чорною запаскою хова. Один […]...
- Петро Гулак-Артемовський – Цікавий і Мовчун Цікавий, Мовчуна зустрівши раз, спитав: “Від чого голосний так дзвін той на дзвіниці?” “Від того, що (коли не втнеш сеї дурниці) Всередині, як ти, порожній він”,- сказав. 1 грудня 1820 року...
- Петро Гулак-Артемовський Реферат Петро Гулак-Артемовський (1790 – 1865) Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790р. в м. Городище на Черкащині в сім’ї священика. Вчився в Київській академії (1801 – 1803), але не закінчив її. Протягом кількох років учителював у приватних поміщицьких пансіонах на Волині. У 1817р. вступає вільним слухачем на словесний факультет Харківського університету, а вже наступного […]...
- Петро Гулак-Артемовський – Біографія Петро Петрович ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ (1790 – 1865) Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790р. в м. Городище на Черкащині в сім’ї священика. Вчився в Київській академії (1801 – 1803), але не закінчив її. Протягом кількох років учителював у приватних поміщицьких пансіонах на Волині. У 1817р. вступає вільним слухачем на словесний факультет Харківського університету, а вже наступного […]...
- Петро Гулак-Артемовський – Пан та собака ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ ПЕТРО ПАН ТА СОБАКА (Казка) На землю злізла ніч… Нігде ані шиширхне; Хіба то декуди скрізь сон що-небудь пирхне, Хоч в око стрель тобі, так темно надворі. Уклався місяць спать, нема ані зорі, І ледве, крадькома, яка маленька зірка З-за хмари вигляне, неначе миш з засіка. І небо, і земля – усе одпочива, Все […]...
- Рибалка (скорочено) – Гулак-Артемовський Петро Вода шумить!.. Вода гуля!.. На березі Рибалка молоденький На поплавець глядить і примовля: – Ловіться, рибочки, великі і маленькі! Що рибка смик – то серце тьох!.. Серденько щось Рибалочці віщує: Чи то тугу, чи то переполох, Чи то коханнячко?.. Не зна він, – а сумує! Сумує він, – аж ось реве. Аж ось гуде, і […]...
- Пан та собака (скорочено) – Гулак-Артемовський Петро Пан та собака Казка На землю злізла ніч… Ніде ані шиширхне, Хіба-то декуди скрізь сон що-небудь пирхне, Хоч в око стрель тобі, так темно надворі. Уклався місяць спать, нема ані зорі, І ледве, крадькома, яка маненька зірка З-за хмари вигляне, неначе миш з засіка. І небо, і земля – усе одпочива, Все ніч під чорною […]...
- Справжня добрість (скорочено) – Гулак-Артемовський Петро Писулька до Грицька Прокази Хто добрість, Грицьку, нам намалював плаксиву, Понуру, мов чернець турецький, і сопливу, Той бісів син, коли не москаля підвіз, Той добрості не зна, не бачив і не чує, Не пензлем той її, але квачем малює, Той добрість обікрав. Не любить добрість сліз; Вона на всіх глядить так гарно й веселенько, Як […]...
- Петро Гулак-Артемовський – Рибалка (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)) Рибалка МАЛОРОСІЙСЬКА БАЛАДА Вода шумить!.. Вода гуля!.. На березі Рибалка молоденький На поплавець глядить і примовля: – Ловіться, рибочки, великі і маленькі! Що рибка смик – то серце тьох!.. Серденько щось Рибалочці віщує: Чи то тугу, чи то переполох, Чи то коханнячко?.. Не зна він, – а сумує! Сумує він, – аж ось реве. Аж […]...
- Гулак-Артемовський – Біографія Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790р. в м. Городище на Черкащині в сім’ї священика. Вчився в Київській академії (1801 – 1803), але не закінчив її. Протягом кількох років учителював у приватних поміщицьких пансіонах на Волині. У 1817р. вступає вільним слухачем на словесний факультет Харківського університету, а вже наступного року викладає тут польську мову. В […]...
- П. Гулак-Артемовський та його творчість П. Гулак-Артемовський був активним учасником літературного процесу нової української літератури. Його байки, балади, переклади з європейської літератури збагатили українську літературу 40-60 років XIX століття. Перу П. Гулака-Артемовського належать написані українською та російською мовами байки та балади, прозові послання, переклади, критичні статті. Навчаючись в Київській академії, юний ще поет почав писати твори, щоправда, російською мовою. Згодом, […]...
- Поети-романтики (П. Гулак-Артемовський. “Рибалка”, Є. Гребінка. “Українська мелодія”, М. Костомаров. “Соловейко”, В. Забіла. “Соловей”, М. Петренко. “Небо”) Наприкінці XVIII – початку XIX століття в європейських літературах на зміну Просвітництву приходить новий мистецький напрям – романтизм. Раціоналізм, що був основою Просвітництва, заперечував інтуїтивне пізнання, рівність заперечувала існування індивідуальності. Натомість у романтичних творах утверджується ідея про те, що кожна людина – це неповторний самостійний світ. Романтичний герой – особистість, що принципово відрізняється від маси, […]...
- Осадчук Петро – Ясний світ (Збірка) 1972 рік, видавництво “Веселка” ЗАПРОШЕННЯ дО МАНдРІВКИ На тобі руку, мій сину, І гайда на вулицю з хати. Сором у сонячну днину Вдома байдикувати. Гей, що за час погідний – Кожен промінчик співає! Рушимо в подорож, рідний, Нашим чудовим краєм. Підем на чисті води, Станем під ясні зорі, – Немає милішої вроди, Як хвилі дніпра […]...
- Твір на тему: Петро Могила Відомою в Україні своєю просвітницькою діяльністю у XVII ст. була Київська братська школа. Тут викладали українську (книжну), грецьку, латинську й польську мови. Вивчали філософію, астрономію, історію, геометрію, музику. Славилася братська школа й іменами найосвіченіших в Україні людей. При Києво-Печерській лаврі існувала школа під назвою Лаврська. Братство запропонувало об’єднати ці дві школи в одну вищу Петру […]...
- Куценко Петро – Пісня безсонного джмеля (Збірка) 1992 рік, видавництво “десна” ПРО КОЛЬОРИ Ну як вам доладно повідати всім, Що всіх |кольорів – і не п’ять, і не сім, А хай навіть сім – так ще більше в них назв, І, певне, це знає не кожен із нас. Малина, і наприклад, на колір – малинова, А вишняу – вишнева, а небо – […]...
- Перебийніс Петро – Викочується із пам’яті Викочується із пам’яті Жорстоке століття дракона І змітає на своєму шляху Народи і королівства. Ось летить воно на мене Броньованою колоною, Переблискує зубами гусениць, Люто бризкає на всі боки Липкими згустками світового болота. А я, малий, у бездонних батькових чоботях Перебігаю дорогу дракона, Спотикаюсь і падаю У жахливу мішанину глини і глею. Залізоголова потвора Невідворотно […]...
- Юрій Андрухович – Петро Брейгель Житні хлібини крають ножами І не можуть наїстися. Аж трясуть неголеними щоками Над коржами й кулешею, Ще й дослухаються, як гаряче пісне ліпило Осідає в запалі животи. Виходять надвір співати, Дошки, зачовгай! глиною, пружно вгинаються. Поскидано кожухи на мокру траву, Сорочки потьмяніли під пахвами. Цілуються поміж небом і воронами – Трохи схожі на ангелів, трохи […]...
- Перебийніс Петро – Портрет батька Тато хмурився зніміло, Був не майстер на слова. Усміхався так несміло, Аж ламалася брова. Та коли сміявся тато, Мама вишнею цвіла. Усміхалась наша хата, Усміхалось півсела. Тато був скупий на ласку, Цілуватись не умів. Клав долоню, наче праску, На чорнявих пустунів. Тільки раз, коли в солдати Йшла під марші Слобода, Пригортав нас міцно тато, І […]...
- Перебийніс Петро – Там, за рівниною голою Там, за рівниною голою, Кров’ю світанок набряк. Бачу: охоплений полум’ям Крутиться в полі вітряк. Вітром високим роздмухане, Полум’я крила жере. Над світовими розрухами Гасне видіння старе. Інші сповідує виміри Час молодий і прудкий. Перевелися і вимерли В наших степах вітряки. Літо смагляве полинуло. Де його вже доженеш?.. Чахне від чаду полинного Вік переораних меж. Не […]...
- Перебийніс Петро – Чорні очі кари Чорні очі карі, Тіні мовчазні… Що мене чекає В тій далечині? Цідиться крізь мене Тиша польова. Дідичу кремезний, Грішна голова! М’ята перем’ята, Шабля – сторчака. Профіль азіята. Посвист канчука. Над солончаками – Очі навскоси. Що мене чекає? Господи, спаси!...
- Перебийніс Петро – Окропило окропом Окропило окропом І сліди замело. Покотило в Європу – За сади, за село. Відлетіло на захід. Лиш під грім канонад Над солом’яним дахом Зашумів сливопад. Засиніло на росах, На іржавій межі. Розливається просинь І пливуть міражі. Синьосливі шрапнелі. Сиротина жива… Мов щетина шинелі, Пахне димом трава....
- Перебийніс Петро – Тернопільська весна У Тернополі тане зима, Розмовляє з вітрами гілля. Видно, чайки здалля Прилітають сюди недарма. Зацвітає Тернопіль Навесні, навесні. І лоза вдалині За туманами світить мені. За озерною млою сади Зустрічають калиновий день. Білий лебідь веде Лебедівку по стежці води. На терновому полі встає Мій Тернопіль у сивій красі. У воді і росі Відбивається місто моє....
- Перебийніс Петро – Батькова дорога Це наснилося, можливо, Чи привиділось мені, Чи насправді сталось диво При досвітньому вікні. Що це діється зі мною? Хоч немає вороття, – Бачу: стежкою земною Тато йде із небуття. Тато йде сорокалітній, І гойдаються поля. Линуть гуси перелітні, Обертається земля. Ронять гуси з високості Сизе пір’я на луги. Видно мамі сивокосій Недосяжні береги. Пам’ятає небагато […]...
- Петро Радейко – Болить мені, коли згадаю Болить мені, коли згадаю… Чому ж мені отак болить? Осколок щастя в грудях маю, Та лиш осколок, лиш на мить. Коли пригадую тебе – Не щем, не солод, а задуха, І на душі гряде розруха – Чи спогад вже й оте вкраде?.. І росять очі, очі росять – Вітри негоду знов приносять, Та добре свіжо […]...
- Скунць Петро – Біографія Петро Миколайович Скунць (20 травня 1942, Міжгір’я – 30 травня 2007, Ужгород) – український поет, член Національної спілки письменників України з 1962 року. Народився 20 травня 1942 року в селиці Воловому (нині смт Міжгір’я, нині Закарпатської області). У 1963 році закінчив Ужгородський університет. Працював в обласній молодіжній газеті. Був редактором Закарпатського обласного видавництва. Був членом […]...
- Петро Радейко – Веду розмову з серцем Веду розмову з серцем, Як мати з дитям в лоні. Воно живе, бо б’ється, Невгасно палить скроні. І думка встелить душу – Я ляжу й подрімаю… Відтоді занедужав, Як я тебе кохаю. Втираю сонно очі, А ти вже перед мене. Знов ясно серед ночі І почуття шалене Урвало струни лірі. Ти вигострила косу, Я більш […]...
- Перебийніс Петро – Рідна мово, зелена діброво! Рідна мово, зелена діброво! Чую пісню твою запашну. Ти квітуєш пелюстками слова У морозних димах полину. Все бувало: несито і ласо Двоголовий хижак позирав. Кров’ю, мово, навік запеклася Ти на гнівних устах Кобзаря. Рідна мово, росту я крізь тебе, Крізь родовища дум і краси. Я курганом стою серед степу На кордоні сльози і роси. Я […]...
- Перебийніс Петро – Сохне глина руда Сохне глина руда. Відступає орда. Гаснуть очі розкосі. А сніги навскоси – на поля, на ліси. Перекреслюють осінь. Поспішають роки По снігах навпрошки – І дорога коротша. На рівнині зими Непомітно димить Полинова пороша. За стогами стоги, За снігами сніги – Несподівані гості… Ох, нікого нема! Тільки біла пітьма Та козацькії кості....
- Петро Радейко – В затінку стокротка мліє В затінку стокротка мліє, Моє серце студеніє, На узліссі – спів і щебет. Чом змовка у серці трепет? Гей рости, стосила ниво! Над тобою кинусь живо, Ніби жайвір стоголосо, І торкне грудей колосся, Збудить пісню, залоскоче, Моє серце затріпоче І од ласки й благодаті Буде з вітром щебетати. Впадуть тіні на долини, Промінь пестити покине. […]...
- Петро Радейко – Коли настане тиха ніч Коли настане тиха ніч, Торкнеться спогад твоїх віч І ти забудеш про життя, Ввійдеш у човен каяття, І попливеш у синь очей, У нескінченну даль ночей, На хвилі гребені зійдеш, Руками зорі обіймеш І поцілуєш небеса, – Поглянь же днесь! Яка краса! Я там бував, і там я зріс… Де схил – сто сил, де […]...
- Петро Радейко – Не журись, що сонце у клуні Не журись, що сонце у клуні, Що тепер за муром небеса, З серця я березовий трунок, Мила, для тебе збирав… Хтось пустив стрілу мені в груди Й солодко точать вони. Світять в лісах ізумруди Нашої, люба, весни. Не журись, бо вже зовсім скоро Щастя прилине до нас, І над сумним осокором Промінь заблисне ураз. До […]...
- Перебийніс Петро – Тато косить конюшину Тато косить конюшину, А я несу через поле Горщики-близнята З гарячим обідом. Горщики не прості – золоті. Що в одному горщику – борщик, Що в другому горщику – каша. А хліба, каюся, немає. Дістався приблудному песику. Тато усміхається:”Не біда. Позичимо в зайця… “ Обідає нашвидку. Гладить мене по чуприні Пахучою долонею І знову береться за […]...
- Іван Франко – Хлібороб Гей, хто на світі кращу долю має, Як той, що плугом святу землю оре? Святую землю в банку заставляє, В довги впадає, як в бездонне море, І поти б’ється, аж остатня рація На нього спаде – грунту ліцитація – І поки в найми не пошкандибає, – Гей, хто на світі кращу долю має? Гей, хто […]...
- Петро Радейко – Як завжди, ми з тобою розминемось Як завжди, ми з тобою розминемось, А зустрічі – поривчасті такі… Прийдеш ще ти, знов обернешся кимось Й за руку поведеш над рівчаки, Зійдуть намули, завирує гирло, А в пащі зголоднілої ріки Затоне сум, І радість, що завмерла, У плюскіт дум Одплине на віки…...
- Перебийніс Петро – На косогорі, біля школи На косогорі, біля школи, Стоїть у нас і до сьогодні Пощерблений віками, Та міцний Турецький стовп. Зізнаюся: втікав я З уроку стародавньої історії. Було нелегко осідлати Високе диво чужоземне. Та врешті ось вона – Ополячена, отуречена, Орусачена, онімечена Моя земля. Я милувався нею З пихатого турецького стовпа. Його напевне ж охрестив Козацькою шаблюкою Мій предок […]...
- Петро Радейко – Громи гуділи в нього за спиною Громи гуділи в нього за спиною, З-над лісу буря сунула й гроза, А він не чув за думкою сумною, А в голові – гули пісень слова. Йому були пісні страшніш од бурі, І роздирали серце, як громи. Тривогу більшу, аніж висі хмурі, У серце й душу віяли вони. Як розстелились хмари по долині І розпач […]...
- Перебийніс Петро – Біографія Петро Мойсейович Перебийніс народився 6 червня 1937 року в селі Слободі Шаргородській на Вінниччині. Батько його, Мусій Феодосійович, пішов на фронт, щоб до сина повернутися лише у спогадах. домашньою його вчителькою була мама, Анастасія Левківна. Змалку вона зачарувала хлопчика піснями, казками і просто своєю самобутньою подільською говіркою. Закінчив майбутній поет Шаргородський сільськогосподарський технікум і факультет […]...
Перший крок до майбутнього твір.