Петров Федір – Цікава екскурсія (Збірка)
1967 рік, видавництво “Веселка”
ЧИ БУВ ТИ В ЛІСІ НАВЕСНІ
Чи був ти в лісі навесні?
Чи слухав співи голосні?
Чи бачив, як берізки
Роняють дрібні слізки?
Якщо не був, мерщій іди,
А вдома, друже, не сиди.
І ти почуєш, як і я,
Знайому пісню солов’я.
А на долині, в гущині,
Побачиш білку на сосні.
І ти помітиш стільки див!
Іди, а вдома не сиди.
ДВІ ВЕРБИЧКИ
Ми з данилом біля річки
Посадили дві вербички.
А вони сплелись гілками,
Обнялись, немов руками.
Та й стоять, як ті сестрички,
На леваді,
Ще й листочками кивають,
Наче в гості зазивають.
ЧОМУ?
Тільки наш дідусь сіда
У садку на лавочку,
Так онуків і згада –
Петрика і Савочку.
А чому це? А чому?
Може, ви вгадали?
Бо ту лавочку йому
Внуки змайстрували.
ОЙ ПІдУ Я В ПОЛЕ
Ой піду я в поле
Та й понад лісочком.
Там матуся поле
Моркву й огірочки.
Стану без утоми
З мамою полоти,
Бо сидіти вдома
Нудно без роботи.
Всім казати буде
Матінка-матуся:
– Подивіться, люди,
Це моя Настуся,
“дОЩИК”
Наш Кіндратик працьовитий:
Поливає ранком квіти
З поливальниці
Кропить маки і левкої,
Сині айстри й резеду…
Кропить густо, до ладу.
Пораділи дуже квіти.
Та і як їм не радіти –
Теплий “дощик” дрібно сіє,
Квіточкам голівки миє.
ТАРАСИК ТЕЖ ПОПРАЦЮВАВ
Рве Маринка у торбинку
Подорожник, материнку.
Петрик, Оля і дем’янко
Рвуть у кошик валер’янку
Клава, Толя і Сергій
Рвуть ромашки й деревій.
А Тарасик на дубочку
Рве штанці свої й сорочку.
ХТО БОЯГУЗ?
В дворі, біля хати,
Де хміль густо плівсь,
Із цапом рогатим
Андрійко зустрівсь.
І тут бідолаха
Як крикне:
– Ай-яй! – Аж цапик від страху
Забіг у сарай.
Крізь сльози Андрій
Засміявся:
– Ага,- каже,- цапе,
Злякався?!
ЦІКАВА ЕКСКУРСІЯ
Жовтенята, швидше хід!
Вирушаємо в похід
Через поле і ярок…
Хто відстав там? Ширше крок!
Через луг, через покіс
На екскурсію у ліс.
І пішли, пішли малята,
Наші славні жовтенята.
– Тільки що це? Що за чудо? –
Запитала раптом Люда.
А за нею Галя й Толя:
– Що синіє серед поля?
– Це, напевне, океан,-
Відповів за всіх дем’ян.
– Ви скажіть мені, будь ласка,
Чи це сон, чи, може, казка?-
Запитала тут Параска.
– У природі,- каже Гриць,-
Є багато таємниць.
Тільки це не таємниця,
І не казка, і не сон,-
Це ж цвіте колгоспний льон.-
Засміялись малюки
І пішли аж до ріки.
А на річці – біло-біло,
Наче снігу натрусило.
– Це, мабуть, Північний полюс!-
Закричав Юрасик вголос.
– Це, можливо, Біле море?
Запитав кирпатий Боря.
– Ні, не море,- каже Ната,
А колгоспні каченята,
Їх весною дід денис
З інкубатора привіз.
Знов сміялись без упину,
Аж луна йшла на долину…
Жовтенята, ширше крок!
Через луг, через місток,
Понад лісом, понад гаєм –
Помилуймось рідним краєм,
На узліссі потанцюймо,
Поспіваєм, пожартуймо.
– Тільки що це? Знов дива?-
Гриць Андрійкові кива.-
Де взялося стільки квітів –
Різнобарвних самоцвітів?
Толя каже:
– Зачекайте,
Ви цих квітів не зривайте!
А хто зірве, той дивак,
Квіти ці – колгоспний мак.
– Знаю, знаю,- каже Мила,-
Пиріжки я з маком їла.
Знову сміх усіх пройняв,
Мов ніхто цього не знав.
Жовтенята добре знали –
Просто йшли і жартували.
КОЛГОСПНИЙ УРОЖАЙ
Гей, над нами неба просинь
Грає переливами.
Мов красуня, ходить осінь
І полями, й нивами.
А за нею з краю в край
Ходить щедрий урожай.
Подивіться: то не море
І не світла річенька –
Ллється, ллється у комори
Жито і пшениченька.
Завітав у рідний край
Наш колгоспний урожай
ПТАШНИЦЯ ОдАРКА
В тітоньки Одарки –
Курочки-чубарки:
Чорні, попелясті,
Білі, зозулясті…
Пташниця Одарка
Курочкам-чубаркам
Сипле сочевицю,
Жито і пшеницю,
Просо та ще й гречку.
А вони несуть їй
Ранком по яєчку.
БЕРІЗКА І дУБОЧОК
В гаю берізка молода
Від смутку клонить віти
І слізно шепче:
– Як шкода,
Що промайнуло літо.
А дуб тихенько каже їй:
– Тужити – це не діло.
І ти, берізко, не жалій
За тим, що відшуміло.
Ще буде літо, і тепло,
І сонячні деньочки…
Звела берізонька чоло,
Всміхнулася дубочку.
ВЕЧІР
Підійшов навшпиньки вечір,
Запросив до хати всіх.
– Спать пора! – сказав малечі.
І затихли жарти, сміх.
Полягали спати діти –
Вже не чути їх пісень.
Дітям треба відпочити,
Щоб новий зустріти день.
ГУСАК
Наш гусак в зимову пору
Потихеньку вийшов з двору
Та й подибав аж на став,
Покупатись забажав.
– Тільки чом це тут так слизько?
Репетує гусачисько.-
Що це,- каже,- за біда?
Де поділася вода?
А того гусак не знав,
Що замерз узимку став.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Твір осінній ставок.