Платон Воронько – З вокзалу в станцію метро

З ВОКЗАЛУ В СТАНЦІЮ МЕТРО

З вокзалу в станцію метро
Я ескалатором спускаюсь
І їду глянуть на Дніпро,
Коли у Київ повертаюсь.
Підземний шлях! Яке добро!
Й забути можна, де ти є –
В Москві? У Лондоні? В Парижі?
Але у Києві своє
Дихання у підземній тиші,
Воно свої нитки снує.
Снує з легенького проміння
Від мідних літер: “Арсенал”,
Від того сизого каміння,
Яке дробилось на креміння
В козацький кріс і самопал.
Воно з Шевченкового зору,
З очей Франка, Сковороди,
Що проводжають нас угору
В ранкову, у робочу пору
Щодня на подвиги-труди.
Воно снує із кіс русявки,
Що тут розводила вапно
Чи мила ці дубові лавки.
Кияни любі і киянки, –
З усього рідного воно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Б гринченко ,,сестриця галя краткое содержания.
Ви зараз читаєте: Платон Воронько – З вокзалу в станцію метро
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.