Поетичне змалювання образу вічного революціонера в поезії “Гімн” (3 варіант)



І. Франко – це видатний діяч нашої культури. З уроків літератури знаємо, що він писав поезії та прозу (оповідання, повісті), але був не тіл письменником, але й літературознавцем, критиком і активним суспільним діячем. Ці сфери діяльності, звичайно, вплинули і на його літературну творчість. Зокрема, він був учасником соціально-демократичного руху, а отже, захоплювався ідеєю революції, яка змінила б політичну і економічну ситуацію на краще, в результаті чого у світі запанувала би справедливість. Ці його погляди відбилися в поезії “Гімн”,

що є прологом до першої збірки І. Франка “З вершин і низин”.

“Вічний революціонер” – це не якийсь конкретний, реальний образ борця за “поступ, щастя й волю”. Це дух, уособлення всіх кращих поривань людини, те, що постійно штовхає її до дій в ім’я справедливості. Він виник не сьогодні і не вчора, а “від тисяч літ родився”, на те він й “вічний”. Але, на жаль, не завжди мав умови для того, щоб “розповитися”, тобто стати на ноги і йти “о власній силі”.

Ліричний герой перераховує безліч перешкод, що ставали на шляху “вічного революціонера”: це і церква (“попівськії тортури”),

і ті засоби, якими правителі приборкували борців за справедливість (в’язниця, військо, зброя, шпигуни). Але всі ці перепони не перешкодили поступу “вічного революціонера”, бо, власне, що може спинити дух?

Шлях “вічного революціонера” передається в поезії рядом дієслів: ось він тільки випростався, тобто випрямився, піднявся, потім він міцніє і вже не йде, а “спішить туди, де дніє”, де він потрібний.

Цей дух не є властивістю однієї чи кількох людей. Його здатні почути мільйони і піти за його покликом. Він здатний підняти весь народ: і селян, і робітників, – І тоді:

Сила родиться й завзяття

Не ридать, а добувати

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

“Вічний революціонер” – це не тільки дух, це і “наука, думка, воля”. А все, що протистоїть їм, уособлюється в образі пітьми як чогось непрогресивного.

І. Франко вірить в те, що “вічний революціонер” переможе “злу руїну” і ніщо не спинить його поступу, схожого на рух лавини. “Гімн” поет завершує риторичним запитанням:

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огонь,

Розвидняющийся день?

“Розвидняющийся день” протистоїть пітьмі і злій руїні. Це те щасливе майбутнє, ознаками якого і стануть “поступ, щастя, воля”.

Підводячи підсумок, я хотіла б зауважити, що І. Франко не говорить саме про збройну боротьбу, бо мета “вічного революціонера” – пробудити свідомість мільйонів, а не підняти їх на кровопролиття. Тому не можна однозначно стверджувати, що він передбачав революцію 1917 року. Поет просто виразив настрої сучасності, коли почали з’являтися думки про несправедливість існуючого устрою і можливість його зміни.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



О олесь чари ночі.
Ви зараз читаєте: Поетичне змалювання образу вічного революціонера в поезії “Гімн” (3 варіант)