Поезія втрат ранньої Анни Ахматової



Поезія втрат ранньої Анни Ахматової
Розмірковуючи над загадкою популярності поезії Анни Ахматової, перш за все думаєш про одну особливість – вміння сказати небагатьма словами про найглибші почуття, про найсокровенніше.
Так в одному з віршів “Молюсь окопному лучу”, на перший погляд, лише змалювання гри сонячного промінця “на рукомойнике моем”. Про душевний стан майже нічого не сказано, але “серце пополам” – найвиразніше говорить про напругу чекання й переживання ліричної героїні. Усі її втрати пропущені через

сприйняття світу. І деталі промовляють краще за слова:
Бензина запах и сирени,
Насторожившийся покой…
А з цим пейзажем сторожке тривожне відчуття втрати:
Он снова тронул мои колени
Почти не дрогнувшей рукой.
З жіночою чутливістю Ахматова сприймає недомовленість, звідси й певна обірваність кінцівок. У відповідь на пронизливе:
“Это все… Ах, нет, я забыла,
Я люблю вас, я вас любила
Еще тогда!”
Всього одна репліка – “Да”. І ця крапка в кінці така безнадійна й безповоротна, як найгірша втрата. Саме це вражає в ліричних віршах Ахматової – вміння передати тонкий нерв людських
стосунків. Інколи вона вдається до іронії, як у вірші “Вечером”, де обійми коханого здаються штучними:
Так гладят кошек или птиц,
Так на наездниц смотрят стройных…
Так довго чекати, сподіватися, мріяти про зустріч, щоб відчути відстороненість. І цю втрату поетеса висловлює через іронічне:
“Благослови же небеса
Ты первый раз одна с любимым”.
Анна Ахматова відкриває безмежний світ, у якому немає нічого випадкового, немає чужого. Кожен день, кожна річ – мить такого короткого й прекрасного життя. Вона відкрила безповоротність фраз і біль випадкових рухів. У короткому вірші “Сжала руки под темной вуалью” достовірна і трагічна історія кохання і втрати:
Задыхаясь, я крикнула: “Шутка
Все, что было. Уйдешь я умру”.
Улыбнулся спокойно и жутко
И сказал мне: “Не стой на ветру”.
За останньою фразою криється так багато, що й не сказати. На перший погляд, піклування про здоров’я героїні, а насправді констатування безповоротного рішення. Це втрата. Вороття немає.
Отже, “поезія втрат” – це те, що робить лірику Ахматової пронизливо щирою. Витонченість сприйняття і уміння передати кількома словами цілий сумбур почуттів – ось особливість поезії ранньої Ахматової.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Смысл названия романа тихий дон сочинение.
Ви зараз читаєте: Поезія втрат ранньої Анни Ахматової