Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Повтор, або Повторення
Повтор, або Повторення
Повтор, або Повторення – найпростіша стилістична фігура, яка вживається у фольклорній творчості, передовсім у народній пісні та поезії, зумовлена емоційними та смисловими чинниками:
Що тепер всім воля, –
Врізали вам поля,
В головах тополя,
А голів нема
(П. Тичина).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Тичина – Зразу ж за селом Зразу ж за селом Всіх їх розстріляли, Всіх пороздягали, А мертвих насміхали, Били їм чолом. Випала ж зима! Що тепер всім воля, Врізали вам поля, В головах тополя, А голів нема. Як зчорніла ніч – За селом світило, З співами ходило, Берегло, кадило Безневинну січ....
- Антитеза Антитеза (грецьк. antithesis – суперечність) – стилістична фігура в художній літературі та в ораторському мистецтві, що полягає у драматичному запереченні певної тези чи у вмотивованому контрастуванні смислових значень бінарних образів: Випала ж зима! – Що тепер всім воля, Врізала вам поля, В головах тополя, А голів нема! (П-Тичина). Антитетичний принцип світосприймання притаманний багатьом фольклорним жанрам, […]...
- Звуковий повтор Звуковий повтор – основний принцип художньої, переважно поетичної, фоніки, зумовлений евфонічною природою української мови та вимогами культури поетичного мовлення. до З. п. належать не лише випадки ушляхетненої інструментації (алітерація, асонанс), а й інші форми: звуковий паралелізм, анафора, епіфора, зіткнення, рима, кільце тощо. Неабияке значення мають у З. п. звуконаслідування та інші форми звукопису. З. п. […]...
- Плеоназм Плеоназм (грецьк. pleonаsmos – надмірність, надлишок) – стилістична фігура, де повторюються однорідні слова та. звороти, подеколи немовби зайві за змістом, але необхідні за вимогами художньої композиції. П., як один з проявів ретардації, широко вживається у фольклорі, приміром, у “думі про козака Голоту”: “Поле килиїмське хвалить-вихваляє”. У поезії П. зумовлюється ритмо-інтонаційними, градаційними, смисловими та іншими чинниками: […]...
- Романтичний ідеал свободи в ранній ліриці Павла Тичини Бурхливе громадське життя, величезні історичні зміни, що відбувалися на початку XX століття, стали каталізатором літературного процесу. В українській поезії того часу з’явилося стільки талановитих митців, що їхніми здобутками майже століття могла б живитися більш спокійна епоха. Яскравою зіркою в цьому сузір’ї сяє ім’я Павла Тичини. Поезія Тичини народжувалася разом із революцією і проникнута її ідеалами, […]...
- Іван драч – Перо Перо, мій скальпелю вогненний, Ти мій жорстокий лиходій, Мій дикий поклик цілоденний, Первоцвіт мій, перволюб мій! Нам розтинати дні ці карі До серцевини, до зорі, Куди не дійдуть яничари В облудній словоблудній грі. Дні полохливі, і невтішні, І лаконічні, точні дні, І дні, мов глечики з Опішні, Протяті шпагами вогнів. І дні, яким нема відради, […]...
- Дме вітер із-за поля Дме вітер із-за поля, Тріпоче листячком тополя, Сумно біліє край дороги, Хатина, По шляху іде дівчина… У очах її сльозина, Щось терпіть її не сила, У тисках її душа, В неї спокою нема Прийшла, присіла біля тину, Тулилась, мов мала дитина! Дивилась у небо безкрає! Але там коханого не має! Сповідалась вона макам, Навіть пес […]...
- Стилістична фігура Стилістична фігура (лат. stilus – грифель для писання та figura – образ, зовнішній вигляд) – незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення. С. ф. досить поширені в поезії, покликані не лише індивідуалізувати мовлення автора, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення. С. ф., яка ще називається фігурою поетичного мовлення […]...
- Народність літератури Народність літератури – органічна якість художніх творів кожної національної літератури, яка виражає ментальність народу в його етнологічних та історичних виявах і вимірах, зумовлена органічним зв’язком письменника зі своїм етнонаціональним середовищем. Н. л. невіддільна від мови народу, представником якого є письменник як творець художнього твору, носій національної ментальності і мови народу. Таке розуміння Н-л. з’явилося в […]...
- Павло Мовчан – “душа твоя не коло мене… “ Душа твоя не коло мене – В безбарвних снах тебе нема… Безбарвніє й трава зелена, День, мов сторінка та німа, Де проти сонця букви зблякли, Але й уяви теж забракло, Щоб з жовтизни тебе гукнуть… І голосу останні краплі Спромігся мовчки проковтнуть… По шию – холод, ні, він в роті, Що навіть важко продихнуть, І […]...
- Гробіанська література Гробіанська література (кім. grob – грубий, der Grobian – грубіян) – течія в німецькій літературі XV-XVI ст., зумовлена запереченням поезії мінезингерів, пов’язана із настановами “поводження за столом”. Г. л. спостерігалася у шванках, фастнахтшпілях, спрямовувалася на висміювання непристойності, простацтва, вульгарності. Основний твір цієї течії – “Гробіанус” (1549) Ф. дедекінда, написаний дистихом латинською мовою. Елементи Г. л. […]...
- Павло Тичина – Хтось гладив ниви, все гладив ниви Хтось гладив ниви, все гладив ниви, Ходив у гніві і сіяв співи: О, дайте грому, о, дайте зливи! – Нехай не сохнуть злотисті гриви. Хтось гладив ниви, так ніжно гладив… Плили хмарини, немов перлини… Їх вид рожевий – уста дитини! Набігли тіні – і… ждуть долини. Пробігли тіні – сумні хвилини: Плили хмарини чужі, далекі… […]...
- Пауза або Павза Пауза або Павза (грецьк. pausis – припинення) – коротка перерва у мовленні, що виконує роль словоподілу, відмежовує одну фразу від іншої. Особливого значення надається П. у віршуванні, де поряд із смисловими, логічно-інтонаційними вживається ще й ритмічна, яку називають константною та цезурною. Функціональне навантаження П. підвищується у тонічному віршуванні, сприяючи посиленню інтонаційної самостійності емоційно напруженого мовлення, […]...
- Богдан Ступка. Вірш Ліни Костенко “Крила” Богдан Ступка. Вірш Ліни Костенко “Крила” А й правда, крилатим грунту не треба. Землі немає, то буде небо. Немає поля, то буде воля. Немає пари, то будуть хмари. В цьому, напевно, правда пташина… А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має! Вони, ті […]...
- Апострофа Апострофа (грецьк. apostrophe – особисте звертання) – стилістична фігура, звертання до відсутньої особи, як до присутньої, до персоніфікованих явищ природи; приміром, звертання Ярославни до Сонця, Вітру та дніпра-Славутича (“Слово Про Ігорів похід”). А. притаманна народній свідомості, зумовлена традицією гармонійного життя з довкіллям, зафіксована у міфологічних сюжетах, у різних жанрах фольклору (легенди, казки, замовляння, молитви тощо). […]...
- Рефрен Рефрен (фр. refrain), або Приспів – повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах. Подеколи набуває жанрових ознак, як-от в “Елегії з рефреном” В. Підпалого: А втім, мені легко-легко, Бо знаю: вернулись птахи – Трава забуяє вгору; А втім, мені легко-легко, Бо знаю: вернулись птахи – Научать літати листя; А втім, мені легко-легко, […]...
- Реальне й фантастичне в баладі Т. Шевченка “Тополя” Здавна в Україні тополя була втіленням дівочої та жіночої краси, стрункості, гнучкості, смутку, самотності. Відомі народні порівняння дівчини, жінки з тополею: “Струнка, як тополя”, “Висока, як тополя”, “Тонка, як тополя”, “Гнучка, як тополя”, “Самотня, як тополя”. За народними повір’ями, виникнення цього дерева є результатом міфічного перетворення дівчини, жінки в дерево. Саме такий переказ Т. Шевченко […]...
- Невмирущість кохання в баладі “Тополя” (4 варіант) Балада Т. Г. Шевченка “Тополя” – пісня невмирущому, вічному коханню. У ній розповідається про молоду дівчину. Її коханий поїхав на чужину та й загинув. Дуже тужила дівчина: не знала чи живий він, а може мертвий. Пішла вона до ворожки, щоб дізнатися про свою долю. Мати хоче її за старого та нелюбого віддати, а дівчині краще […]...
- Дисонанс Дисонанс (фр. dissonance, від лат. dissono – недоладно, негармонійно звучу) – неблагозвучність у віршованому тексті, зумовлена вимогами віршового розміру, збігом приголосних (див.: Зіткнення, або Анадиплозис). Таке явище не часто трапляється в українській поезії: “… сиве павутиння в’є павук й в вікні від дотиків охлялих рук блідо-рожеві спіють баклажани” (Б.-І. Антонич). дисонансом також називають неточну риму, […]...
- Майстерне відображення широких просторів рідної землі в поетичних творах “Гаї шумлять”, “Де тополя росте” (1 варіант) Передусім, треба сказати, що Павло Тичина – це геніальний український поет. Багато своїх поетичних творів він присвятив природі рідного краю, який він надзвичайно любив. Його поезії описують красу та велич української землі. Поет зміг в декількох рядках передати той необ’ємний, величний простір, який розгортається перед його очима. В поезії “Де тополя росте” автор майстерно змальовує […]...
- Христина Сирова – Асфальтоване небо Асфальтоване небо, втомлене і потріскане. Стікає плазмою по венах фантомного спокою. Мені здається я кимось залишена, посеред вдаваної, Чужої вистави ремаркою. Була на сторінках сценарію. Діалоги затерті дешевою гумкою, та й так, що до дір. Дерева сталевим гіллям дряпають спину, Птахи геть німі, і вітру нема. І кисень дре горло. Ця вся бутафорія нудить. А […]...
- Буколіка Буколіка (грецьк. boukolos – пастух; boucolikos – пастуший, сільський; tа boucolica – пастуша пісня) – жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, щасливе життя на селі. Започаткований в Елладі (Теокріт, III ст. до н. е.), він розвинувся у творчості Мосха (II ст. до н. е.), Вергілія (І. ст. до н. е.) та ін., […]...
- Микола Вінграновський – Заходить сонце. Сніг іде Заходить сонце. Сніг іде, І серце на ніч місце мостить, І на ніч сон йому іде Через мости та через мости. Лягають спати горобці Із горобчихами та дітьми, Вухами вкутались зайці, Нема і їм де сну подіти. Дрімає вітру срібна дуда, І дика груша в сні дичить. Лиш не ляга моя приблуда, Лиманом з поля […]...
- Тополя (скорочено) – Шевченко Тарас 1814-1861 Тополя Росте тополя край дороги “Стан високий, лист широкий… ” Хто не йде мимо, той звертає увагу: “Чумак іде подивиться Та й голову схилить; Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі”. Люди дивуються: чому тополя одна серед поля, хто її посадив? Вигляд самотньої тополі наводить сум на подорожніх. Автор розповідає трагічну історію. Чорнобрива дівчина […]...
- Леся Українка – де тії струни, де голос потужний Де тії струни, де голос потужний, Де теє слово крилате, Щоб заспівали про се лихо Щастям і горем багате? Щоб понесли все приховане в мурах Геть на просторі майдани, Щоб переклали на людськую мову Пісню, що дзвонять кайдани? Єрусалим мав свого Єремію, Що голосив серед поля; Чом же свого Єремії не має Наша зруйнована воля? […]...
- Тарас Шевченко – Тополя (СКОРОЧЕНО) ТАРАС ШЕВЧЕНКО Тополя (СКОРОЧЕНО) Росте тополя край дороги “Стан високий, лист широкий… ” Хто не йде мимо, той звертає увагу: “Чумак іде подивиться Та й голову схилить; Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі”. Люди дивуються: чому тополя одна серед поля, хто її посадив? Вигляд самотньої тополі наводить сум на подорожніх. Автор розповідає трагічну історію. […]...
- Микола Вінграновський – Стояла баба Стояла баба, руки склала. Старій давно пра-пра-пра-про… Тополя вітром ледь хитала, І воловодився дніпро. На бабу кібчик сів, бо ніде, Почистив з бабою крило І полетів шукать поснідать, Бо, як-не-як, живіт звело. Надулась баба, баба плаче, Губа губу шука і мне, – Чого ти плачеш? Ти не бачиш, Що в кібчика життя мале? І – […]...
- Борис Грінченко – В степу В степу рвачкий на волі вітер віє, По світу він гуляє, де схотів, І бачить: скрізь недоля горе сіє, І повен світ нещастів і жалів. О, вітре мій! Тобі нема припини, І можеш ти до бога долинуть,- Скажи, коли нам ждать тії хвилини, Що доля всім дасть широко дихнуть? Ти, може, чув?.. Терпіти вже несила, […]...
- Русальні пісні Русальні пісні (троєцькі) – вид календарної обрядової лірики, яка супроводжувала звичаєво-обрядові дії протягом “русального тижня”, що за християнським календарем починається в П’ятидесятницю, на Святу Трійцю, на 50-ий день після Великодня (переважно на кінець травня – початок червня). Р. п. і відповідні обряди – це спадок глибокої давнини. Вони віддзеркалюють уявлення давніх українців, пов’язані з міфічною […]...
- Крила (скорочено) – Костенко Ліна А й правда. Крилатим грунту не треба. Землі немає. То буде небо. Немає поля. То буде воля. Немає пари. То будуть хмари. В цьому, напевно, правда пташина… А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має! Вони, ті крила, Не з пуху-пір’я, А з […]...
- Твір на тему: Тополі, тополі… (твір-опис) Тополя – дерево незвичайне. Коли кажуть про Україну або пишуть про неї, коли співають українських пісень, не буває такого, щоб при цьому не згадувалася тополя. Як береза для Росії, клен для Канади, олива для Греції, так і тополя – для України! Тополі бувають різні: крислаті, широкі, не занадто стрункі й високі, тонкі, витончені… Вони ростуть […]...
- Ілля Манченко – Невідома могила Стоїть могила серед поля, Чи вояка УПА, чи козака, Він здобував країні волю, А смерть напевно тут його знайшла. Я перед нею на колінах, На неї квіти виклав польові, Вона укрита вся полином, Співають пісні тихо солов’ї. Ніколи він вже не почує, Знайомих слів, знайомих фраз, Тепер навіки тут ночує, Про нього нагадав невплинний час!...
- Народнопісенні традиції у поезії Роберта Бернса Народнопісенні традиції у поезії Роберта Бернса Надзвичайно велика популярність творів Бернса на батьківщині була зумовлена єдністю творчості поета з народнопісенними традиціями Шотландії. Пісні предків співали майбутньому поетові, коли він був ще в колисці. Хлопчиком він ріс серед народнопоетичних образів. Саме в народній творчості він знайшов ту живу основу, спираючись на яку, міг іти далі. Його […]...
- Касида Касида (араб. – цілеспрямована) – урочистий жанр арабської, тюркомовної та перської класичної поезії. К. подібна до оди, хоч подеколи траплялися її сатиричні та дидактичні видозміни. Здебільшого то були твори придворних поетів на честь ханів, окремих полководців тощо. Трафаретна форма К., зумовлена таким призначенням, позбавляла їх оригінальності. Це передовсім моноримічний вірш, у якому, як і в […]...
- Мій улюблений вірш французьких символістів Мій улюблений вірш французьких символістів Немає жодних сумнівів – це “Поетичне мистецтво” Поля Верлена. Сміливе до блюзнірства, воно наслідує відомі біблійні слова: “Спочатку було Слово”. Поет вимагає від колег зрівнятися з Творцем, бути творцями й побудувати власний світ за своїми уподобаннями. І він має бути заснованим не на слові, незграбній спробі людства відтворити красу, а […]...
- Стоїть явір над водою скорочено – Соціально-побутові пісні Стоїть явір над водою, В воду похилився; На козака незгодонька. Козак зажурився. Не хилися, явороньку. Ще ти зелененький! Не журися, козаченьку. Ще ти молоденький! Не рад явір хилитися Вода корінь миє; Не рад козак журитися Так серденько ниє! Ой поїхав в Московщину Козак молоденький Оріхове сіделечко І кінь вороненький. Ой поїхав в Московщину Та там […]...
- Метаморфоза Метаморфоза (грецьк. methamorphosis – перетворення) – перетворення однієї форми образу на іншу, видозмінення тропа. В основі М.- придієслівний орудний відмінок, що виконує додаткову семантичну роль при предикаті, коли суб’єкт мовлення зазнає постійних перевтілень: Отак тая чорнобрива Плакала, співала… І на диве серед поля Тополею стала (Т. Шевченко). М. має схильність до образотворення через епізод ліричного […]...
- Анафора Анафора (грецьк. anaphero – піднесення) – єдинопочаток; одна з риторичних фігур;вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур. Як стилістичний прийом градації А. подеколи близька до анаколуфа. Почасти А. виконує важливу композиційну функцію у ліричному сюжеті: Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз […]...
- Синонім Синонім (грецьк. synonimos – однойменний) – слова, відмінні за звучанням, але однакові чи близькі за змістом. Вони складають синонімічне гніздо, в “центрі” якого міститься стилістично нейтральне слово оточене іншими, з різними смисловими відтінками, оцінним та емоційним забарвленням (віхола, заметіль, метелиця, юга, хуга,”хурделиця, завія). Застосування С. у поетичному мовленні зумовлює його змістову місткість І точність, яскравість […]...
- Авторецензія Авторецензія (грецьк. auto – сам і лат. recensio – оцінка) – оцінка автором власного твору; один із жанрів автокритики, що публікується під псевдонімом чи криптонімом. Поява авторецензії зумовлена або відсутністю публічних відгуків про твір, або неадекватним (інколи фальшивим) його тлумаченням чи бажанням автора ширше розгорнути свої тези, додатково їх аргументувати, спопуляризувати серед широких читацьких кіл....
Философия влади золота в повисти гобсек.