Притча про недобудовану вежу, про войовничого царя та про сіль

“Кожен з вас, – каже Ісус, – коли хоче побудувати вежу, то передусім сяде і обрахує все: видатки, матеріали тощо. Бо якщо він покладе основу (фундамент), а не зможе завершити вежу, то всі, хто побачить недобудовану вежу, будуть сміятися з такого чоловіка. Люди казатимуть: “чоловік цей розпочав будувати вежу, але закінчити не зміг” (Лк.

14. 28 – 30).

“Аналогічно кожен цар, що намагається розпочати війну проти іншого царя спершу йде порадитися: чи буде спроможний він із десятьма тисячами зустріти того, хто йде з двадцятьма тисячами

проти нього. Якщо ж не спроможний, то заздалегідь посилає своїх послів до могутнішого царя і просить миру, ненападу, спокою” (Лк. 14.

31 – 32).

“Сіль – добра річ”, – продовжує Ісус. А коли сіль стане несолоною, то куди ж годиться вона. Ні на землю, і на гній не потрібна вона, – її геть викидають. Хто має вуха, щоб слухати, – нехай слухає” (Лк. 14.

34 – 35).

“Отож кожен з вас, – закликає Ісус, – хто не зречеться усього того, що має, не може стати Моїм учнем” (Лк. 14. 33).

Ці два приклади, наведені Ісусом Христом, об’єднані єдиним замислом і однією мораллю. Вони показують, що

учні Ісуса перш ніж іти за Ним повинні добре поміркувати, зважити на свої сили і можливості, чи можуть вони йти на жертви задля Ісуса Христа.

– Це треба зробити подібно до того, хто задумав приступити до будівництва вежі. Перед тим він все прораховує, обмірковує план, визначає наявність і кількість будівельних матеріалів. Себто перед будівництвом треба переконатися, що вежа буде звершена.

– Це треба зробити подібно до того царя, що йде на війну. Краще йому заздалегідь пожертвувати хтивою перемогою, якщо він відчуває, що не в стані перемогти.

Ці приклади підкреслюють, що в учеництві вельми важливий принцип жертовності. Треба чимось жертвувати, ставши на той чи інший шлях, і християнства зокрема.

Адже відомі випадки, що багато послідовників Ісуса Христа, йдучи за Ним, приносили в жертву свої маєтки, посади, титули і стан у суспільстві, бо вони правильно усвідомлювали, що немає в світі нічого ціннішого, аніж Благовіст Ісуса Христа.

Своє повчання Ісус завершує притчею про сіль, яка цінна до тих пір, доки солона. Коли сіль втратить свій солоний смак, то робиться непридатною. Так й стосовно тих, хто втрачає свої обов’язки Ісусового учня, зокрема відмовляється страждати за Ісуса Христа.

Тоді він уподібнюється несолоній солі.

А скільки несолоної солі було за 70-річне панування атеїзму в нашій країні. Я пригадую колишніх псевдоосвічених священиків та інших людей, які викладали атеїзм. Коли я навчався у інституті, то атеїзм викладав у нас колишній священик: а коли я попросив, що хотів би прочитати Біблію, щоб переконатися чи написано там так, як у книзі з атеїзму, то не тільки не побачив Біблії, а й прийшовся у немилість викладачеві – колишньому священику і тодішньому кагебісту.

Інші, подібні їм, стали директорами атеїстичних музеїв, а ще інші – мовили атеїстичне безглуздя по радіо та телебаченню й писали абсурдні статті та книжки.

Це надзвичайно великий гріх для всіх них. Ці люди перетворилися на непридатне сміття. І Царства Небесного їм не бачити ніколи, а тільки те місце, де чути крик, лемент і скрегіт зубів, палаючих у вічному вогні.

Ось чому Господь дав людині розум, можливість думати і дав Господь кожній людині волю, щоб вона могла вільно вибирати свої вчинки, вибирати свій життєвий шлях. Користуючись цим життєвим благом, сатана, коли тільки може, заманює людину у свої тенета.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Текст вирша поет каменяр.
Ви зараз читаєте: Притча про недобудовану вежу, про войовничого царя та про сіль
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.