Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Проблема інонаціонального характеру в романах М. Вінграновського “Северин Наливайко” та В. Шукшина “Я пришел дать вам волю”
Проблема інонаціонального характеру в романах М. Вінграновського “Северин Наливайко” та В. Шукшина “Я пришел дать вам волю”
Проблема інонаціонального характеру в романах М. Вінграновського “Северин Наливайко” та В. Шукшина “Я пришел дать вам волю”
Зазначена в заголовку статті тема є актуальною, оскільки вона дає можливість глибше зрозуміти специфіку національного характеру свого народу.
Не зважаючи на численні праці в українському та російському літературознавстві, де висвітлюється проблема інонаціонального характеру , вона й досі залишається маловивченою і потребує подальшого дослідження.
У зв’язку з тим, що інонаціональна тематика
Об’єктами літературознавчого аналізу служать романи М. Вінграновського “Северин Наливайко” та В. Шукшина “Я пришел дать вам волю”, які розглядаються в певному літературно-історичному контексті.
У М. Вінграновського і В. Шукшина інонаціональний характер є своєрідним “інструментом” для виявлення національної ідентичності
Відображення життя інших народів, а також інонаціонального характеру є давньою і плідною традицією українського та російського красного письменства, про що яскраво свідчить усна народна творчість (думи “Козак Голота”, “Невольницький плач”, “Повстання проти польських панів”, билини “Изгнание Батыя”, “Алеша и Тугарин в Киеве” та ін.), а також твори давньої літератури (“Повість минулих літ”, “Ходіння за три моря Афанасія Нікітіна”, “Повесть о разорении Батыем Рязани” тощо).
У фольклорі, зокрема у тих творах, де йдеться про визвольну боротьбу з іноземними поневолювачами, як правило, дається негативна оцінка інонаціональним персонажам-ворогам: полякам (“ляхам”, “католикам”), татарам (“бусурманам”, “нечестивцям”, “поганцям”) та ін.
Інший, більш різнобічний, підхід до національного характеру спостерігаємо в давній літературі: увага тут зосереджена на описі зовнішніх ознак життя різних народів, на екзотичних елементах їхнього побуту і моралі, проте аксеологічний аспект майже відсутній.
Починаючи з XVIII ст., зображення інонаціонального характеру в художній літературі ще більше ускладнюється: здійснюється перехід від поверхневого опису до глибокого і всебічного пізнання. Значний крок у цьому напрямку в російській літературі зробили М. Ломоносов, М. Карамзін, І. Крилов та ін., в українській – насамперед І. Котляревський з його “життєствердною” “Енеїдою”, де життя інших народів висвітлене крізь призму національного світобачення і забарвлене українським народним гумором.
До золотого фонду світової літератури увійшли твори російської класики – О. Пушкіна (“Кавказский пленник”), М. Лермонтова (“Кавказский пленник”, “Герой нашего времени”), Л. Толстого (“Казаки”, “Кавказский пленник”),- де достовірно відтворене життя та характери людей, що живуть на Кавказі; в українській літературі – це, передусім, твори Т. Шевченка, в яких спостерігаємо два підходи до інонаціонального матеріалу: реалістичний (“Гайдамаки”, “Відьма”) та алегоричний (“Неофіти”).
Широким діапазоном образів та мотивів представлена інонаціональна тематика і у творчості Лесі Українки: поезії “Татарочка”, “Хамсін”, поеми “Роберт Брюс, король шотландський”, “Ізольда Білорука”, драми “Бояриня”, “Кассандра” тощо. Об’єктивне, епічне зображення в цих творах зливається з ліричними переживаннями, які грунтуються на особисто побаченому та пережитому поетесою в далеких від рідної домівки місцях.
Правдивість і глибина зображення інонаціонального характеру українськими і російськими авторами досягалася завдяки тому, що вони змальовували його не з позиції стороннього глядача, а ніби “зсередини”. Так, М. Коцюбинський яскраво відтворив звичаї та побут кримських татар, замислюючись водночас над насущними проблемами життя цього народу (“На камені”, “В путах шайтана”, “Під мінаретами”). У російській літературі М. Горький, продовжуючи пушкінську традицію, створив образи людей інших національностей, грунтуючись в основному на враженнях від численних своїх подорожей та спираючись на зібраний там фольклорний матеріал. “В людях из народа,- справедливо зазначає Л. Єгорова,- будь то цыган Макар или его дочь Нонка, молдаванка Изергиль, крымский татарин Рагим, он открывал неповторимый духовный мир, близость к природе. Условность романтической действительности – правдивости диалогов, жанровых сцен. Это облегчило переход Горького к реалистическому воссозданию инонационального характера (Мордовка в одноименном рассказе, татарин Шакир в “Жизни Матвея Кожемякина”)” .
Проблема інонаціонального характеру набуває особливої актуальності в українській та російській літературах у 20-30-ті рр. Вона постає в різних жанрах, в тому числі й історичному романі (І. Ле “Роман міжгір’я”, З. Тулуб “Людолови”, О. Донченко “Море відступає”, Л. Леонов “Саранча”, М. Тихонов “Кочовики”, А. Платонов “Джан” та ін.) Письменники намагались проникнути у психологію героя, народженого в умовах патріархально-родового устрою та наділеного колективною свідомістю, і який у процесі творчої праці перетворюється в соціально активну людину .
Почесне місце в сучасній українській прозі посідає роман О. Ільченка “Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця” (1959). На матеріалі героїчної історії українського козацтва письменник вибудовує текст-міф про життя народу на зламі епох, коли українське православ’я мужньо протистояло католицьким впливам. О. Ільченко йде в руслі народно-поетичної творчості у змалюванні інонаціональних персонажів. Так, у зображенні шляхтичіів, німецьких рейтарів, а також зрадника гетьмана Гордія Пихатого, прозваного Однокрилом, автор використовує бурлескні та химерні форми, чим досягає значного художнього ефекту. У той же час, любовно виписані в романі татарочка Патим?, циганка Мар’яна, француз Сганарель, прозваний Пилипом-з-Конопель, росіяни Шумило Жданов, Корній Шутов, котрим притаманна душевність, співчутливість і глибока зацікавленість долею усього українського народу.
У 60-70-ті рр. інонаціональна тема в літературі набуває нового змісту. У романах про сучасність, присвячених екології, інонаціональним персонажам відводиться роль насамперед захисників навколишнього середовища (“Утоление жажды” Ю. Трифонова, “Царь-рыба” В. Астаф’єва, “Большое кочевье” А. Буйлова та ін.). В історичних романах проблема національного характеру постає в іншому аспекті. Зокрема, в українській літературі розкривається тема трагічної долі людини, яка потрапила у вороже інонаціональне середовище, утвердження її як особистості в цьому середовищі та перемога над обставинами (“Мальви” Р. Іваничука, “Роксолана” П. Загребельного та ін.). Таким чином, письменники осягають проблему “екзистенції”.
У цілому ж історична проза цього періоду позначена розвитком концепції діалектики історії та особистості героя, в тому числі й інонаціонального, який втілює в собі національні риси власного народу, так і загальнолюдський потенціал; філософсько-концептуальним осмисленням складних взаємовідносин людини зі світом .
Проблема зображення інонаціонального характеру в сучасній українській та російській історичній прозі актуалізується. Відштовхуючись від естетичних уявлень свого народу, письменники створюють оригінальну модель інонаціонального світу, втілюючи самобутнє трактування інонаціонального характеру.
Саме таким шляхом у розкритті інонаціональної теми йдуть М. Вінграновський (“Северин Наливайко”) та В. Шукшин (“Я пришел дать вам волю”). Проте при вирішенні конкретних художніх завдань вони йдуть різними шлхами: український письменник показує, яким був його власний народ серед інших народів середньовічної Європи, російського ж насамперед цікавить багатонаціональне військо Разіна.
Інонаціональний світ у М. Вінграновського – досить різноманітний та різнобарвний: тут і арабська принцеса, і негритянки, і турки, і поляки, і навіть китайці. Як слушно зазначив І. Дзюба, “у геополітичній ландшафт роману рельєфно вписалися різні національні стихії середньовічної Європи і Азії” . Письменник створює власну картину інонаціонального світу, де вирує “стихія поетичної химерії”: полонена арабська принцеса Хабіджа приймає православне хрещення; китайці присягають на вірність Наливайкові і навіть коронують його на імператора Китаю; хан Газі-Гірей відпускає Наливайка, благословляючи; негритянки, одягнені в вишиті свитки, колядують разом з усіма на Водохреще і т. д.
Особливе місце в контексті твору посідають поляки – польний гетьман Станіслав Жолкевський, посол короля Жигмонта у Стамбулі Збігнєв Ясельський та сенатор, син князя Василя Острозького, Януш Острозький, який “перейнявся Заходом і став католиком по своїй волі” . Зауважимо, що польський посол та княжато змальовані у фольклорній традиції – однопланово: обидва є ненависниками православ’я та козацтва. Проте у зображенні Жолкевського письменник повністю відходить від народної традиції. Заглиблюючись у складність характеру героя, автор підкреслює і його позитивні риси, зокрема – толерантність. Жолкевський, будучи ворогом України, захоплюється сміливістю та відчайдушністю наливайківців та співчуває їм: “Жолкевський відірвав прикипілі, засніжені очі від Комулео й повів малиновою брошкою на чорно-білий наливайківський табір. Він глянув на табір, і його голова відкинулась, як від вогню…
Двісті козацьких возів підіймались у повітря. Сірі возові колеса відштовхнулися від присніженої землі, на хвилинку затримались і знову пішли понад полем, понад кіньми в зимове небо. Вози підіймалися тихо і рівно, а вже як гойднулися, то гойднулися, наче колиски. Колиски! Бо в них і справді ловлячи руками й губами сніжини, стояли діти!..
Жолкевський нагріб з намету пригорщу снігу, вмився, а заразом і протер снігом очі. Тепер він вже бачив ясно: на возах куталися жінки, куталися під сніжинами діти, кругліли, видно, із солониною темні діжки, бочки з порохом та гармати. А під возами, підставивши під них спини і плечі, по восьмеро і по десятеро, заточуючись, ішли наливайківці…
Крізь перший мороз і першу зимову легку і веселу віхолу Жолкевський, дивлячись на побілілий посередині Бугу наливайківський табір, сказав:
-Таких я не б’ю!..
Він зійшов з брацлавської стіни, сів на коня і велів повертати військо назад,- в Молдову, за Дністер” .
Польний гетьман симпатизує Наливайкові, спостерігаючи його вправність на полі бою: “Мені би таких!”, а Наливайко – Жолкевському: “Для Наливайка Жолкевський був прикладом, як треба жити”.
Змальовуючи Жолкевського, М. Вінграновський порушив звичну традицію негативного зображення ворогів-поляків, яку започатковано ще у фольклорі і продовжено багатьма письменниками, зокрема, М. Гоголем.
Намагаючись підкреслити належність характерів до тієї чи іншої національності, М. Вінграновський, насамперед описує одяг, їжу та обряди: так, Хабіджа “завинена в темно-жовтий мінливий шовк”, а її маленькі ніжки “взуті у золоті сандалії”; китайці у жовтих халатах та “з тонкими заплетеними на потилицях кіскими” пригощають наших козаків своєю національною стравою – рисом з дрібно пошаткованим м’ясом, і все це, до того ж, потрібно було їсти паличками; турки пропонують Якову Шийці скуштувати свіжий пенір – маслянистий овечий сир – та уяршем – кисле коров’яче молоко, а коли з мечеті скликали на обідній намаз, усі правовірні “обернулись обличчям на схід й опустилися на килимки”. Показуючи відмінні особливості інонаціональних персонажів, письменник відтворює характерні фонетичні риси їхньої мови: шляхом перекручування українських слів (наприклад, китаєць У Пу замість українського “козак” вимовляє “кізяк”) та через сприйняття звучання чужої мови козаками (у китайців були “тоненькі птичі голоски”, а арабська принцеса “цінькала”).
М. Вінграновський не лише змальовує зовнішність людини іншої національності, але й розповідає, як і чим вона живе, проникає в її душу, вглиб її найпотаємніших думок. Саме тому досить часто у тексті твору звучить монологічне мовлення: герої сповідаються, роздумують, моляться: “… Господи, скільки ми вже тягли і корчили Україну! І вже б, здавалося, все: пропала в попелі земля! Та минає рік-два, як знову виростають на ній жінки, млини і худоба. І ми знову тягнемо з неї… Молюсь тобі, мій Аллах, і думаю, а коли не проститься нам даром усе, що ми робимо із цією землею, і колись, не знаю коли, а обернеться воно нашим власним розором? Може, колись,- не доведи Аллах!- хтось отак само, як ми Україну, обдере і пожене й розжене по чужих землях і нас? І ми, розпорошені, понівечені й озлоблені духом, будемо жити поміж чужими людьми, наче той народ-сирота, і плакати та проситись до себе додому, в Крим, а там, на нашому місці і замість нас, будуть сидіти вже інші люди… Не приведи, Милосердний, до цього!..” .
Таким чином, модель інонаціонального світу у романі М. Вінграновського “Северин Наливайко” вирізняється не лише різноманітністю створених інонаціональних образів, але й їх глибоким психологічним дослідженням.
В. Шукшин у романі “Я пришел дать вам волю” створює простішу модель інонаціональногосвіту. Його інонаціональні персонажі завжди епізодичні. Татари, калмики, перси, мордва, чуваші та інші національності у творі, насамперед, яскраво відтворюють колорит епохи та історичний простір, характеризують разінське військо, що, які відомо, було багатонаціональним.
Для підкреслення національної специфіки героїв В. Шукшин не вдається, як М. Вінграновський, до зображення портретних деталей та побутового опису. Усе це сповна компенсується мовою героїв. Однак, на відміну від українського письменника, у В. Шукшина фонетичні перекручення та іноноаціональна лексика служать, як правило, для розкриття комічності ситуацій: “Вот усатый пожилой хохол, мастер молоть языком, удобно устроившись на куче тряпья, брешет молодым казакам:
– Шов мужик з поля, подходе до своей хаты, зирк в викно, а у хаты москаль… гм… цюлуе його жинку… ” ; “… Казак особенно почему-то охоч поспорить в торговом деле с татарином, калмыком и… с бабой… Разворачиваются с дороги, мнут в руках сафьян…
-Эття сафян! Карош?
-А ты что, оглазел?
-Эття скур сибка блеха – толсти…
-Это у тебя шкура толстая, харя! Могу обтесать!
-Посьто ругасся? Сяцем?
-Сяцем, сяцем… Затем! Затем, что сдохла та курочка, которая золотые яички татарам несла, вот зачем” .
Саме гумор та сміх допомагають В. Шукшину найбільш повно відтворити національний образ людини в усій його різноманітності.
Серед типів інонаціональних характерів, створених письменником у романі, можна виділити два основних: образ недиференційованої народної маси (різні національності у війську Разіна) та образ людини, яка з тих чи інших причин є відірваною від рідної національної стихії (персидська княжна та її брат).
Широковідома історія про персидську княжну, яка була використана у пушкінському циклі пісень про Разіна (1826) та у пісні “Из-за острова на стрежень… ” (1883), знайшла своє оригінальне відображення у романі “Я пришел дать вам волю”. За легендою смерть княжни – це данина Волзі за вдалий похід, у В. Шукшина – данина козацькій єдності та вірності, тобто письменник подає свою версію події. Він розкриває внутрішній стан молодої дівчини, яка, опинившись у незнайомій країні, не розуміючи чужої мови, бачить у Разіні, передусім, свого захисника, а тому вірить йому. Сам Разін постає перед складним вибором: захистити княжну і тим самим посилити ворожнечу серед козаків та втратити в їхніх очах власний авторитет чи, придушивши у собі жаль і співчуття, вбити дівчину. Однак отаман усвідомлює прийняти сторону війська, а тому в його очах “на миг вскинулась боль и тоска”.
Молодший брат княжни, перебуваючи у полоні, відразу демонструє непокору та відчайдушну сміливість: відмовляється танцювати за наказом Разіна, вирішивши, що “пусть лучше убьют, чем унизят”. За волю він готовий заплатити будь-яку ціну, а тому обіцяє козакам задушити власну сестру, якщо ті його звільнять. Сумніви разінців щодо того, “да задушит ли? Сестра ведь”, розвіюються запевненням козака Ларьки, що “у косоглазых так бывает”?. Таким чином, знання звичаїв та традицій інших народів дозволяє письменнику краще зрозуміти психологію інонаціональних персонажів, яка обумовлює їхню поведінку.
Отже, як бачимо, в кінці ХХ ст. в літературі було зроблено новий крок у розкритті інонаціональної теми. Вона є однією з провідних в історичних романах М. Вінграновського “Северин Наливайко” та В. Шукшина “Я пришел дать вам волю”. Зазначимо, що кожен із письменників вирішує її по-різному: у романі М. Вінграновського інонаціональний світ через прийом “учуднення”, який передбачає “свідоме настановлення,.. спонтанне “волевиявлення” , постає як світова екзотика, а у В. Шукшина – насамперед як важливий засіб відтворення колориту історичної епохи. Однак спільним є те, що дослідження персонажів, які представляють інше національне середовище, дає змогу обом письменникам розкрити механізм проникнення однієї культури в іншу та знайти відповіді на багато непростих питань, пов’язаних з осмисленням власного національного характеру.
Література
1. Вінграновський М. Северин Наливайко.- К., 1996.- 366 с.
2. Дзюба І. Історичний міф Миколи Вінграновського // Вінграновський М. Северин Наливайко.- К., 1996.- С. 5-12.
3. Егорова Л. В семье единой. Русская советская проза в ее связях с жизнью народов СССР.- М., 1986.- 160 с.
4. Див. детальніше: Пархоменко М. Многонациональное единство советской литературы.- М., 1978.- 288 с.; Пархоменко М. Горизонты реализма.- М., 1982.- 464 с.; Шошин В. Интернационалисты – мы! К проблеме взаимодействия национальных литератур.- Л., 1982.- 368 с.; Вервес Г. В інтернаціональних літературних зв’язках. Питання контексту.- К., 1983.- 383 с.; Сатретдинова Р. Принципы изображения инонационального характера в русской советской прозе 50-70 годов // Автореф. дисс… канд. филол. наук.- М., 1985.- 17 с.; Егорова Л. В семье единой.- М., 1986.- 160 с.; Ахмаев Е. Проблема художественного воплощения инонационального (казахского) характера в русской советской прозе // Автореф. дисс… канд. филол. наук. – Алма-Ата, 1988.- 25 с.; Шошин В. Проблемы взаимодействия советских национальных литератур.- Л., 1989.- 248 с.; Исаакян А. Максим Горький и Аветик Исаакян. Перекрестки творческих судеб // Максим Горький на пороге ХХІ столетия. Горьковские чтения.- 1998: Материалы Международной конференции.- Т. ІІ.- Нижний Новгород, 2000.- 294 с.
? Подібна ситуація змальована ще М. Лермонтовим в “Герое нашего времени”, де молодий татарин Азамат викрадає свою сестру Белу і віддає її Печоріну в обмін на коня.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Короткий життєпис Миколи Вінграновського ВІНГРАНОВСЬКИЙ Микола Степанович народився 7 листопада 1936 р. в м. Первомайськ Миколаївської обл. У 1960 р. закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії – майстерня О. П. Довженка. Письменник, актор, кінорежисер. Лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, премії “Благовіст”, премії фундації Антоновичів (США). Автор книжок віршів: “Атомні прелюди”, “Сто поезій”, “Поезії”, “На срібнім березі”, “Київ”, […]...
- Перша колискова для маленького українця (за поезією М. Вінграновського) 1. З покоління “дітей війни”. (Український письменник Микола Вінграновський належав до так званого покоління “дітей війни”. На початок Великої Вітчизняної війни йому виповнилося п’ять років. На його дитинство випали тяжкі випробування воєнного лихоліття та повоєнної відбудови. Ці враження торкнулися багатьох його творів. “Перша колискова” – це напутні слова новому поколінню співвітчизників, яке не знало війни.) […]...
- Краса української природи за поезією М. Вінграновського Над гарячим степом високе небо та вогнисте літнє сонце. Розкішні квітки горять золотим вогнем. Десь недалеко садок, а в садку яблука, сливи, груші. А ще в садку дуже багато квітів. Саме це запам’ятав із дитинства поет Микола Вінграновський. Рід поета ведеться від Дніпра-Славутича, від маленьких і великих річок, від садів у цвіту. Там коріння Миколи […]...
- Творчість Миколи Вінграновського Головна й домінантна ознака лірики Миколи Вінграновського – оптимістичність і емоційність світобачення ліричного героя. Його переживання завжди напружені й драматичні. Поет осмислює любов у трьох основних вимірах. У суто особистому (кохання як глибинна, нерозгадана таємниця серця), суспільному (любов до рідної землі, до України, до народу й просто – до людини, близької и далекої, знайомої и […]...
- Проблема духовных ценностей в рассказах В. Шукшина В середине 40-х годов прошлого века, заканчивая статью пятую “Сочинения Александра Пушкина”, – В. Г. Белинский заметил: “Наше время преклонит колени только перед художником, которого жизнь есть лучший комментарий на его творения, а творения – лучшее оправдание его жизни”. В неостывающих спорах о Василии Шукшине, его месте и значении в современном искусстве, эти слова во […]...
- Життєвий й творчий шлях М. Вінграновського Рік народження Миколи Вінграновського – 1936-й. Той, що дав українській літературі Івана Драча, Володимира Підпалого, Віталія Коротича; роком раніше народилися Василь Симоненко й Борис Олійник, ще роком пізніше – Євген Гуцало. Майже всі ті, кого пізніше назвали поколінням шістдесятників, хто разом із трохи старшими Григором Тютюнником, Ліною Костенко, Дмитром Павличком, Віктором Близнецем та трохи молодшими […]...
- Яскравість і сила поетичних образів у поезії М. Вінграновського “Грім” Микола Вінграновський – поет, прозаїк, знавець і співець природи. Ще з дитинства він відзначався допитливістю та веселою вдачею, мав надзвичайний хист бачити те, що інші не завжди помічають. Він відчував неповторну красу природи, людську доброту. М. Вінграновський – майстер поетичних пейзажів. У його поезіях немає різкої грані між людиною і природою. У вірші “Грім” автор […]...
- Храм природи (за віршем М. Вінграновського “Грім”) Микола Вінграновський порадував наймолодших своїх читачів збірками “Андрійко – говорійко”, “Мак”, “Літній ранок”, “Ластівка біля вікна” та іншими дивовижними поезіями. У віршах поет багато уваги приділив зображенню природи. Він захоплюється її чаром, красою, таємничістю. У вірші “Грім” письменник відтворює фантастичні картини: Грім жив у хмарі, і з гори Він бачив, хто що хоче: Налив грозою […]...
- “Поет-це слово. Це його життя” (поезія М. Вінграновського) Уже перша збірка поезій М. Вінграновського засвідчила його непересічний талант і викликала відверте захоплення читачів. Поет охопив своєю увагою Космос, людство, землю, народ, добу, Україну. Саме в цих глобальних вимірах жив його ліричний герой. Поет був непересічною особистістю. Усе, до чого він прикладав свою творчу силу й енергію, розцвітало, розкривалося новими гранями людських можливостей. Результатом […]...
- Природа у поезії М. Вінграновського Найбільше з прочитаних поезій М. Вінграновського мені сподобався вірш “Ходімте в сад… “. Поет не просто описує природу рідного краю, а використовує такі метафори та образи, які по-справжньому вражають, дивують і надовго залишаються в пам’яті. Сонне волосся ночі, згорблений чумацький небопад, жовті кулачки груші – які прекрасні образи, які яскраві! Після прочитання цієї поезії я […]...
- Людина і природа у творах Миколи Вінграновського (за поезією “Грім” та оповіданням “Первінка”) Микола Вінграновський народився в місті Первомайську на Миколаївщині в селянській родині. І з дитинства відчував сильний зв’язок з оточуючей його красою природи. Багато письменників оспівують свій рідний край, виражають свою любов до нього, захоплюються його неповторністю. Одним з таких письменників є Микола Вінграновський. У поезії “Грім” яскраво відтворена картина літної грози. Зазвичай грім лякає людей, […]...
- Ліричний герой збірки Миколи Вінграновського “Цю жінку я люблю… “ У пору “хрущовської відлиги” в мистецтві відбувся несподіваний вибух, пов’язаний зі стрімким розвитком суспільної свідомості. Мистецтво повертало собі власну сутність. З тої пори родом і Микола Вінграновський – один із найпомітніших у плеяді шістдесятників. Багатогранний митець – поет, прозаїк, режисер, актор, – його творчий доробок надзвичайний. Учень Олександра Довженка, прилучення до світогляду якого позначилося на […]...
- Дорослі діти війни за оповіданням М. Вінграновського “Первінка” Нещодавно я прочитав оповідання Миколи Вінграновського “Первінка”. Цей твір вражає майстерним змалюванням післявоєнної розрухи. У ньому також йдеться про патріотизм і душевну щирість післявоєнного люду. Ішли останні місяці війни. У напівзгорілій хаті жила селянська родина, яка складалася з жінки Марії та трьох її дітей. Найстаршому йшов дванадцятий рік. Злидні були страшні, але Марії вдалося назбирати […]...
- Моя улюблена річка (за поезіями Миколи Вінграновського) На мою думку, улюблена річка має бути в кожної людини. Чому? Та саме тому, що наша Україна має дуже багато рік, річок і річечок. І кожен із нас живе біля однієї з них. Усім відомий, наприклад, велетень-красень Дніпро, красуня Десна. Моя ж улюблена річка – це Ворскла. Вона по-своєму красива, її плеса подекуди виблискують таким […]...
- Нравственные идеалы героев В. М. Шукшина В. М. Шукшин, являющийся преемником лучших традиций классицизма в русской литературе, всю свою жизнь считал, что основное в жизни русской интеллигенции – стремление прийти на помощь людям. Всегда он собирался помочь людям отыскать справедливость, сберечь подлинные духовные ценности. Его герои, аналогично героям Льва Николаевича Толстого, одолевают путь духовных исканий. Писатель пытается вскрыть сущность своих героев […]...
- Автор и его идеи в рассказах В. М. Шукшина Художественный мир В. М. Шукшина довольно богат, но если задуматься, то можно провести параллель между темами, идеями его рассказов. Шукшин – истинный и рьяный патриот, и потому его рассказы объединены нескрываемой и всеобъемлющей любовью к родине, родине во всей ее проявлениях, будь то страна в целом (когда персонажи стремятся быть ей полезными) или так называемая […]...
- Своеобразие героев деревенской прозы Василия Шукшина Одно из основных мест в русской литературе занимает деревенская проза. Ключевые темы, затрагивающиеся в произведениях этого жанра, следует называть бессмертными. К ним принадлежат проблемы нравственности и морали, любви к родной природе, добросердечного воззрения на мир людей и иные вопросы, животрепещущие во все времена. Основополагающее место между писателями второй половины XX века занимают произведения Виктора Петровича […]...
- Дивовижний світ пташиного життя в оповіданні М. Вінграновського “Гусенятко” Микола Вінграновський – відомий український поет, прозаїк, кіномитець. У своїх творах він відтворює художній світ, законом якого є краса. Один із літературознавців писав: “Сюжети його рухаються перебігом почуттів, якими щедро наділяються звірі, птахи, рослини і води… “ В оповіданні “Гусенятко” автор розповів про химерний і дивовижний світ пташиного життя, схожого на людське. Він показав радощі […]...
- Змалювання типових рис українського національного характеру в романі “Тигролови” (2 варіант) Твір І. Багряного “Тигролови” має усі прикмети пригодницького роману: персонажі чітко розмежовані на позитивних і негативних, захоплюючий сюжет, мисливські пригоди, кохання і, звичайно, щасливий кінець. До цього жанру зверталися і яскраві представники зарубіжної літератури (Ф. Купер, Д. Лондон), однак твір І. Багряного посідає окреме місце. Автор створює жанр українського пригодницького роману, українського всім своїм духом, […]...
- Зображення борців за народну волю в поезії П. Грабовського Мабуть, не вимолила мати долі своєму синові, не змогла захистити свою розумну дитину від жорстокої дійсності. А може, це доля сама його вибрала, щоб повести на жертовний вогонь за страждання народу, за приниження, зневагу? І юнак сміливо став на цю стезю, бо інакше він не зміг би жити. Життєва доля Павла Грабовського – це типова […]...
- Духовный поиск героев В. М. Шукшина Василий Шукшин является продолжателем лучших традиций русской классической литературы. Писатель всегда считал, что главное в жизни интеллигенции, это стремление помочь нуждающимся людям. И он пытался помочь людям найти справедливость и сохранить истинные духовные ценности. Герои Шукшина похожи на героев Льва Толстого, они проходят путь духовных исканий. Писатель стремится раскрыть суть своих персонажей в кризисные моменты […]...
- Зображення борців за народну волю в поезії Павла Грабовського Мабуть, не вимолила мати долі своєму синові, не змогла захистити свою розумну дитину від жорстокої дійсності. А може, це доля сама його вибрала, щоб провести на жертовний вогонь за страждання народу, за приниження і зневагу? І юнак сміливо став на цю стезю, бо інакше він не зміг би жити. Життєва доля Павла Грабовського – це […]...
- Автор и его идеи в рассказах В. М. Шукшина. (Творчество в жизни шукшинских героев) В. М. Шукшин часто размышлял о творчестве, задумывался над вопросами о социальном статусе и мотивах творчества, о роли творчества в жизни человека, о природе творчества, о творчестве и псевдотворчестве. Сама творческая деятельность Шукшиным немного идеализируется. Шукшина творческая личность удивляет и восхищает. Тщеславие, зависть, жадность, корысть и т. п., по его мнению, движущими силами творчества не […]...
- Змалювання типових рис українського національного характеру в романі І. Багряного “Тигролови” (за уривком “Постріли в тайзі”) Змалювання типових рис українського національного характеру в романі І. Багряного “Тигролови” (за уривком “Постріли в тайзі”) Іван Багряний, письменник-емігрант, у романі “Тигролови” показав Європі образ українця, представника зневаженої нації, яку розтинали жахливими голодоморами, драконівськими репресіями, але вбити не змогли. Роман не автобіографічний. Але негаразди і страждання самотньої людини в непрохідній тайзі не вигадані Іваном Багряним, […]...
- Зображення деформації українського характеру під впливом марксистсько-ленінської ідеології (за романом У. Самчука “Марія”) (2 варіант) Мабуть, одним з найстрашніших нещасть для будь-якого народу є зміна укладу життя, традицій і звичаїв через зміну ідеології, накинутої зверху, позиченої в іншого народу, чужої для національної ментальності та свідомості. На жаль, український народ зазнав деформації національного характеру в XX столітті. Це’ сталося під впливом радянської ідеології. Людей змушували відректися від їхньої віри, забути мову, […]...
- Найяскравіші риси національного характеру героїв роману “Маруся Чурай” Ліни Костенко Найяскравіші риси національного характеру героїв роману “Маруся Чурай” Ліни Костенко. Герої роману “Маруся Чурай” (1979) живуть і діють у відблиску всеохоплюючого образу – історичної України, яка піднялась на священну війну за свої права, державність і незалежність. Ліна Костенко розкрила далеке, сховане у віках коріння того руху, який відчутно активізувався і поширювався у надрах радянської тоталітарної […]...
- “Діти війни” в повісті М. Вінграновського “Первінка” Діти війни. Скільки випало на їхню долю! Поневіряння, голод, холод, втрата близьких і рідних. І все це вони змушені були витримати, перенести, всім переболіти, передчасно розлучившись із найкращою порою життя – дитинством. Війна зробила їх дорослими. Страшним вогняним смерчем прокотилася Друга світова війна по Україні. Сотні знищених міст і сіл, зруйнованих заводів і фабрик, шахт, […]...
- Герої й антигерої в історичних романах І. Нечуя-Левицького ГЕРОЇ Й АНТИГЕРОЇ В ІСТОРИЧНИХ РОМАНАХ І. НЕЧУЯ ЛЕВИЦЬКОГО Історична проза на українському грунті має давню історію та заслужену шану, її витоки потрібно шукати в народних піснях та переказах, житійній літературі, літописах, поемах і драмах на історичну тему. На початку ХІХ ст. з’являються перші публікації історичних пісень і дум: збірники Цертелєва (1819), Максимовича (1827, 1834, […]...
- Люди повинні будувати, а не руйнувати (спільне й відмінне в романах “Вершники” Ю. Яновського та “Тронка” О. Гончара) “Вершники” Ю. Яновського та “Тронка” О. Гончара написані в жанрі новелістичної повісті та роману. Це не дуже поширена епічна форма, хоч у вітчизняній літературі з цього питання стверджується відповідна естетична традиція. Першим освоїв цей жанр Ю. Яновський, написавши роман у новелах про громадянську війну. У середині 30-х років про цю історичну сторінку в житті України […]...
- Висміювання моральних вад, негативних рис характеру окремих людей у співомовках С. Руданського (1834-1873) Народився в с Хомутинцях на Вінниччині в родині сільського священика. Закінчив бурсу, Камянець-Подільську духовну семінарію. Усупереч волі батька вступив до Петербурзької медико-хірургічної академії. Жив дуже бідно, під час навчання в Петербурзі захворів на сухоти. Працював лікарем у місті Ялта. Його дуже шанували за чесну та безкорисливу працю мешканці міста і навіть обрали почесним мировим […]...
- Зображення борців за народну волю у поезії П. Грабовського Благородство і сила духу П. Грабовського варті захоплення і глибокої Поваги. Гідність, готовність до самопожертви, моральна чистота – ці риси Визначили його характер і поведінку. Визначили вони і його долю. Він став полум’яним борцем за щастя українського народу. Поет пройшов дорогою, устеленою колючим терном. Вступивши в боротьбу з несправедливістю, він поліг у цій боротьбі як […]...
- “Дорогою ціною… здобуті бажану волю” (за оповіданням М. Коцюбинського) Повість М. Коцюбинського “Дорогою ціною” присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, “як дикий тур, загнаний, знесилений”, не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема […]...
- Герои рассказов В. М. Шукшина В начале 60-х годов в литературу пришел яркий талант со своей темой, со своим героем – В. М. Шукшин. Основной жанр, в котором работал писатель, – короткий рассказ, представляющий собой или небольшую психологически точную сценку, построенную на выразительном диалоге, или несколько эпизодов из жизни героя. Собранные вместе, его рассказы соединяются в умный и правдивый, порою […]...
- Що приваблює читача в романах Чарльза Діккенса Що приваблює читача в романах Чарльза Діккенса Минають роки і сторіччя, відходять у небуття покоління людей, змінюються їхні звичаї, вірування та погляди, а великі мистецькі надбання залишаються, надовго переживають своїх творців, по-новому розмовля ють з кожною новою епохою. Змальовані в них картини життя давно відійшли в минуле, але думи й помисли їх авторів завжди звернені […]...
- Естетична функція кольору в романах Павла Загребельного Реферат на тему: Естетична функція кольору в романах Павла Загребельного Семантику кольору можна розглядати на чотирьох рівнях: міфічному, символічному, знаковому, образному. Не вдаючись до характеристики кожного з них, зауважимо, що ми будемо говорити про колір як про символ. Естетична функція символу у Павла Загребельного має свої особливості. В основі естетичного ідеалу цього терміна лежить загальнонародна […]...
- Тоталітаризм – це злочинна форма влади, що безкарно знищує свій народ в романах Івана Багряного та Василя Барки Тоталітаризм – це злочинна форма влади, що безкарно знищує свій народ в романах Івана Багряного та Василя Барки У нас не було ні правди, ні волі, у нас одбирали віру. Багато українських письменників, справжніх синів свого народу, зазнали переслідувань, морального терору і політичних репресій у роки комуністичної сваволі. І тільки коли вони опинилися далеко від […]...
- “Человечность всегда была одним из важнейших явлений литературы – большой и маленькой” (Д. С. Лихачев) (по рассказам В. Шукшина) Около тридцати лет назад не стало человека, который воспел жизнь со всеми ее звуками, красками, запахами. Это – Василий Макарович Шукшин. Шукшин снял 5 фильмов, выпустил 7 книг, сыграл два десятка ролей – в общем, достаточно, чтобы войти в историю русской культуры. Но он не знал этого. Он знал одно – труд. О нем говорили […]...
- Образи борців за волю в поезіях П. Грабовського П. А. Грабовський належить до тих письменників-борців, життя яких є прикладом самовідданого служіння народові. В його творчості червоною ниткою вигаптуване поетичне уславлення мужності борців за волю. Так, у вірші “Не раз ми ходили в дорогу” поет розкриває стійкість і незламність революціонерів, що борються за волю і щасливе життя трудящих. Алегоричний образ дороги уособлює шлях людства […]...
- Україна в історичних романах Ю. Мушкетика I. Ю. Мушкетик – видатний прозаїк сучасності (велична пошана до рідного краю, роздуми про Україну, захопленість українською історією). II. Творчі пошуки в історичній тематиці. 1. Трактування минулого України під контролем комуністичної партії (перша повість “Палій” (1954): Мазепа – зрадник, Палій – патріот і герой; згодом автор сыса переоцінка твору; історична правда: прагнення Мазепи визволити Україну […]...
- Образи борців за волю народу в поезії П. Грабовського Боротьба за народне визволення і народне щастя – зміст усієї творчості П. А. Грабовського. Я не літав в надзоряні країни, А все державсь бездольної землі; Боровся я за щастя для людини, За світло в чорній млі. Так характеризує сам поет своє покликання у вірші “Смієшся ти, але спитатись треба… “. У поезії Грабовського оспівується борець-революціонер, […]...
Старый гений мое мнение сочинение.