Проблематика психологічної новели Василя Стефаника “Новина”

Оригінальність новел Стефаника полягає ще, як відзначив Іван Франко, у новому способі “бачення світу крізь призму чуття і серця не власного, авторського, а мальованих автором героїв”. Стефаник живе інтересами своїх героїв, глибоко співчуває їм. “Всі нариси Стефаника, – підкреслювала Леся Українка, – пройняті тим животворним духом співчуття автора до своїх персонажів, який надає непереможної чарівності художнім творам і якого не може приховати навіть найоб’єктивніша

форма”.

Стефаника називають майстром психологічної новели, і одним із його шедеврів є “Новина”. Новела починається повідомленням про вражаючий і страшний факт: “У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у ріці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася”. В основу новели покладено конкретну подію, яка трапилася на Покутті наприкінці голодного 1898 року в селі Трійці. “У Трійці вмерла жінка одного чоловіка і лишила двоє дітей. Не було кому їх чесати і обперати. Одного вечора взяв чоловік маленьку дитину на руки, а май (трохи) більшу за руку й повів до Прута топити. Маленьку

кинув у воду, а старша взялася просити. “Но то йди собі сама додому й газдуй, а я йду до суду замельдуватися. Заки я вернусь з криміналу, то ти давно вже у… мамках будеш”. Та й розійшовся тато з донькою”, – з гіркотою писав про цей трагічний факт Стефаник Кобилянській 14 жовтня 1898 року.

Образ Гриця Летючого сам по собі трагічний. Цілу зиму Гриць, не маючи палива, спав з дітьми на холодній печі, страшенно голодував. Його діти були такі худенькі, що дивно було “як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі”. Коли вони просили їсти, доведений до відчаю Гриць роздратовано вигукував: “то їжте мене, а що я дам вам їсти?”

У цих гірких словах виливається нарікання Гриця на тяжку селянську долю. Голодні діти не зважають на щоденні батькові прокльони, до яких вони вже звикли. І коли батько дав їм шматок хліба, то “вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися”. Тяжко жити Грицеві самому, а ще тяжче йому, батькові, дивитися на страждання виснажених голодом дітей-сиріт, в яких, здавалося, були живими лише очі, налиті вагою горя, а решта тіла уже зовсім висохла від голоду. “Здавалося, що ті очі важили би так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла б з вітром, як пір’я”.

“Мерці” – нараз подумав про них Гриць, і його пройняло жахом, кинуло в піт. І з цієї хвилини Гриць задумується, чи не краще було б дітям вмерти, аніж так страждати. Але смерть не приходила. Батько впадає у відчай. Любов до дітей і бажання швидше, за одним разом, покінчити з крайнім бідуванням та з усіма муками, як важкий камінь, давить груди. Нестерпні страждання й усвідомлення безвихідності становища примушують Гриця підняти руку на рідних дітей і приректи себе на страту: “Скажу панам, що не було ніякої ради: ані їсти що, ані в хаті затопити, ані віпрати, ані голову змити, ані ніц! Я си кари приймаю, бо-м завинив, та й на шибеницю!”

Гриць Летючий – спролетаризований галицький селянин – не піднявся ще до усвідомлення необхідності активного протесту проти жахливої капіталістичної дійсності. Затурканий, скований ланцюгами, він виявив слабкодухість. Йому здавалося, що кращий вихід – смерть. Це зовсім не означає, що Стефаник виступає проповідником песиміз му. Навпаки, він закликає до енергійних дій, до боротьби селянства з капіталістами. Письменник засуджує капіталістичний лад, що прирікає селянство на злидні та голодну смерть.

Розкриваючи психологію своїх героїв, зображуючи їхні почуття і переживання, Стефаник найчастіше вдається до контрастних зіставлень і порівнянь. У новелі “Новина” нарочитій зовнішній грубості Гриця, яка знаходить вияв у його лайливих словах, протиставляється його душевна доброта, батьківська любов до дітей.

Глибоко правдиві твори Стефаника звучать як обвинувальний вирок усьому капіталістичному ладові. У своїх новелах письменник відкрив прагнення трудящих Галичини до соціального й національного визволення, їхню любов до свого рідного українського народу.