Промовисті прізвища в оповіданні А. П. Чехова “Хамелеон”
Його ворогом бумі вульгарність, він все. життя боровся з нею.
О. М. Горький
Антон Павлович Чехов почав свою творчість із маленьких смішних оповіданнячок. Але незабаром вони одержали в критиків і читачів високу оцінку, а пізніше були визнані шедеврами високої літератури.
Незважаючи на невеликий обсяг цих творів і смішні ситуації, вони творили про серйозні речі й змушували читачів подумати про себе і свої вчинки.
Героями розповідей були звичайні люди, часто нерозумні й вульгарні. Чехов був переконаний, що “тоді л юдина стане краще,
А що таке вульгарність?
У розповіді Антона Павловича зустрічаються люди фальшиві, дурні, чванливі, самовдоволені, самовпевнені, неосвічені, грубі, нахабні й так далі. Вульгарні люди не бачать своїх пороків, більш того, вони вважають себе нормальними й навіть хорошими людьми.
У розповіді “Хамелеон” говориться про людину, що, як і ця тваринка, швидко пристосовується до навколишнього середовища; вона, звичайно ж, міняє не кольори, а свої думки, рішення, погляди.
Оповідання просте. Базарною площею
Незважаючи на удавану простоту, оповідання було прийняте як серйозний твір, що критикує самодержавно-поліцейський режим Росії наприкінці Х! Х сторіччя.
Яким чином маленьке оповідання про звичайний, рядовий випадок перетворилося на масштабний твір?
Чехов – майстер художніх прийомів. У цій оповіді, наприклад, він використовує промовисті прізвища.
Головна дійова особа – поліцейський наглядач – носить прізвище Очумелов. Відразу ж пригадуються дієслова очуміти, чманіти, а далі – іменник чума – страшна заразна хвороба, що косила цілі міста й країни. Якою же заразною хворобою страждає поліцейський наглядач? Спробуємо розібратися у його вчинках і характері.
Він, як і належить йому за чином, хоче навести порядок. Наблизившись до юрби, він грубо, неправильно будуючи речення, кричить: “З якого це випадку тут? Чому отут? Це ти навіщо палець?”
Довідавшись, що сталося, він розвиває бурхливу “діяльність” – залякує в тій самій грубій формі людей: “Я йому покажу Кузькіну мати!.. Я покажу вам, як собак розпускати”, “А ти, бовдур, олусти руку! Я ще дістануся до тебе!”
Поведінка Очумелова, як і його мова, також допомагає розібратися в його “хворобі”. Він з’являється на базарній площі в новій шинелі, яку залежно від рішення Очумелов то знімає (спекотно), то одягає (холодно). Це нагадує дитячу гру: коли ведучий наближається до загаданого предмета, то учасники кричать “гаряче”, а коли віддаляється – то “холодно”. Ця деталь підкреслює “розумові” потуги Очумелова і його “моральні” коливання. Очумелов змінює своє рішення миттєво, майже не замислюючись. Коли хтось з юрби стверджує, що собачка генеральська, то він називає її “верткою”, “цуциком”, “маленькою”, “ніжною твариною”, а Хрюкіна – “бовдуром”, “знаю вас, чортів!” “Ти ж знаний народ”, “кожна свиня… “
Варто комусь із юрби засумніватися: “У генерала таких нема”, Очумелов негайно ж називає собаку “іншою бродячою худобою”, скаженою, “не собака, а підлість одна тільки”, бродяча, “ні виду, ні вовни”, можливих хазяїв обзиває “мерзотниками”, а Хрюкіну радить відстоювати свої права.
Але ось уже точно відомо, що собака брата генерала. Очумелов “заливається посмішкою розчулення, говорить ласкаво: “… братик їхній приїхали? Погостювати приїхали? Скучили за братиком”.
Діагноз хвороби поліцейського наглядача встановлений: грубіян, нечема, підлесник, одним словом – хамелеон, тобто підлабузничає перед вищими. А головне – заражає юрбу тим же хамелеонством. Юрба збайдужіло й швидко міняє своє ставлення до Хрюкіна й собачки, при цьому підлещуючись до Очумелова.
Золотих справ майстер теж носить промовисте прізвище – Хрюкін. Все ясно: це слово від дієслова “хрюкати”, а хрюкають, як відомо, тільки свині. 1 нам зрозумілий цей персонаж, зрозуміло, що можна від нього очікувати.
У розповіді є ще одне промовисте прізвище – Жигалов. Прізвище Жигалов походить від слова “жигало”, тобто той, хто підбурює інших, є ініціатором. Генерал Жигалов у оповіданні не присутній, але про нього постійно говорять, більш того, ця людина змінює настрій самого поліцейського наглядача і всієї юрби. Це прізвище також виправдовує себе.
Промовисті прізвища в оповіданні “Хамелеон” допомагають читачам побачити вульгарність і несправедливість суспільства, в якому треба підлабузнюватися до сильних, плазувати перед вищими чинами й принижувати нижчих. І це не було випадковим явищем, це було хворобою епохи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Василь сиимоненко задивляюсь у твої зіниці.