Пушик Степан – Золотий човник (Збірка)



НЕНЬКА
Як перша зірка зазирне до хати,
Як місяць тулить личко до вікон,
Тоді тебе вкладає ненька спати,
Сама ж не спить,
А твій пильнує сон.

Пізніше ненька теж лягає спати,
Бо вранці кличе праця у поля.
Тоді твій сон пильнує друга мати,
Вітчизна рідна –
Ось її ім’я.

МЕТЕЛИК
– Вже травичка стелиться,
Сніг умер.
Де ти був, метелику, дотепер?

– Хлопчику, мій голубе,
Щоб ти знав:
Було мені холодно,
І я спав.

– Не гуде метелиця –
Відмела.
Ти лети, метелику,
До тепла.
Вже

ліщина в китицях
У гаях.
Будем веселитися
Ти і я.

ДОРОГА
Де гора біліє, мов подушка,
Де в пилюці посивів полин,
Там дорога невидимим вушком
Прислухається до гуркоту машин.

Он – машина!
А за нею слідом
Баранами курява повзе,
То з роботи мій татусик їде
І мене в кабіні підвезе.

ТЕЛЕСИК
За лугами, мов у ліжечку,
Спить широка, тиха річечка.
Під вербою кучерявою
У човні Телесик плаває.

Я гукну йому: “Івасику!
Я про тебе знаю казочку.
Ти візьми мене, Телесику,
Повези до мами плесами”.

КАЗОЧКА
Ой через річеньку
Вузенька кладочка.
Ішла увечері

/> До діток казочка.

В селі чужому
Доріг не знала.
Вона спіткнулася
І з кладки впала.

Була б втопилася,
Та збіглись люди,
Разом порадились:
Місток хай буде!

Верталась казочка
До свого дому
Вже по місточку
По золотому.

СОНЕЧКО
Стоїть світлиця,
Як веселиця.
Стоїть криничка –
Вмивати личко.
Стоїть дівчатко,
Мов калинятко:
Рум’яне личко!
Чорні косички,
Очі – зірнички.
– Як тебе звати? –
Хлопчик питає.
– А я не знаю,-
Відповідає.

Покликав друзів,
Стали гадати,
Як би назвати.

– Кого ти любиш?
– Маму і сонце.
– Сонечком будеш! – Сказали хлопці.

ЗЕЛЕНА БОРОдА
Спадає в річечці вода,
Веселий вітер тепло віє,
І дід Зелена Борода
По всіх зарінках квіти сіє.

З а р і н к а – лужок

СТРУМОЧОК
Біг струмочок невеличкий.
Запитав струмочка я:
– Звідки, друже?
– Від кринички, То матусенька моя.

– А куди біжиш?
– до річки!

Я кажу йому:
– Не треба!
Там обійдуться без тебе.

А струмочок засміявся:
– Я цього не сподівався,
Що не знаєш ти простого:
Обійдуться без одного,
Але всі струмки й потічки –
Це вже сила!
Ми вже – річка!

ГОРЛИЧКА
Горличка мокне на вишні –
З неба від рання тече.
Я б з парасолькою вийшла,
Тільки вона утече.

– Чом ти боїшся, пташино?
Лиха тобі не зроблю.
Ти завітай до хатини,
Я ж тебе, мила, люблю.

Нині дощі і тумани.
Вся ти обмокла, тремтиш.
Ось коли дощ перестане,
Знову надвір полетиш.

КРИНИЦЯ
Під горою криниця,
До криниці сліди.
Оленя й олениця
Йшли напитись води.

Та води не напились –
Причаїлись в кущах.
Бо стояв там мисливець,
Мав рушницю в руках.

Ми підем до криниці,
Де діброва гуде,
Налякаєм мисливця,
Хай додому іде.

Аби пити водицю
Прибігали щодня
Оленець, олениця
І мале оленя.

МАЛЕНЬКЕ ШПАЧЕНЯ
Там, у садочку бабинім,
На березі ріки,
Четвертий рік на яблуні
Виводяться шпаки.

Клюють улітку ягоди,
Бабуся їх зганя,
Та й кличе мене лагідно
Маленьким шпаченям.

– Бабусю, люба, рідная,
Так не кажіть мені:
До нього не подібна я –
Шпак чорний, а я – ні!

ДОЩИК
Дощик, дощик зранку
В неділю,
А я личко дощиком
Вмию.

Кажуть: я дівчатко
Маленьке.
Кажуть: в мене личко
Біленьке.

Вмила свої щічечки
Зрання,
Та й вони зробились
Рум’яні.

ЛЕБІдЬ
Покликав Гриць лебедика:
– до берега пливи! –
А вітер буйний шапочку
Зірвав із голови.

Була та біла шапочка,
Як біле молоко.
Ображений, заплаканий
Додому йшов Грицько.

Заснув сумний увечері,
І снились дивні сни,-
Що шапочку два лебеді
До хати принесли.

Аж вранці він прокинувся –
Надворі білий день!
– Є шапочка!
Є лебеді!
На озері ген-ген…

МОРОЗИЩЕ
Ніби з моркви носище,
З бурульок бородище,
З криги гострі зубища
Та холодні губища.

Як дихне та засвище,
Лізе в сіни з горища.
Ходить дід і лютує,
Лють на шибці малює.

Та весна до нас їде,
Скаже: – Йдіть собі, діду!
Бо вже просять всі діти,
Щоб їм землю зігріти!

ГОСПОдАР ЧОРНОЇ ГОРИ
Усі верхи снігами закурило,
Немов олені – голі явори,
Під ними у барлозі спить Бурмило –
Господар грізний Чорної гори.

Він бачить сни чудесні у барлозі,
Що вже цвітуть над річкою луги,
І прокидається,
Та мерзне на морозі,
Бо ще – зима,
Бо навкруги – сніги.

Зажуриться Бурмило пелехатий,
Коли мороз добряче допече,
І сам почне барліг свій руйнувати,-
Зима злякається ведмедя і втече.

ОПЕНЬКИ
В жовтім лісі під пеньком
Сто опеньочків вінком.

А хлопчина в ліс пішов
І вінок отой знайшов.

Бачив дуб старий і граб,
Що гриби він хап та хап.

Обійшов аж сто пеньків
І знайшов аж сто вінків.

Міг би ще зі сто знайти.
Але як їх донести?!

ЗАЙЧИК
На сосні кудлатій
Білий сніг.
Попри нашу хату Зайчик біг.

– Зайчику, куди ж це ти?
Якби знав,
Я би тобі стежечку
Протоптав.

Пригостив калачиком…
В білий гай
Не біжи, мій зайчику,
Не втікай.

ВИШЕНЬКА
Посадив п’ять вишень тато,
А одненьку – я.
Поливаю. Зеленіє
Вишенька моя.
Будуть птиці прилітати
У вишневий сад.
Заспівають, защебечуть –
Буде двір наш рад.

Будуть в цвіті білі ночі,
Будуть бджоли вдень,
Буду з хлопцями співати
Молодих пісень.

Ми змайструєм гарну лавку
В нашому садку.
Буде наш дідусь сидіти
Тут у холодку.

Скоро дерево зародить
Ягоди смачні.
Буде рідним і сусідам,
Буде і мені.

Гість прийде до нас і скаже:
Гарно ти зробив,
Що ці вишні кучеряві
З татком посадив.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Аналіз вірша цей лютий.
Ви зараз читаєте: Пушик Степан – Золотий човник (Збірка)