Р. М. Рільке – видатний австрійський поет
I. Поет – це Божий посланець. (Р. М. Рільке посідає почесне місце серед найвщоміших європейських поетів XX ст. У своїй творчості він не дотримувався одного певного напряму. Його віршам притаманні риси і символізму, і імпресіонізму, і неоромантизму, і міфологізму. Поезія Рільке світла, сповнена любові до людей і світу. Недарма він вважав, що істинний поет – це Божий посланець, котрий “як янгол, позначає двері тих, хто буде врятований, легким дотиком торкається душі людини, допомагаючи їй усвідомити вічність”.)
II. Поезія, що вселяє надію.
1. Осінь – пора роздумів. (Не оминув тему осені і Рільке. У поезії “Осінній день” осінь символізує зміну не лише пори року, а й людини, її внутрішнього світу. Адже осінь у природі підбиває підсумки року, тішить стиглими плодами, осінь у житті людини – це своєрідний звіт про прожиті роки, про добрі справи і злі наміри. Природна циклічність забезпечує зрілість плодів:
Звели останнім ягодам отим
Ще
Щоб геть дозріти, щоб солодкість соку
Відтак вином зробилася тяжким.
(Переклад М. Бажана)
Наше буття весь час змінюється. Кожен кінець є початком чогось нового: плоди стають вином, а людина має залишити після себе любов і добрі справи.)
2. Міфологічний аспект у поезії Рільке. (В основу поезії “Орфей, Евридіка, Гермес” покладено міф про співця Орфея. Але це не є копіювання міфу, автор глибоко переосмислив і сюжет, і образи. Поет дав детальний опис царства мертвих. Орфей у вірші – єдина жива людина, сповнена почуттів і здатності мислити. Він іде не озираючись, але відчуває тих, хто йде за ним – Евридіку і Гермеса, який її супроводжує. Евридіка, на відміну від Орфея, так і не змогла ожити і наповнити душу надією на порятунок. Напівжива, байдужа до всього, вона почула звістку від Гермеса, що Орфей озирнувся, порушивши умову богів, і лише спромоглася безтямно запитати “Хто?” Підземне царство уособлює трагічність епохи, а люди, призвичаївшись до темряви, вже не здатні до відродження духовних цінностей. Для цього й потрібен співець Орфей, щоб будити серця людей.)
3. Українська тема у творчості Р. М. Рільке. (Відомо, що на початку XX ст. поет подорожував Україною та Росією. Два місяці Рільке прожив у Києві. Враження від подорожі надихнули його на створення збірок “Книга годин” та “Книга картин”. Два його оповідання описують українське життя та український побут: “Як старий Тимофій умирав співаючи” та “Пісня про Правду”. У “Пісні про Правду” йдеться про часи, коли “хазяйнували польські пани” і “молоді люди навколо Києва і вгору по Дніпру серйозно задумалися”. Окремо подається образ сліпого кобзаря, слова якого мають велику силу спонукати народ до боротьби. Рільке високо підніс роль і значення народної пісні, а її творець, на думку поета, рівний самому Богові. У новелі Рільке використовує твір реального українського кобзаря Остапа Вересая – пісню “Про правду і неправду”. Приємно, що австрійський поет відтворив національний колорит чужого йому народу.)
III. Значення творчості Р. М. Рільке. (Поезія Рільке справила значний вплив на розвиток усієї світової лірики XX ст., бо вона наповнена правдою і силою. В Україні його поезії вперше переклав М. Бажан.)
Твір мій улюблений герой повісті захар беркут.