Реальність петербурзького побуту в повісті М. Гоголя “Шинель”



Реальність петербурзького побуту в повісті М. Гоголя “Шинель”
Повість М. Гоголя “Шинель” входить до циклу повістей, що дістали назву “Петербурзьких”. Усі їх об’єднує насамперед образ міста – одного з найпрекрасніших, найвишуканіших і майже неймовірних. Він, абсолютно реальний, конкретний, відчутний, раптом перетворюється на міраж, на місто-примару.
Я відчула це білою червневою ніччю, коли вперше відвідала це місто. Здійнялися мости над Невою: ліворуч Миколаївський, праворуч – Палацовий, а між ними, обличчям до

ріки і спиною до міста – “кумир на бронзовому коні” – Петро І.
Тут сторіччя з чвертю тому жив Акакій Акакійович Башмачкін – породження саме цього міста, маленька людина, затерта великими будинками, розтоптана “великими” чиновниками.
Місто-монстр убиває особистість, йому байдуже до якогось чиновника-службовця в якомусь департаменті. Акакій Акакійович – піщинка в цьому величезному місті, його завдання – втриматися в цьому світі, вижити в нерівній боротьбі за існування.
От чому Гоголь, підходячи до головної теми повісті, вживає слово “ворог”, хоча ніяких батальних сцен
тут не буде: “… є в Петербурзі сильний ворог усіх, хто одержує чотириста карбованців на рік жалування… ворог цей не хто інший, як наш північний мороз”. Бідний Акакій Акакійович усе життя провів ніби в стані ворогів: міста – ворога бідних, чиновників, що придушують тих, хто рангом нижче, морозу, від якого в поганенькій шинельці нікуди не дітися.
З мрією про можливу реставрацію шинелі, що відбула вік, піднімається Башмачкін на четвертий поверх сходами, “які всі облиті водою, помиями і пройняті наскрізь тим спиртуозиим запахом, що їсть очі і, як відомо, обов’язково є на всіх чорних сходах петербурзьких будинків”. Типові контрасти мегаполісу: парадні під’їзди і потаємні сходи, ошатні фасади і колодязі дворів, блискучий одяг і шинелі простих трудівників, що вже не підлягають ремонту.
Але ось мрія всього життя Башмачкіна здійснилася – нова шинель. І тут Акакій Акакійович, що загубився в багатолюдному Петербурзі, раптом ніби знайшовся в ньому. Його не просто помітили, а навіть відзначили запрошенням до помічника столоначальника – яка честь! І гордий собою Башмачкін іде в гості до високого чиновника. Він іде пустельними вулицями з поганим освітленням, бідними будинками. Але от дедалі частіше починають з’являтися красиво одягнені дами, чоловіки в шубах з бобровими комірами. Переходячи від фізичного і духовного мороку до світла, Акакій Акакійович ніби робить стрибок зі свого світу в чужий: тепер у нього є на це право. Але на нього чекає зворотня дорога додому. Вона стане дорогою повернення до минулого, і Петербург знову все й усіх розставить по своїх місцях. Він “відчував, як зняли з нього шинель”. Ще б пак! Адже це знімали шкіру.
Тепер Башмачкін знову незначна піщинка цього міста. Він намагається шукати справедливість спочатку в будочника, потім у пристава, у “значної особи”. У руках цієї “значної особи” влада, і йому дано право говорити з усіма уривчастим і твердим голосом, “якому заздалегідь навмисно вчився в себе в кімнаті, на самоті і перед дзеркалом ще за тиждень до одержання нинішнього свого місця і генеральського чину”. Так, таке буває тільки в столицях!
І знову спускається Башмачкін сходами, цього разу вони ведуть у нікуди. “Зникла і сховалася істота, ніким не захищена, нікому не дорога, ні для кого не цікава”. У тому і жах самотності у великому місті, холодно-байдужому до людей, де “кожен умирає поодинці”.
Після смерті Башмачкіна в місті з’являється фантом, що зриває шинелі “з усіх пліч, не розбираючи чину і звання”. Така фантасмагорія могла відбутися тільки під пером Гоголя і тільки в Петербурзі, що став не тільки тлом, але і мало не головною діючою особою однієї з найнещадніших і найщемливіших з “Петербурзьких повістей”.
Я б поставила в нинішньому Санкт-Петербурзі біля Калинкіного моста пам’ятник Башмачкіну. І бачу я цей пам’ятник таким: на постаменті фігура в шинелі. Але без обличчя. Від коміра – замість голови гусяче перо. Без голови і без обличчя – адже власного обличчя в Акакія Акакійовича не було, а якби й було, навряд чи помітив би його “Петербург невгамовний”…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Анализ твору рибалка гулак-артемовський.
Ви зараз читаєте: Реальність петербурзького побуту в повісті М. Гоголя “Шинель”