Роман “Диво” Павла Загребельного: історична правда й художній вимисел

Романи Павла Загребельного на історичні теми відтворюють нам те тло епохи, в якій відбуваються події. Читаючи “Диво”, ми ніби переносимося у часи тисячолітньої давності – Київську Русь. Отже, твір – про далеку історію, коли на зміну язичництву приходить інша віра – християнство. Ми стаємо свідками цього конфлікту. Автор подав ідею, яка була колись, яка віками формувалася.

Один з головних героїв Ярослав Мудрий несе в собі якість внутрішній конфлікт, це підкреслює його неоднозначність натури. За часів цього князя не було передбачено смертної казні, бо людське життя цінувалося. Пройшли тисячі років, а змінилося мало що.

Реальною подією є і будівництво храму – Софії Київської.

Але у творі є і авторський домисел, що дозволяє йому полемізувати. Так Загребельний писав: “Письменникові іноді можливо потрапити до рук документ такої сили, що неминуче виникне бажання перенести його на сторінки роман чи повісті, побудувати цілий роман н цьому документі. Так коли не буде при цьому необхідного художнього переосмислення, коли письменник не виступить у ролі художника

– творця, документ залишиться тим же, чим він був спочатку, і ніякого художнього твору ми не одержимо”. Тому робимо висновок, що Сивок – вигаданий герой, вся його історія мандрів – свідомо введений автором пригодницький елемент: “Вся ця історія вигадана. Пустивши Сизоока в мандри, я дав читачеві поживу, розширив “географію”, залучив до сюжету деякі реальні історичні події. Скажімо, осмислення тисячі болгар – це факт, записаний у хроніках” (П. Загребельний)

Як бачимо, письменник дає ім’я невідомому самородок, майстру – генію і цьому образі показує велич творіння людських рук, бо іменам їхнім судилося забуття.

Так Іран “Диво” художник Сивок” гине, бо ц вічний конфлікт: володар і митець, у творі – Ярослав і Сивоок.

Отже митець зробив справу, яка на нього покладалася, – і вже він не потрібний… Така доля всіх, хто творить цінності… ” (П. Загребельний)