Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Роман М. Стельмаха “Правда і кривда”
Роман М. Стельмаха “Правда і кривда”
ТЕМА
Роман М. Стельмаха “Правда і кривда”
ПЛАН
І. Проблематика.
2. Композиція.
3. Марко Безсмертний.
4. Євген Дибенко.
5. Антон Безборотько.
Михайло Стельмаха глибоко хвилювали проблеми вічні, глобальні. Ними він жив – художньо переплавлював у місткі образи. Про це свідчать метафоричні назви більшості його романів, п’єс, повістей, оповідань та поезій: “Гуси-лебеді летять… “, “Чотири броди”, “Хліб і сіль”, “Гуси-лебеді летять… “, “Правда і кривда”, “Кров – людська – не водиця”,
На початку 1959 року Стельмах з трибуни ІV з’їзду письменників України вперше розповів про те, що працює над новим романом про сучасника, про людину, яка ламала залізний карк фашизму, а зараз щовесни і щоосені засіває землю житом і пшеницею на щастя, на здоров’я і на добрий розум.
Отже показ життя українського села в останні роки війни та перше повоєнне літо, переборення хліборобами неймовірних труднощів у відбудові народного господарства, зруйнованого гітлерівцями, – така провідна тема роману “Правда і кривда (Марко
– Горджуся твоєю останньою книгою! – обняв побратима Марко, – її братиму із собою в поле.
– Справді? – розчулено подивився в карі очі з тими золотистими обідочками, в глибинах яких то чаївся, то снувався легенький туманець. Що ж у мій дійшло до тебе?
– Насамперед, Григорію, правда! Хай вона часом і гіркою, і нелегкою, і напівголодною була, але це правда.
У романі “Правда і кривда” (Марко Безсмертний) Михайло Стельмах розробляє тему народу і величі його духу, правди, що перемагає і в кровопролитих боях, і в післявоєнних труднощах.
Багатопроблемність зумовлю й багатоплановість роману “Правда і кривда”: на життя героїв (наприкінці другої світової війни – незабутня весна переможного 1945 року) дуже часто в кінематографі чиєму напливі “накладається” й давне (передвоєнні роки), й недавнє (початок війни) минуле.
У центрі уваги Стельмаха-романіста – художнє дослідження характерів. Передусім – Марка Безсмертного. Не випадково його ім’я й прізвище винесені в другий заголовок, твору. Таким чином, композиція образу Марка Безсмертного – це композиція провідної сюжетної лінії; її доповнюють, розширюють й поглиблюють і такі не менш важливі суєтні лінії, як-от: Григорій Задніпровський – Поцілуйко, Броварник – Кисіль, Марко Безсмертний – Степанида, Євмен Дибенко – Антон Безборотько, Григорій Задніпровській – Катерина Кульбабенко, Безбородько – Марія Покритченко, Поцілуйко – Василина…
Винятково важливу ідейно-композиційну роль у складному переплетенні і взаємозв’язку сюжетних ліній відіграють не тільки численні розповіді, екскурси в минуле, спогади персонажів, а й авторські ліричні відступи та мистецькі виписані картини природи. Ось як, наприклад, Стельмах-психолог розкривав найпотаємніші роздуми і найінтимніші переживання Степаниди, коли вона заново відкриває для себе чар “сизої світанкової і рожевої вечірньої роси”:
Здавалося б, ще таке роса? Звичайні опади, та й годі. А для селянської дитини, та ще з мрійною вдачею, – це чарівний початок світу, коли він з дійсності й казки розгортав зелену, росицею скроплену землю; це найкращі спомини, коли прокинешся у хаті і чуєш, як у розлогій долині тато косою підрізав ніч і на волю широко виходить блакитноокий світанок; це соромлива заплакана ромашка в святковім віночку і радість, коли ти сама, як ромашка, у білій хустинці весело ступаєш по травах, несучи снідання косарям.
Власне, це не тільки викінчена пейзажна зарисовка, а справжня поезія в прозі: тут і веселковий світ дитинства, і все глибше пізнання таємниць краси природи, і пробудження найсвітлішого й найсвятішого почуття…
Наведений вище уривок з роману “Правда і кривда” яскраве підтвердження того, як віртуозний майстер оранічно вмонтовує спогади в художню тканину.
Романіст найкраще спроможний відтворити історичні та психологічні процеси. Як художнє дослідження історичних закономірностей епохи, соціальних доль людських роман у принципі, “не мав собі рівних ні поміж інших літературних жанрів, ні поміж інших видів мистецтва”. Свідчення цьому “Правда і кривда” – один із найвизначніших творів української літератури початку шістдесятих років.
Найповніше розкривається психологічне мистецтво Стельмаха-художника при “ліпленні образу Марка Безсмертного.
Зспів роману “Правда і кривда” вводить читача в пекельний вир битви, неймовірних випробувань: “Вогонь був таким, що в повітрі снаряди стрічалися з снарядами, міни з мінами, гранати з гранатами”: “Божеволіло залізо, божеволіли коні і шаленіли люди. Відблиски вибухів спалахували в їхніх очах, у відблисках вибухів темно масніли калюжі крові. І на тлі цього пекельного бою – богатирська витримка і стійкість наших воїнів. Уже тут визначається масштабність і символічність образу Безсмертного.
Ми ще не бачили й не чули Марка, а вже покладено перші різкі мазки його образу (через опис бою і прізвище), підкреслено його характері типове. Зовнішність персонажа домальовується в контрастному освітленні. Спочатку через сприйняття дівчинки-підлітка (“Ондечки, поруч з Георгієм Побєдоносцем лежить… “), потім – медсестри і полковника (Вони потихеньку пішли в глибину церкви, зупинились перед двома воїнами; мальованим – небесним і пораненим – земним. Навколо небесного воїна біліли клубочки хмар, навколо земного – темніли плями крові”).
Життєва правдивість образу Марка Безсмертного поглиблюється коли Стельмах-художник детальніше вимальовує його зовнішні риси (і знову ж – через світовідчуття іншого персонажа): “Полковник опустився на коліно, пильно, з жалем поглянув на безкровне, смагляве, нерівною підківковою вусів обличчя солдата… ” Ця деталь, “нерівна підківка вусів”, у портреті Марка Безсмертного весь час набуватиме нового освітлення.
А коли серцю героя уже не вистачало крові і “воно” зупинялось, стихало, мов пісня”, Оксана, перелякано торкаючись його плечей закричала: “Не вмирайте… “. Гіперболічна сила Марка-воїна і Марка сіяча піднесені Стельмахом до епічності (“Я не в… мираю. Я в… видужую”).
Санітари принесли Безсмертного в підземелля, хтось шарпнув за ногу, потім за другу й здивувався: “Ви погляньте на цього новака – у нього замість онуч роздертий есесівський прапор”. Деталь разюча, вона підносить образ Марка на вершину нечуваної витримки й мужності, нездоланної віри в перемогу: “Топчу фашизм! Топчу кривду!” – хотів сказати Марко, але слова його були такими кволими, що не могли розтулити уст”.
Що ж нас найбільше вражає а образі-характері Марка Безсмертного? Передусім державна масштабність роздумів і прагнень персонажа, його тверда безкомпромісність, поетична окриленість душі, чуйність до краси, вірність матері; коханій, громадянському обов’язку, непримиренність до нехтування інтересами трудівника, до черствості, егоїзму, безвір’я. Непримиренність у боротьбі за відстоювання правди, любов до рідної землі, людяність – ось що характеризує воїна, трудівника, творця.
Стельмах-патріот увесь час загострює увагу читачів на великій людяності Марка Безсмертного: він у своїй землиці дає притулок сироті Хведьку; з ніжністю звертається до покаліченої пташини: “Не бійся, маленьке, я ніколи не кривдив ваш рід ні для забави, ні для їжі”… Чуєш, не вмирай пташино, живи і виводі свою пісню, виводь діток, бо як не буде птахів, то і людське серце стане черствішім”. Перенісши нечувані болі і страждання, надивившись смерті в вічі і перемігши її, Марко Безсмертний став ще чутливішим до світської правди і краси. Коли фронтовик побачив, як Антон Безборотько губить здоров’я і материнство жінок, він уже інакше не міг вчинити і загнав жосткосердя в крижану воду.
Такий вчинок – хоч якоюсь мірою і непродуманий – якраз у характері Марка. На пленумі райкому Безсмертний так пояснює свою поведінку:
– Мене змалку батько-матір учили шанувати і жіночу красу, і жіночу працю, і особливе материнство, бо як цього буде менше на світі, то куцішою стане любов і віддаль між людиною і мавпою.
Цей вчинок, загострює сюжет, відіграв першорядну роль не лише в розкритті образу Марка Безсмертного, а й у зриванні “масок” з Безборотько, Мамури й Киселя.
У кінці роману “Правда і кривда”, коли Марко Безсмертний досяг жаданого (біля нього “дитячою мовою жебоніло зерно”)/, Михайло Стельмах стає ще стриманішим і скупішим у довершенні образу: підкреслюється велика радість героя і його незгасна любов (“Я люблю вас”), і в той же час – його простота в усьому – великому і малому.
Євмен Дибенко в романі “Правда і кривда” втілює тему народу, величі його духу, перемогу правди. З “діда з критикою” б’є кличем розумний іскрометний сміх. Дошкульним словом він глузує з тих керівників, які зловживають службовим становищем, ганяються за збагаченням; з дружиною і друзями добродушно жартує, не “переходячи межі”. При створенні цього колоритного характеру Стельмах-художник скористався мудрою порадою Остапа Вишні: “Ловіть, спостерігайте контрасти – буде сміх!”
З однієї суто дибенківської фрази: “Покисла трохи і відкисай” Марко Безсмертний відразу ж пізнає діда-гострослова. Євмен у зображенні Стельмаха-художника ніби з картини зійшов:
Ще хтось затупав угорі, скрипнули двері, і в підбитому одвірку, наче в рамці непокірний портрет, заворушився невисокий, міцножилий в свитці на рохристі дід…
Означення “непокірний” подано на першому місці. А потім окреслено контури зовнішності – надто скупі, наскільки дозволяв світло в землянці. Освітлені лише дві характерні риси: дід Євмен “невисокий, міцнотілий”. І ще неначе мимохідь – “в свитці на розхристі”. Але який промовистий цей штрих! У такій звичці – риса характеру старого…
Та найвиразніше виясняє свою вдачу Євмен через мовну індивідуалізацію. Слово в нього іскрометне і барвисте. Фраза енергійна, з внутрішнім зарядом. Говорить Дибенко – і відразу ж відчуєш: людина він мудра, дотепна, з багатішим життєвим досвідом. Прямий, наполегливий.
Над усе в житті старий любить доглядати коней. “А я – війна не війна – увесь час біля коней човпію і в рай чи в пекло на конях думаю трапити, бо такий мій талан кінський. А весь час мене елементом називають”.
За що ж так приліплено Дибенкові цей – з явним відтінком недовіри, підозрілості – бюрократичний ярлик? “За язик. Діду, тільки тільки за язик, – з насмішкою обізвався світлоокий Василь Тримайвода. – Довгий він у вас.”
Тримайвода сказав, аби звести розмову на веселий тон. Й його репліці немає й тіні принизливої насмішки, лише добродушний натяк на надмірну балакучість старого. Але дід Євмен і тут “знайшовся”, обернув натяк Василя на свою користь: “А ти його міряв? У мене, бісова макітро, коли хочеш знати, нічого куцого нема. І вік мій довгий, і труд, і стаж, і язик. Та говорить він тільки правду, а ви її в резолюції не записуєте.”
Цими словами Євмен Дибенко – народний заступник і справедливість – ніби підсумував найсвященіше, розкрив “секрет” своєї непримеренної вдачі.
Поцілуйко теж намагається найболючіше вразити Дибенка: “Недаром вас елементом називають”. На це дід Євмен з гідністю відповідає: “Такі прозивають. А на ділі елементами виходять такі, як ти”. Як набундючений пристосуванець Кисіль. Як розтлінний горе-керівник Безборотько. Проти них й веде нищівну боротьбу Євмен Дибенко – один з найрельєфніших і надсильніших образів не лише в творчості Михайла Стельмаха, а й в усій українській прозі 60-х років.
Дибенко називав голову колгоспну “викрутнем”, “недбальцем, який “совість прогуляв”, як червінець, а хитрості напозичався”. Із цієї гострої, але справедливої характеристики довідуємося, що Антон Безборотько “паплюжник”, “шеляговий правитель”. Вкрай негативно оцінив дії пристосування й учитель Григорій Задніпровський:” Безборотько з підземним лабіринтом крота”.
Наодинці з собою горе-голова не кривить душею, не прикидається, не лицимірить. Тут він відвертий до кінця. Його мало турбує що люди мерзнуть у низьких і вогких землянках, що на фермі вже давно нема сіна. Безборотько зайнятий найбільше своїм особистим благополуччям. Колгоспники “тицяють пальцями на його оселю”, яку він нечесно збудував.
З приїздом Марка Безсмертного Антон Безборотько втратив спокій: “І принесло ж цього Марка ще до закінчення війни, буде кому води каламутити, – це такий, що не всидить і не влежать. Гляди, ще й потурить з головування” . Тож “на людях, де міг і як міг, а найбільше намагався “підвезти базу, ідейну чи економічну”.
Антон Безборотько задля власної нагоди ладен породичатися з ким завгодно, хоч і з чортом. Він хитрий і передбачливий, як ота стара баба з безсмертної гуморески Степана Руданського “Треба всюди приятеля мати”: “Не судіте, люди! Ніхто того не відає, Де по смерті буде!.. Чи у небі, чи у пеклі скажуть вікувати… “
“Шеляговий правитель” лицемірить навіть перед своїм колишнім однодумцем і спільником, холоднокровне прикидає в думці : “Не одна ниточка зв’язувала його раніше з Поцілуйком – це такий ловкач-доробкевич, що сьогодні під льодом торохтить, а завтра, гляди, в якомусь міністерстві вирине”. Хто-хто, а Безборотько вже знав всі “кротячі ходи” підлого Поцілуйка. Тому й побоюється його, тому й запобігав перед ним.
У душі “паплюжник” сповідав одне (проклинає на чім світ стоїть Поцілуйка), на словах же – зовсім протилежне: “Безборотько, лаючись і розкидаючи на всі боки розумом, швидке одягається, одчиняє двері і привітно з стрічав гостя:
– Припізнились ви, Гнате Радіоновичу. Вже й перші півні скоро співатимуть.”
Викриваючи Безбородька як тип недбалого керівника-пристосуванця, Михайло Стельмах зображав його гротескно, у гумористичному ключі. На все в Антона одна стереотипна відповідь: “Трохи пособила держава, а найбільше не можна, бо війна”.
Та непримиренний Євмен Дибенко і цю маску зривав з обличчя лицеміри: “На її плечі (війни І. С.) усе можна скинути – і вкрадене, і згноєне. Але цією байкою не нагодуєш худоби.”
А коли нікчемний Безборотько пропонує добити голодних коней, старий Дибенко жбурляв йому вслід найобразливіші і найдошкульніші визначення – характеристики: “Геть, душогубе, іроде, звідси! …
Конфлікт досягає свого апогея. Зіткнулися два погляди, два характери – полярно протилежні. В ставленні до народного майна найповніше виявилося, як ревно вболіває за добробут трудівників Євмен Дибенко і, навпаки, який бездушно-жорстокий і байдужий до всього цього Безбородько – п’яниця.
Кисіль – кар’єрист значно більшого масштабу, ніж Безбородько. В нього “обличчя з печаттю грубої владності і зрозумілості”.
Начальник обласного управління сільського господарства “не належить до тих керівників, які “люблять приносити людям радість, втіху чи хоча б обдарувати їх звичайною посмішкою..” Грубе адміністрування, залякування, переслідування – ось методи “керівництва” Киселя”: “Приїхав – поїхав… не розібрався, накричав і поїхав”.
Розумний чи обмежений, головне – аби у номенклатурні святці” був занесений. За таких специфічних обставин й “виринути” на своїх посадах “ловкачі-доробкевичі” киселі та безборотьки. Це вони разом з некомпетентними “керівниками” вищого масштабу привели країну до тієї прірви над якою ми зупинилися.
В образах Марка Безсмертного, Григорія Задніпровського, Євмена Дибенка та інших позитивних героїв роману “Правда чи кривда” Михайло Стельмах втілює ідею безсмертя народу, перемоги правди і величі народу”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Ідея безсмертя народу і торжества правди в романі Михайла Стельмаха “Правда і кривда” (3) Ідея безсмертя народу і торжества правди в романі Михайла Стельмаха “Правда і кривда” (1 варіант) Роман Михайла Стельмаха – про часи Великої Вітчизняної війни, але не лише про них. Саме у переломні моменти історії найвиразніше проявляються духовні сутності людей. Цей роман – про велич людського духу і ницість дрібних людців, про смерть в ім’я великого […]...
- Ідея безсмертя народу і торжества правди у романі М. П. Стельмаха “Правда і кривда” Може, тим без пісні я не можу Працювати, жити навіть дня, Що округ земля моя хороша, а на ній – моя рідня. М. Стельмах Хвала тому, хто людям у приполі Несе слова, подібні хлібу й солі, І співи, гідні Славі сіяча! М. Рильський Михайло Стельмах! Цікавий, самобутній талант. Один із видатних і вдумливих художників слова. […]...
- Ідея безсмертя і торжество правди в романі Михайла Стельмаха “Правда і кривда” (4) Ідея безсмертя і торжество правди в романі Михайла Стельмаха “Правда і кривда” (ІІ варіант) Серед видатних українських романістів одне з провідних місць належить Михайлу Стельмаху. Михайло Панасович – літописець життя народного. Велика любов до народу, до рідної землі, до людини пронизує роман “Правда і кривда”. На сторінках його роману звучить тема народу і величі його […]...
- Ідея безсмертя народу в романі Михайла Стельмаха “Правда і кривда” Ідея безсмертя народу В романі Михайла Стельмаха “Правда і кривда” Більше ніж півстоліття вже минуло після Великої Вітчизняної війни… І ніколи не загояться рани в серцях і душах учасників жорстокої битви за право жити, любити, надіятися і вірити. Ми схиляємося перед мужністю людей, які пройшли через те страшне пекло. Закінчивши 1961 року трилогію “Хліб і […]...
- Тема народу та величі його духу в романі Михайла Стельмаха “Правда і кривда” РЕФЕРАТ На тему: Тема народу та величі його духу в романі Михайла Стельмаха “Правда і кривда” М. Стельмах (1912 – 1983), український письменник, Герой Праці (1972). Автор багатьох романів, оповідань, віршів, п’єс та книг для дітей. Найвідоміші з них: “Хліб і сіль” – роман-трилогія (1959), “Кров людська – не водиця” (1957), “Велика рідня” (1949-50); романи […]...
- Ідея безсмертя народу в романі М. П. Стельмаха “Правда і кривда” Роман М. П. Стельмаха “Правда і кривда” сповнений великої любові до свого народу, до рідної землі, до простої людини. Його герої – це колгоспники одного із подільських сіл, які вижили в роки окупації, захищали рідну землю на фронтах Вітчизняної війни, які вірили у краще майбутнє. Роман має другу назву за прізвищем головного героя “Марко Безсмертний”. […]...
- Ідея безсмертя і торжества правди в романі М. П. Стельмаха “Правда і кривда” (2) ІДЕЯ БЕЗСМЕРТЯ Й ТОРЖЕСТВА ПРАВДИ В РОМАНІ М. П. СТЕЛЬМАХА “ПРАВДА І КРИВДА” Багатогранне творче обдарування М. Стельмаха найповніше втілилося в рома-нах про долю українського села на зламних історичних етапах XX століття. Його тво-ри приваблюють вірою в людину, турботою про майбутнє. Погляд письменника про-низує глибини народного життя. Стельмаха хвилювала й надихала гостра боротьба між воїнами […]...
- Ідея безсмертя народу у романі М. Стельмаха “Правда і кривда” Війна. Все далі відходить від нас вона. Зарубцювалися рани на “тілі” землі, та ніколи не заживуть рани на серці учасників жорстокої битви за право жити, любити, надіятися і вірити. Роман М. Стельмаха “Правда і кривда” – це розповідь про життя українського села в останні роки війни та перше повоєнне літо. Велику увагу автор звертає на […]...
- Ідея безсмертя і торжества правди в романі М. П. Стельмаха “Правда і кривда” Ідея безсмеpтя і тоpжества пpавди в pомані М. П. Стельмаха “Пpавда і кpивда” Дочитана остання стоpінка pоману Михайла Стельмаха. Пpочитана книга, а відчуття таке, що наче б то пpожите ціле життя. І хочеться багато обміpкувати: весь час відчуваєш потpебу pозібpатися в чомусь, а може пpосто, щось по-новому пеpеоцінити, подивитись на свої вчинки пpинциповіше. Захоплюючий, цікавий […]...
- Біографія Михайла Стельмаха МИХАЙЛО СТЕЛЬМАХ (1912 – 1983) Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912р. у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба. Перші його віршові спроби припадають на тридцяті роки, коли він по закінченні Вінницького педагогічного інституту (1933) вчителює спочатку на рідному Поділлі, а потім у школі села Літки на Київщині. Паралельно з роботою […]...
- Життя і творчість Михайла Стельмаха Реферат на тему: Життя і творчість Михайла Стельмаха (1912 – 1983) Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912р. у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба. Перші його віршові спроби припадають на тридцяті роки, коли він по закінченні Вінницького педагогічного інституту (1933) вчителює спочатку на рідному Поділлі, а потім у школі села […]...
- Роман “Диво” Павла Загребельного: історична правда й художній вимисел Романи Павла Загребельного на історичні теми відтворюють нам те тло епохи, в якій відбуваються події. Читаючи “Диво”, ми ніби переносимося у часи тисячолітньої давності – Київську Русь. Отже, твір – про далеку історію, коли на зміну язичництву приходить інша віра – християнство. Ми стаємо свідками цього конфлікту. Автор подав ідею, яка була колись, яка віками […]...
- Образ Михайлика за повістю М. Стельмаха “Щедрий вечір” Михайло Стельмах – самобутній талант. Його творчість відзначається вмінням тонко проникати в психологію людини. Це зумовлено ще й тим, що М. Стельмах був учителем-словесником, тому з такою правдивістю змальовані в його творах діти. Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха “Щедрий вечір”. Він росте в сім’ї Панаса Дем’яновича гарною, чемною, доброю дитиною. Хлопчик бачить світ […]...
- Правда кривду переможе 1. Чого хотіла людина в повсякденному житті? (Люди завжди прагнули жити за законами правди, честі і справедливості. У реальному житті все було по-іншому. На правду наступала кривда, а кривдники нерідко залишалися непокараними. Тож мрія людей про правду і справедливість дістала своє відображення в усній народній творчості і зокрема в казках.) 2. Правду знаходить той, хто […]...
- Діти революції (За повістю М. Стельмаха “Щедрий вечір”) У повісті “Щедрий вечір” Михайло Стельмах розповідає про своє дитинство, яке пройшло за років Жовтневої революції та громадянської війни. Герої Стельмаха вже знайомі читачеві. У повісті “Гуси-лебеді летять” автор дивиться на навколишній світ дитячими очима. На сторінках повісті “Щедрий вечір” Михайлик та Люба вже трохи старші, збагачені певним життєвим досвідом. Тепер для героїв Стельмаха найголовніше […]...
- Біографія Ярослава Стельмаха Ярослав Стельмах народився 30 листопада 1949 року у Києві, у сім’ї письменника Михайла Стельмаха. Ріс дитиною обдарованою, з різнобічними інтересами. З дитинства захоплювався спортом, музикою, іноземними мовами. Займався плаванням, потім гімнастикою, а з боксу і боротьби здобув навіть спортивні розряди. Грав на фортепіано, любив стельмах 13 гітару. З малих літ почав вивчати англійську мову і, […]...
- Дитинство Михайлика (за творами Михайла Стельмаха) “Гуси-лебеді летять… ” і “Щедрий вечір” – це дві повісті, в яких Михайло Панасович Стельмах описав своє дитинство, шкільні роки. Ці твори письменник присвятив своїм батькам – Ганні Іванівні та Панасу Дем’яновичу. Книги письменник написав, коли йому було вже п’ятдесят чотири роки. З любов’ю і зажурою згадує він своє життя, дитинство, батьків, односельчан, рідне село. […]...
- “Народні оповідання” Марка Вовчка – гірка правда шиття тих часів Дві книжки оповідань Марка Вовчка мали назву “Народні оповідання”, яка промовляє сама за себе. У своїх творах письменниця зобразила життя народу, не прикрашуючи його, вона показала те, що бачила сама, те, що чула від людей. Тому, можливо, ці твори і сприймаються так: сповненими щирості, справжніх почуттів, горя та радості. На жаль, на тому історичному етапі […]...
- Правда Соні і правда Раскольникова Правда Соні і правда Раскольникова І.. Чому саме Соні звірився Раскольников. (Соня – споріднена душа, вона так само переживає болісний розкол через те, що переступила через моральний закон, як і Раскольников.) ІІ. Які почуття керували Раскольниковим? (По-перше, розум підказує йому бажання пробудити в ній гордовитий протест замість покірливості, аби таким чином знайти собі союзника по […]...
- Правда куркульська та правда бідняцька у п’єсі М. Куліша “Прощай, село” I. Вплив більшовицьких ідей на М. Куліша. (У величезній погано керованій імперії, що підірвала свої сиди в кривавій міжнаціональній битві за місце під сонцем, прекрасне живильне середовище знайшли більшовицькі ідеї. Змученим довголітньою війною, пригніченим і деморалізованим, усім так хотілося говорити про рівність, братерство, мир, землю, так хотілося вірити в те, що “є така партія”, яка […]...
- Василь Симоненко – Кривда КРИВДА Новела У Івася немає тата. Не питайте тільки чому. Лиш від матері ласку знати Довелося хлопчині цьому. Він росте, як і інші діти, І вистрибує, як усі. Любить босим прогоготіти По ранковій колючій росі. Любить квіти на луках рвати, Майструвати лука в лозі, По городу галопом промчати На обуреній, гнівній козі. Але в грудях […]...
- А лебеді летять… над моїм дитинством… над моїм життям (за повістю М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять… “) А лебеді летять… над моїм дитинством… над моїм життям (за повістю М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять… “) Видатний письменник дивиться на небо. Він щось хоче побачити там? Ні, він згадує своє дитинство, і вже перед нами стоїть маленький хлопчик Михайлик, який народився в мальовничій місцевості на Вінниччині. Згадується матуся, Ганна Іванівна, така добра, ласкава, невтомна трудівниця. […]...
- Українська родинна педагогіка у повісті М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять” (1912 – 1983) Народився в с. Дяківцях Літинського району на Вінниччині в бідній селянській родині. Закінчив сільську школу, Вінницький педагогічний технікум та Вінницький педагогічний інститут. Вчителював у школах Київщини і Вінниччини. У роки Другої світової війни був на фронті артилеристом. Після війни займався письменницькою діяльністю. Прозаїк, поет, драматург, кіносценарист. Широковідомі романи “Хліб і сіль” (1969), […]...
- Лагідний світ дитинства (за дилогією М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять”, “Щедрий вечір”) Серед багатьох творів Михайла Стельмаха окремо стоять дві повісті – “Гуси-лебеді летять”, “Щедрий вечір”. Автобіографічні за своїм змістом, вони передають ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький Михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій. Ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини: він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, допомагає батькам по господарству. […]...
- Алла Жабокрик – А правда, що в тобі немає неба А правда, що в тобі немає неба, І що тобі не хочеться літати? Твоя бездушність це вже не проблема, Тобі її віддали без доплати… А правда, що в тобі немає сонця, Що ти упав і сліпнеш щохвилини? В тобі шукала справжнього саксонця, А ти зізнався, що не маєш сили. А правда те, що ти не […]...
- “Принесли нам лебеді на крилах життя і весну” (за повістю М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять”) Дитячі літа є своєрідною психологічною основою для багатьох митців. Недарма кажуть, що вони – найсвітліші в людському житті. Це час щирості та довіри, нескінченного пізнавання світу. Біографічні відомості про дитячі літа М. Стельмаха, а також повість “Гуси-лебеді летять” підтверджують ці міркування. Маленький хлопчик Михайлик – великий мрійник. Коли дідусь каже, що сонце відмикатиме землю золотими […]...
- Роман на “вічну” тему (відгук на “Роман про Тристана та Ізольду”) Є твори, що не підвладні невпинному часу. Є теми, що бентежать душі читачів, як колись хвилювали їхніх дідів та прадідів, як хвилюватимуть онуків та правнуків. Почуття, які не згасають. Вічні скарби людської душі. Скільки вже написано про кохання, про шалений, яскравий світ, що розкривається перед очима, про трагедію і смерть, що ходять завжди поруч, але […]...
- Іван Франко – “Всюди нівечиться правда… “ Всюди нівечиться правда, Всюди панує брехня, В ваших лиш серцях, о браття, Най не постане вона! Там ви для правди святої Сильний збудуйте опліт, Там ви огонь невгасимий Чесної думки паліть! Твердша від сталі твердої, Сто раз тривкіша, ніж мур, – Щирих, м’яких серць твердиня Супроти громів і бур. Там з поколінь в покоління Правда […]...
- Павло Глазовий – Марків список Марко гроші позичає – голубом туркоче, А позичить – зволікає, віддавать не хоче. Раз його один знайомий здибав та й питає: – Ти коли повернеш гроші? Рік уже минає. – Марко зсунув капелюха, схожого на миску. – Зараз, – каже, – подивлюся, чи ти є у списку. – Взяв блокнотик, посміхнувся і сказав ласкаво: – […]...
- Правда як життєве кредо Платона Ангела (за п’єсою О. Коломійця “Дикий Ангел”) Я хочу правді бути Вічним другом І ворогом одвічним злу. В. Симоненко Правда була єдиним порадником у житті головного героя п’єси “Дикий Ангел” О. Коломійця – Платона Ангела. Правдою він жив, у любові до правди виховував своїх чотирьох дітей. Платон Микитович Ангел раз і назавжди обрав собі за життєві принципи правду і працю. Цим принципам […]...
- “Собор” О. Гончара – роман-застереження, роман-набат О. Гончар жив у епоху, коли нове чомусь будувалося обов’язково на уламках старого, хай навіть те старе було пам’яткою мистецтва. Руйнувалися церкви і монастирі, тому що релігія була оголошена поза державою, і радянське суспільство таким чином викидало за межі своєї свідомості велику частину історичного досвіду минулого. На жаль, у нашому суспільстві дуже багато людей, які […]...
- Роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – перший в українській літературі соціально-психологічний роман Роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – Перший в українській літературі соціально-психологічний роман Українська література, зокрема проза, з часів Шевченка зазнала значного розвитку. Та особливе місце в багатому літературному доробку українських прозаїків посідає творчість Панаса Мирного та Івана Білика, зокрема їхній роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Це перший в український […]...
- Україна в огні – неприхована правда про війну Україна в огні – неприхована правда про війну Олександр Довженко в своєму “Щоденнику” записав: “Мені важко од свідомості, що “Україна в огні” – це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо”. І сама назва твору “Україна в огні” готує читача зустрітися з трагедією народу, печаллю, сумом і смертю. Не можна спокійно […]...
- Роман “Тигролови” – перший пригодницький роман в українській літературі Іван Багряний увійшов в українську літературу не тільки своїм напруженим, емоційним стилем художньої мови, не тільки сміливістю своїх думок та безкомпромісністю їх викладу, коли йшлося про правду та про совість автора, але й тим, що розвинув новий жанровий різновид у нашій літературі – пригодницький роман. Що таке пригодницький роман як жанр? Це різновид роману взагалі; […]...
- Роман “Диво” – перший історичний роман П. Загребельного I. Трагедійні ситуації в історичних романах. (Характерно, що кали П. Загребсльний тільки починав розробляти історичну тематику, це і для критиків, і дія шанувальників його таланту стало цілковитою несподіванкою, оскільки він – після спроб знайти себе в пригодницьких і навіть фантастичних творах. – нарешті остаточно сформувався в письменника гостро-сучасної теми. В усіх своїх історичних романах митець […]...
- Андрій Малишко – Правда АНДРІЙ МАЛИШКО ПРАВДА Мене навчала мати ще колись; Як виростеш, моя мала дитино, То мудрим будь і мужнім будь в житті. Скупі два слова. Нелегкі два слова. У мудрості свої закони є: І цвіт, і злет, і несходимі пущі. Пізнай краплину і точіння зір, Зерно, і камінь, і могутній всесвіт, А правда лиш одна – […]...
- Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять” Ось і прочитана повість. Мені вона сподобалась, бо в ній розповідається про людей, які прагнули здобути освіту, особливо дітей, що тягнулися до навчання. У повісті розповідається про дитинство самого письменника. Хто ж він, цей Михайлик? Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато […]...
- Історична правда і художній вимисел у поемі І. Франка “Іван Вишенський” Історична правда і художній вимисел у поемі І. Франка “Іван Вишенський” У 1990 році І. Франко створює одну з найвеличніших своїх поем – “Іван Вишенський”. Присвячена Агатангемові Кримському, поема ввійшла у збірку “Із днів журби”. Про сюжетну канву твору автор писав у передмові до окремого видання 1911 p.: “Основа поеми – печерне життя і смерть […]...
- Антитеза Антитеза (грецьк. antithesis – суперечність) – стилістична фігура в художній літературі та в ораторському мистецтві, що полягає у драматичному запереченні певної тези чи у вмотивованому контрастуванні смислових значень бінарних образів: Випала ж зима! – Що тепер всім воля, Врізала вам поля, В головах тополя, А голів нема! (П-Тичина). Антитетичний принцип світосприймання притаманний багатьом фольклорним жанрам, […]...
- Василь Симоненко – Кривда (новела) У Івася немає тата. Не питайте тільки чому. Лиш від матері ласку знати Довелося хлопчині цьому. Він росте, як і інші діти, І вистрибує, як усі. Любить босим прогоготіти По ранковій колючий росі. Любить квіти на луках рвати, Майструвати лука в лозі, По городу галопом промчати На обуреній, гнівній козі. Але в грудях жаринка стука, […]...
Комічне та серйозне в романі дон кіхот.