Руданський Степан – дочка-син



Пан то хоче сина мати,
Не спить цілі ночки,
Але пані, як на збитки,
Вповиває дочки.

Що півроку, то й повненька,
Що рік, то й дитина…
Отак-отак рада б хлопця,
А вийде дівчина…

П’ятеро вповила пані,
Ще надію має;
Але дідич за границю
З горя виїжджає.

І говорить своїй пані:
“Я хрестом клянуся,
Тільки ще буде не хлопець –
Я вже не вернуся”.

Сів на бричку та й поїхав,
Півроку минає…
Але пані, як на теє ж,
Дочку вповиває.

Зажурилась, світ немилий,
І жити не хоче…
“Не

побачу, – каже, – більше
Свого пана в очі”.

Аж приходить якось Мошко,
Паню оглядає.
“Чи ви, пані, нездорова?” –
Дідичку питає.

Та і каже своє лихо.
“Не журіться, пані,
Та лиш мені, – каже, – дайте
Коня, що на стані,

А я вже вам пана верну… “
Та йому дарує
Їде Мошко за границю
І в пейси не дує.

Найшов пана, поклонився…
“А що?” – пан питає.
“А що ж, пане? дав бог сина!”
Мошко відвічає.

Дає дідич сто червоних
Жидюкові тому.
Казав коні заложити,
Рушав додому.

Приїжджає, привітався.
“де моя дитина”

/> Бере її, розкриває…
Аж воно – дівчина!

“Ах ти ж, шельмо, псяча віро,
Казав – сина маю.
Та я тебе обезвічу,
Живцем закопаю!..”

“Стійте, пане, їдно слово!-
Мошко промовляє –
Ви дивитесь, що дитина
Ще того не має,

Але я дам пейси втяти –
Свідок пан і люди,
Як через шістнадцять років,
І той там не буде!..”

Розсміявся пан із лиха.
“Що, – каже, – діяти?
Коли сина не дождуся,
Треба зятя ждати… “


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)




Твір у публіцистичному стилі про університет.
Ви зараз читаєте: Руданський Степан – дочка-син
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.