Руданський Степан – Над колискою



Спи, дитя моє, ти – життя моє!
Спи, дитя моє красне!
Поки сонечко не запалиться,
Поки місяць не згасне!..

Спи, дитя моє, ти – життя моє!
Тілько щастя і долі!
Будеш цілий вік, як той чорний віл,
У ярмі і неволі!

Тілько губонька залепечеться,
Слаба ніженька стане,
Слаба рученька перехреститься –
Твоє горе настане.

Не підеш з дітьми, не побавишся
На пуховім пісочку,
Не прийдеш сюда, не положишся,
Не заснеш в холодочку!..

Не з дітьми підеш – панську череду
Поженеш ти на поле!..
Не пісок м’який

– стерня острая
Босі ноги наколе!..

І від сонечка не сховаєшся
За відорану скибу;
Зав’ялить тебе в полі сонечко,
Як ту в’ялую рибу!..

І не раз сльоза із очей спаде
На запалені груди,
І сльозу твою тілько бог їден
З неба видіти буде!

Станеш хлопцем ти, станеш парубком,
Тобі все їдна доля:
Череда мине, найде панщина –
Їдна й тая ж неволя.

І що божий день осавула йде:
Ти вставай до роботи!..
Ти вставай, роби від неділеньки
До самої суботи…

І що божий день будеш до світа
До роботи вставати;
Свою силоньку ні собі, ні мні,
А панам виробляти.

А там

панові не вподобався,
Писарині якому, –
Ноги здибають, руки спутають
І звезуть до прийому.

Станеш голий ти у присутствії,
Як родила тя мати…
І зачнуть тебе пани з дохтором,
Мов коня, оглядати!..

І забриють лоб – і до церкви враз,
Там присягу прокажуть;
У мундир вберуть, оружжо дадуть,
Світ навіки зав’яжуть!

Поженуть тебе в чужу сторону,
І зачнуть муштрувати,
І приказ дадуть – мову рідную
На чужую зламати…

І наломишся, і забудеш ти
Свою мову рідненьку,
Спом’янеш не раз не по-рідному
Свою рідную неньку…

А прийде війна – зложиш голову!..
Де і хто поховає?
Не згадає мир, не спитається,
Хіба бог спам’ятає!..

Спи ж, дитя моє, ти – життя моє!
Спи ж, дитя моє красне!
Поки світ стоїть, поки з місяцем
Враз і сонце не згасне!..


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Поетичне мистецтво читати повністю.
Ви зараз читаєте: Руданський Степан – Над колискою