Семенко Михайль – Гора Жовтих Лілій
Скажи – ти не забула гору Жовтих Лілій
І до болю зелену полонину?
Коли перебули найпоетичнішу з ідилій
І клялись кохати до загину?
Сонце, сонце, небо, бухти, бухточки, далі –
Ми ж цілий світ у той мент осягнули!
І квіти – великі, жовті, безумні – збирали,
І все минуле, і все майбутнє – забули, забули.
27. VI. 1917. Владивосток
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Семенко Михайль – Вигнанець В свято – день, розірваний надвоє. День з маленькою павзкою. Ранок, що молодість нашу нагадує, Вечір, що видається казкою. Це наш щосвятковий пр’ограм. А як дощ – зіходимось в бібліотеці. Які жваві наші речі, І в легенях пахне громом. Двічі перевозив через бухту хінець. Цілував перса, сонце зливалось з віддихом. Збирали, пестили квіти зблідлі. А […]...
- Семенко Михайль – Я умру Я умру. Але вмерти не можуть Мої мрії-думки. В них минуле сторожить Білосніжні замки. Не жалій. Не сумуй… Літнім ранком Сонце душу пригорне мою. Обернуся я в краплю прозорим світанком І забудеш про мрію свою. Щастя – казка, щастя – кохання… Не жалій. Не сумуй… Моє тіло зникне, – Але праною влину я в тебе […]...
- Семенко Михайль – Розстання Люблю, коли ми ображені І розходимось, як чужі, – Розходимось недоказані, З тривогою в душі. Розходимось і знову стрінемось – Це ж міф, що ми чужі! Ми обоє – подумай – де ми дінемось, Скажи! 3. IV. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – два тижні Два тижні як ми мовчимо Два тижні як ми чужі… Чи були ми коли так нестримно злими Скажи, скажи? 25. X. 1916...
- Семенко Михайль – Кохання Як мрію світлу і прекрасну Я образ твій ловлю Як море любить сонце ясне Так я тебе люблю Всю ясність серця що плекаю Віддам тобі тобі Відтак я тьми в душі не маю І не піддамсь злобі. 20. III. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – до побачення Черв’як зневір’я гризе і душить. Минули дні коли я вірив. Може цей демон мене задушить, Може мене розважать Сускегана чи Гвадалквівір. Ішов назустріч молодому життю. Прощайте, прощайте щирості дні. Коли захочу – востаннє заблищу І звук моїх поез ущухне в далині. Смуток. Не розважить ніхто. А день такий теплий, День так привітно всміхається. Вона сьогодні […]...
- Семенко Михайль – Сонцекров Без сонця жити я не хочу Стерпіть не можу я холодних ліхтарів Я сонцекров люблю і в крові сонце І знову сонце в кровофарбах малярів А як затулить хмара моє сонце Ще не холоне моя кров тоді Вона горить палає й рве охоче Щоб не коритися ні палу ні воді Вона бере мене і линем […]...
- Семенко Михайль – Терен С. Гуляєву На скелі безмовній я Внизу маневрує потяг. Між гір зміїться колія. Нагнулась з неба високостість. Затока спить, зморщивши брови. Край молу смикає шаланди. Сонце заходить без умови – В червонім краваті, галантне. Блиснуло світло. Згасло враз. Шоколадиться дим з майстерень. В мені – безмежність синіх фраз Про ту, в якої очі – терен. […]...
- Семенко Михайль – Геніальна поезійка Я сьогодні чергував удень І проминув лілові хмари Що після грому І замість того щоб привітать прекрасне В той мент море Я будував храми. У вікно я бачив золоті плями і срібні блиски Що впали в бухту Пастель олія акварель в моїй душі скипли А захід тухнув Дощ пройшов Якось несміливо зникли незадоволені хмари Танучим […]...
- Семенко Михайль – Ніч Ніч. Ніч. Ніч. Стукотить у скронях. Порожньо в долонях. В серці – ще сумніш. В очах Жах. Ніч. Ніч. Ніч. 27. VI. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Рух благальний Украдь Мої думи Розріж Міць ниток Щоб зшиток Не брать. 13. V. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Атавіза Морок. Ніч. І блисне сонце, Зникне сну кошмар. Почуваю, що не сон це, Що в мені – пожар. Викличу я співи серця, Оживуть кущі. Ранок. Вранці сміле скерцо Скине обручі. Сиві прадіди забуті В грудях встануть враз. Встануть безвістю закуті, Вже в останній раз. Співи матері, почуті В колисковім сні – Всі слова перезабуті Забринять […]...
- Семенко Михайль – Зорі реклам Кохання не любить щирості – Кохання любить гру. В нім – безліч мук і крихта милості, А зрештою від нього я умру. Хто казав, що для кохання йдуть на ешафоти? Хто казав, що кохання – то єднання душ? Ах, не нагадуйте і не підходьте до мене доти, Заким я не зміцнію і не скажу: не […]...
- Семенко Михайль – Бажання (“Мені багнесь заплющити очі… “) Мені багнесь заплющити очі Щоб тихо і мовчки страждати Не мислить не бачить не чути Тільки страждати страждати Тільки страждати і думать про неї І думать про неї Про вії про тіні Про яснь її очей прищурених в пестощах очей У вечір пестливий і темний Коли завмирає природа У ночі безмісячні темні самотні осінні Замислені […]...
- Семенко Михайль – Про себе Я розчаровуюсь все більше Перед найглибшим чаруванням. Моя уява – це не вірші, Це не пасивне споглядання. Майбутнє – центр думок, настр’оїв, Майбутнє – збіг життя і марень, Пройшов немало гір і зломів, Я їв і галушки, і камінь. Піти у подорож самому? На горизонті безліч хмар. Не довіряю я нікому – І футурист, І […]...
- Семенко Михайль – Заскрипів ліс З ранку повіяло вітром з півночі – Замело. Спить село В лінощах. Застогнав зашумів заскрипів ліс Темною нічкою Шумить нід річкою Верболіз. 7. X. 1917. Сучан...
- Семенко Михайль – дві піраміди Біля моря дві піраміди Ми в долину їдемо Де прозорий Сучан. – Глянь! Ніч. Плями чужі. Живої душі Не знайдеш, скільки серце не жде… Де ж Бліді верби й крейдяність хат? Морок зітхає. 30. IX. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Понад берегом Липне грязюка до ніг над Сучаном Після дощу. Кинув у воду капусти качан, Кричу. Скінчивсь, – і другого не буде, – Мій bloc-notes. Гей, коли ж уже прибуде Пароход? 16. X. 1917. Сучан...
- Семенко Михайль – Над рейдом Бухта зачовнена й жвава. Катери воду січуть. Чуть Як стогнуть сирени і давлять. Шумують гвинти у вирах. Бухта ворушиться прудко. Хутко Підіймуть над рейдом сокири. 10. V. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Мій привіт В екстазі чарівнім я голос свій знайду Голос борця І з прапором своїм у люди з ним піду Співати буду я й кричать поки впаду Натхненний без кінця. І пройде люд по мні шість сотень ніби штук Й без голови Лежати буду там безрухо і без мук Не підніму я більш в благаннях лютих рук […]...
- Семенко Михайль – Газетяр День ідейного краму Новин, крові і хмар Дай телеграму, Газетяре! Захвати, пориви й вигуки. Декларації, наради. Смішні комічні крики І настрій радий. Преклоніть, схиліть хоругви У час найтихших свят, Ах, не підводьте голови – Ще гармати не сплять! 6-19. VII. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Заплети косу міцніш Я на страждання тебе веду – На повільне згорання. Вибухнемо на прощання – Так написано на роду. І, може, в світі не бачив ніхто Боліда, за наш бучніш. Заплети косу міцніш, Застебни пальто… 7. V. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Інтерференція Кохання, кохання – Що за штукенція? Молекул, атомів прочування, Одухотворена інтерференція. Заздрість, заздрість – Що за оказія? Ніч, убивча безпорадність, Глуха, жорстока Азія. Обоє – вмісці. Щасливі – вмісці! Цілують ноги! Що за вакханалія при розкладаючім місяці? Психопатологія! 16. IV. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Тайфун Повіяло зашуміло з моря На Брата і Сестру* Понесло на долину хору Примари без рук. Шматками темряви закидало міжгір’я Чорними хрестами закрутило внизу Заскиглили душі від пекельного зневір’я А сонце – сонце було поблизу! Протиснулось на рятунок вимушений Стиха розтанули плями і зникли хрести І запитав Пан до решти видушений – Хто Ти? 29. IX. […]...
- Семенко Михайль – два ножі Схрестилися над нами два ножі Спустилася імла повільна Владає сила невідома і свавільна І місяць вже тому як ми чужі. Самотний знову я. Сумний навіки. Без шляху. Без мети. Розавить десь авто. Я ніби гімназист благаю серцю ліки І плачу, як раніш, що не зустрівсь ніхто. 5. II. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Пейзаж Вечір охоплює далі неясні Гори окутує в сині серпанки Тони прозорі сухі і безстрасні Плинучий в сутінь спів колисанки. Над річкою легіт торкається скла В далині погасають вечірні пісні У тінях химерних у пасмах тепла Горять на рибалках самотні вогні. 5. X. 1917. Сучан...
- Семенко Михайль – Відблиски З самого ранку з дня капали сльози Переплакав день лише надвечір Заспокоївся кинув хникати і хлюпати погрози Хусткою втирає очі й походжає по скверу Трамвай веселий блискає в темних калюжах. Привітно дивляться на вулицю ілюзіонні фойе. Чому ж ти тужиш, Серце моє? 23. IV. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Міський сад Буду ходити у міський сад. Там кабаре і фарс. Люблю, коли в душу просковзує гад – Тоді так багато фраз. Ха. Збоку червона карусель Серед общипаних запльованих кущиків. Хрипить катеринка, скільки п’яних трелів Ніби зграя веселих маленьких цуциків. На веранді струнних квартет. Я – поет. 23. IV. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Обожеволені коси Вона зворушена, осинєплямлена – Зі схвильованим носом. Скільки тонів і рисок, як душа обламлена І обожеволені коси. Скільки блисків у погляді мій зір подибле, Коли ніж до пульсу діткнеться. Час рану загоїть, час з очей блиски зсипле – Звичайний профіль зостанеться. 27. VI. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – По шляху суперечок Учора побачення ми розірвали На високій горі біля “старого місця”. Я відібрав листи і книги, На прощання ми нічого не сказали – І розстались в перші дні квітневого місяця. Повертався сам по шляху суперечок. Над струмком хвилину постояв, Де розірвані листки тріпотіли. Все склалось так, що я почув себе глечиком, І по моєму тілу пробігали […]...
- Семенко Михайль – Трамп В моїй душі стільки болів і ран роз’ятрених, Як на Хрещатику електричних ламп. І навіщо для мене стільки вигуків отеатрених, Коли для вас до кінця і завжди я – трамп! І навіщо ваші погляди, і презирство, і рецензії, Коли я очікую на барабан з ваших шкір! Ах, ви ж спостерегли вже, Що я не потребую […]...
- Семенко Михайль – Фантазоцирк Я околений жмутом моїх відчувань. Але я їй скажу, що вони всі – довкола неї. Захід над бухтою. Які засліплюючі киреї – Глянь! Електрика довкола сопки – вдалині, В тумані – фантазоцирк. Ще торік ця аналогія нас смішила. На стіл забравсь прекомічний – Моя панна впустила – Цуцик. Хутко Велике свято. Що тепер робиться дома? […]...
- Семенко Михайль – Наша пляма Щорана я роблю моціон І зустрічаю неодмінно. А надвечір – ми біля бухти незмінно І на нас дивиться Оріон. Тоді стає вогко і якось незатишно. Щока до щоки за теплом нагинається. Наша пляма з фоном зростається І не камінь тільки тому, що дише. Мови тихість і доторку м’якість. Далі надходе час розстання. Бухта спить. далеко […]...
- Семенко Михайль – Було біля моря весело Було біля моря весело, Цокотіли камінці. Так легко гнулись весла У міцній руці. Дратись на скелю струмлену У вогкий чагарн’ик. Вдивлятись у даль отруєну, Де острів зник. Почуватись маленьким хлопчиком, Бігать, радість, мов у сні. Жити б так і ночі і Дні! 6. VII. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Смерть Мамо. Страждає твій син Мамо. Погибає він Мамо. Так хутко загин Мамо. Жалібний дзвін. Од жінки маю життя. Загину од жінки теж. Мамо. Спалило чуття. Я коло смерті меж Жінко. Хрест з рамена скинь Жінко. Вирви зі стін Мамо. Конає твій син Мамо. Жалібний дзвін. 17. I. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Туман випливав Містерія Обізвалися струни легеньким гомоном Осміхнулися струни потухлими болями. Ще тріпався звук, але був уже хорий і стомлений Нерви тремтіли нитками голими. Туман випривав з-за гір моторошних Багровість заходу офонив в пекельну містерію Никли дерева, мізерно позгиналися постаті – Бурі, Великій, Таємній Бурі відчиняйте двері. 21. VI. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Репліка Хочеться казки. Хочеться тиші. Галаси, сурми виснажили мозок. Серце – серце моє ледве дише, Ніби йому дали 100 різок. Хочеться далі. Ну хоч в Австралію. Виберу на мапі найсамотніший острів. Перекину з собою віків вакханалію І мої поезії гострі. Червоні плями на зеленому фоні. Чую, бути мені цікавим епіком! … Нащо, нащо схопили ви на […]...
- Семенко Михайль – Шукачам щастя Ви, що шукаєте щастя І ви, що вбачаєте у ньому привид. Справа в тому, що вам важко розібраться І тому так багато кривд. Люди, ви страждаєте, А який близький і істотний вихід. То ви мучитесь, що нічого не маєте, То вам досить крихіт. Ах, я знаю слово, магічне слово… Воно ясніше сонця і чорніше тьми. […]...
- Семенко Михайль – Беатриса Хвилювання знайомі Хвилювання старі При таких комічних обставинах Така несподівана ніч Ноги мерзли душа палала Душа розривалась Сестра Беатриса у теплушці Два слова ці моє серце пестили Руки м’яки незнано-рідні Волосся шовк Огневість доторків Ласкаві-ласкаві слова злітали На дні Тій що зникла так хутко Яка почувала в собі частину мого сонця Її еманацію збережу я. […]...
- Семенко Михайль – Патагонія Я не умру від смерти – Я умру від життя. Умиратиму – життя буде мерти, Не маятиме стяг. Я молодим, молодим умру – Бо чи стану коли старим? Залиш, залиш траурну гру. Розсип похоронні рими. Я умру, умру в Патагонії дикій, Бо належу огню й землі. Рідні мої, я не чутиму ваших криків, Я – […]...
Твір на тему мій друг.