Семенко Михайль – Проміння гаснуть

Related posts:

1. Семенко Михайль – Заскрипів ліс З ранку повіяло вітром з півночі – Замело. Спить село В лінощах. Застогнав зашумів заскрипів ліс Темною нічкою Шумить нід річкою Верболіз. 7. X. 1917. Сучан...
2. Семенко Михайль – Понад берегом Липне грязюка до ніг над Сучаном Після дощу. Кинув у воду капусти качан, Кричу. Скінчивсь, – і другого не буде, – Мій bloc-notes. Гей, коли ж уже прибуде Пароход? 16. X. 1917. Сучан...
3. Семенко Михайль – дві піраміди Біля моря дві піраміди Ми в долину їдемо Де прозорий Сучан. – Глянь! Ніч. Плями чужі. Живої душі Не знайдеш, скільки серце не жде… Де ж Бліді верби й крейдяність хат? Морок зітхає. 30. IX. 1917. Владивосток...
4. Семенко Михайль – Пейзаж Вечір охоплює далі неясні Гори окутує в сині серпанки Тони прозорі сухі і безстрасні Плинучий в сутінь спів колисанки. Над річкою легіт торкається скла В далині погасають вечірні пісні У тінях химерних у пасмах тепла Горять на рибалках самотні вогні. 5. X. 1917. Сучан...
5. Семенко Михайль – Тайфун Повіяло зашуміло з моря На Брата і Сестру* Понесло на долину хору Примари без рук. Шматками темряви закидало міжгір’я Чорними хрестами закрутило внизу Заскиглили душі від пекельного зневір’я А сонце – сонце було поблизу! Протиснулось на рятунок вимушений Стиха розтанули плями і зникли хрести І запитав Пан до решти видушений – Хто Ти? 29. IX. […]...
6. Семенко Михайль – Я (“Я – жертва погасаючого світу… “) Я – жертва погасаючого світу. Я – поранений звір. Можливо, що прибув на аероліті І кинув довкола зневажливий зір. Дух мій В захопленні можливостей футурних, І в крові – безліч архаїчних атавіз. Я – в пестінні хмарок пурпурних, Я – скрізь. Я ховаю в собі всі горіння й інстинкти, Я – синтеза поетів і мрій. […]...
7. Семенко Михайль – Я іду Я іду по шляху незнакомому, Перегортаю вічності сторінки. Бо і сам не відомий нікому я, Бо не чекаю й сам я на свідки. Я – нічий. Я – ніхто. Мене не знає історія. Мій девіз – несталість і несподіваність. Хочете? Я заримую зараз: істерія. Я остроїв поезію в стрій, Ні разу не надіваний....
8. Семенко Михайль – Ідоли Мої неіснуючі ідоли Образи моїх мрій Як комічно ми снідали Який чудний на вас стрій Ви назвали острів Шукав не знайшов на мапі Який сміх гострий При нічній лампі!...
9. Семенко Михайль – Померлих образи Мене спокушають померлих образи Я люблю всіх суворих Я люблю вас що зникли в поросі Ви в моїх тугах хорих Кісткам я даю загублені форми Одягаю в прозорий стрій Я люблю вас воскреслих хорами Підкресленостями мрій....
10. Семенко Михайль – Тіні забуті Хмари над лісом пливуть в далину, Вітер свистить свою пісню сумну. Чую в тій бучі забуті слова, Часу далекого мла вікова. В річці над лісом тим плесо чорніє. Млин розвалився, в воді сутеніє. Чую я пісню – тужне голосіння, Скрізь розлилося таємне зомління. Що то за тіні? В час опівночі В небі я бачу заплакані […]...
11. Семенко Михайль – Мій будинок Не жалкуй, що мій будинок звалений,- Не турбуйся про звіт. Бо не я сам – спалений, Зі мною падає цілий світ. І нехай він мертвим лічиться, І нехай міниться без снаги. Настрій мій розметерліниться, Повний ваги....
12. Семенко Михайль – Золоторіг Хто, хто був ще такий радий, Як я учора? Місячні ночі будуть – будуть скоро, Як кілька часу назад. Небо безплямне. Рожево-блідий захід. І тут же на золоторіг зором наткнувсь – Як гарно Півмісяць неіснуючої мечеті зігнувсь! Це був моєї туги знахід....
13. Семенко Михайль – Було біля моря весело Було біля моря весело, Цокотіли камінці. Так легко гнулись весла У міцній руці. Дратись на скелю струмлену У вогкий чагарн’ик. Вдивлятись у даль отруєну, Де острів зник. Почуватись маленьким хлопчиком, Бігать, радість, мов у сні. Жити б так і ночі і Дні! 6. VII. 1917. Владивосток...
14. Семенко Михайль – Пастель Блакитні бухти береги І смілість падаючих скель – Як простяглася навкруги Ця моря синього пастель. Хтось плями легко розкладав Рукою дивного стиліста І колір синій розсипав Пензель лубка – пуантиліста. 14. IV. 1915. Владивосток...
15. Семенко Михайль – далекий гудок Як плакала чайка під сонця промінням Як гралось проміння на смілім крилі І тоне повітря у просторі синім Заплутуєсь вітер у жовтім брилі Приємно дивитись на піни каскади На пильність в далекім тумані бризок І знов підчувати скелястість огради Далекий гудок. 27. IV. 1915. Владивосток...
16. Микола Вінграновський – Вставай, рибалко! Гаснуть метеори Вставай, рибалко! Гаснуть метеори, В загуслу північ б’ються каюки. Здіймай вітрила і заводь мотори, Де кручі, глід, стежки і будяки. У морі чисті ми і душами високі, І море не приймає жебраків, Бо мозолі рибальські чорноокі Йому у душу світяться з віків… Вставай, рибалко! В зоряну заграву Веди моторів і човнів політ. Я заберу твою […]...
17. Семенко Михайль – Сонцекров Без сонця жити я не хочу Стерпіть не можу я холодних ліхтарів Я сонцекров люблю і в крові сонце І знову сонце в кровофарбах малярів А як затулить хмара моє сонце Ще не холоне моя кров тоді Вона горить палає й рве охоче Щоб не коритися ні палу ні воді Вона бере мене і линем […]...
18. Семенко Михайль – Вечірній пароход Я дививсь учора ввечері на бухту З якої зійшов льод. Пожар на заході давно вже стухнув І прийшов вечірній пароход. Давно не бачив відблисків ліхтарних Що стовбурять так густо на воді. Лягають тіні в бухті плинів хмарних І миготять на тінях блиски золоті. Вслухавсь у пісню серед хмурої тиші Впивав її з нерухомо-м’яким повітрям. Ніч. […]...
19. Семенко Михайль – димар Димар з червоним обводом Найвище Залізо стовбури кран ланцюги Вода 2 хінських голодранці по парі корзин у них З фісташками Двоє дівчаток у червоненьких спідничках І хуткорухі панни модними пташками А зверху задимлене небо А в глибині по той бік гори В тумані силует димаря ніби ребус А там за горами море. 28. I. 1916. […]...
20. Семенко Михайль – Вогники по бухті скрізь Катер дає третій гудок – Блискучий, витворний катер. Місячної ночі ми кидаємо Владивосток І рушаєм в бік, де темніє кратер. Вогники, вогники по бухті скрізь, Вода шумує, і колише хвиля. В нашім серці правда немає сліз, Мила? Місто, місто в огнях зостається ззаду. Море виблискує, тіні погляд лоскочуть. Кохана – чому ми раді, Чого серце […]...
21. Леся Українка – “Якби оті проміння золоті… “ Якби оті проміння золоті У струни чарами якими обернути, Я б з них зробила золотую арфу, – В ній все було б ясне – і струни, й гуки, І кожна пісня, що на інших струнах Бринить, мов голос вітряної ночі, Бриніла б на моїй злотистій арфі Тим співом, що лунає тільки в снах Дітей щасливих. […]...
22. Кацай Олексій – Проміння сонячного зсув Проміння сонячного зсув На обрії сповзає А я у затінку заснув Тарілки що літає Спекота вклякла на стежках У золотій пилюці Й про щось загрузнувши в словах Аговкають прибульці Як за межею вій хитких Вони в цю мляву слушні! А полудень навколо їх Серпанок тче задушний Вони в медвяному вогні Скафандри геть скидають І вже […]...
23. Семенко Михайль – Я сам Ви розумієте? – Я не можу спать. Ви знаєте? – Я ночі не сплю! Мій мозок – символічний автомат. Я пишу грамоту королю. Місто стихне погасаючим сном,- Я звертаюсь до незнаних – вас, Останній трамвай продзвенить за вікном, Тоді надходе передзначений час. І заколишеться тінь силуетом міцним, І забушують повстання в гарячій голові. Я даю […]...
24. Семенко Михайль – Річ Я хтів щоб не розуміли люди Щоб з мене завше сміялись Щоб замість привітання бачив тільки Простягнуто-презирливий палець Всі вони такі малі їх так багато Я сам Про них думаєш Думки заполонили Сплелись почування І їх так багато Я сам Тому веселий Журний Очі мої багато бачать Крові нерви всі Дотикаюсь до речей тайну чую […]...
25. Семенко Михайль – Ми Чую кроки. Важкі Чую кроки. Тяжкі Чую стони. Он там Чую стони. Не нам Ці зітхання. Любіть Своє, ви його створили Й воно належить вам Чи нам Спокутувати гріх? Це наш сміх. Чуєте наші кроки Кроки молодих ніг? Ми шукаємо собі місця Прудконогі олені І повинні знайти його Там, звідки стони, Де безкровна смерть – […]...
26. Семенко Михайль – Сон Вона живе і досі невже і я живу Я бачив її коси фіалки рву. Десь у рові зеленім і її рука Лежить у мене на плечі легка легка Сонний туман випростувавсь навколо А в далині десь місто спить З відкритими очима Навколо все поснуло застигло захололо І ми самі без човна і не з ними […]...
27. Семенко Михайль – 1. V. 914-го Сьогодні перше число мая Перше мая Веселий день молодої весни. Всі сквери й парки залюднені вдень А ввечері відчиняться сади. Я чую вибухи фейєрверків І звідкісь плинуть мідяні звуки. Але я сиджу дома Нікуди не піду сьогодні Сьогодні перше число мая Веселий день молодої весни Молодої весни. 1. V. 1914. Київ...
28. Семенко Михайль – Ніч Ніч. Ніч. Ніч. Стукотить у скронях. Порожньо в долонях. В серці – ще сумніш. В очах Жах. Ніч. Ніч. Ніч. 27. VI. 1917. Владивосток...
29. Семенко Михайль – Експресовітер З експресовітром я товаришую. Він вільний і зі мною бачиться завжди. Слова безсловесні – заклику – чую, Вони проймають, щоб мою душу взнав ти. А ще краще в обіймах тихої пітьми. Тоді бринять лише найдальші струни. За поворотом зникають відьми. Буруни. 5. I. 1914. Київ, Батиєва гора...
30. Семенко Михайль – Павзи Після кількох днів щастя Якому не міг дати назви – Знов почуваю радість муки радість злощастя. Трамвай досяг мене ніби нічого, Ніби усе по-старому, ніби Нічого не сталось, в собі хороню я слова Ще не сказані мною і в погляді серця Мого я ховаю всі павзи. А тепер сиджу дома Й не можу в думках […]...
31. Семенко Михайль – Море Я сьогодні був коло моря Купався й почуваю що прохолонув. От не хватало ще горя – А чому ж здорові Цехмистрюк і Рибаков? Година була безнадійно похмура. Вітер з Японії, море брикалось бурун’ами. Чомусь уявлялось, як розбивають мури І подобалось, як море кепкувало над нами. Ходили ходили втрьох по жовтому шосе – Скільки тут каміння […]...
32. Семенко Михайль – Я умру Я умру. Але вмерти не можуть Мої мрії-думки. В них минуле сторожить Білосніжні замки. Не жалій. Не сумуй… Літнім ранком Сонце душу пригорне мою. Обернуся я в краплю прозорим світанком І забудеш про мрію свою. Щастя – казка, щастя – кохання… Не жалій. Не сумуй… Моє тіло зникне, – Але праною влину я в тебе […]...
33. Семенко Михайль – Сосни Є щось журливе в колиханні сосен У дзвоннім шепоті похмурих верховіть Блакитить небо в душу шле привіт А на душі у мене ніч а на душі у мене осінь Вслухаюсь в плескіт я у музику дерев Що в небо простяглись так струнно Вони вбирають все локомотиву рев І божий глас відгукують безшумно Є щось журливе […]...
34. Семенко Михайль – Четвер Мені сьогодні тоскно – може тому Що дощ іде. Ах невже тільки тому тільки тому? Місця нема ніде. Сьогодні середа – лише завтра побачусь Завтра четвер. Я з нудьгою своєю ношусь не розстанусь Нудьга нудьга відтепер. 17. VIII. 1916. Владивосток...
35. Семенко Михайль – Атавіза Морок. Ніч. І блисне сонце, Зникне сну кошмар. Почуваю, що не сон це, Що в мені – пожар. Викличу я співи серця, Оживуть кущі. Ранок. Вранці сміле скерцо Скине обручі. Сиві прадіди забуті В грудях встануть враз. Встануть безвістю закуті, Вже в останній раз. Співи матері, почуті В колисковім сні – Всі слова перезабуті Забринять […]...
36. Семенко Михайль – Лелеки Мені дуже подобається У білій залі слухати Шопена. G-moll баладний настрій в мене І серце з серцем сміється грається А в антракті боязкі розмови. Теми вишукані і близькі-далекі. Але серце серце схопить напівслові І між люстр лунає дві душі-лелеки. 1. V. 1915. Владивосток...
37. Семенко Михайль – Осінь Осінь похмура йде Хмари дощі тумани Осінь у серце веде Смуток нежданий Холод суне німий В душу вповзає мла Осінь серпанок густий Ти принесла Ради не дам собі В серці моїм мовчання Спогад ридає в журбі Давнє кохання. 24. VIII. 1913. Київ...
38. Семенко Михайль – Риси гір Обведені смужками мені подобаються риси Хінських гір Витворені зломи верхогір і падань. Літом я пригадую вони похожі на килим З тигрових шкір А повітря пахне іноді як ладан. 16. III. 1916. Владивосток...
39. Семенко Михайль – Асфальт Спека не можна дихать Давить горло асфальт Все те ж стареньке лихо Охрим мій альт І я загубив упевненість Я загубив грунт Омагазинив свою зверненість І попрохав фініків фунт. 19. III. 1914. Київ...
40. Семенко Михайль – Гріхопадіння Я не хочу своєї уваги скупчувати Нудним шаблоном розважань. Вам не побачити моєї уступчивості Під сміхом зблідлим ображань. І коли людину остаточно вимучите – Я займусь філософією натхнення. Кому, кому ви кров із серця виточите За ілюзорну ганьбу гріхопадення?...