Семенко Михайль – Річ
Я хтів щоб не розуміли люди
Щоб з мене завше сміялись
Щоб замість привітання бачив тільки
Простягнуто-презирливий палець
Всі вони такі малі їх так багато
Я сам
Про них думаєш
Думки заполонили
Сплелись почування
І їх так багато
Я сам
Тому веселий
Журний
Очі мої багато бачать
Крові нерви всі
Дотикаюсь до речей тайну чую
Прочуваю дихання
Дихає кожна річ
Я сам
Хтів щоб не розуміли люди
Щоб з мене сміялись
Щоб не казали що я сфінкс
Щоб був такий немудрий як вони всі
Їх так багато
Я сам.
7. V. 1914. Київ
Александрійський вірш.