Синонім
Синонім (грецьк. synonimos – однойменний) – слова, відмінні за звучанням, але однакові чи близькі за змістом. Вони складають синонімічне гніздо, в “центрі” якого міститься стилістично нейтральне слово оточене іншими, з різними смисловими відтінками, оцінним та емоційним забарвленням (віхола, заметіль, метелиця, юга, хуга,”хурделиця, завія). Застосування С. у поетичному мовленні зумовлює його змістову місткість І точність, яскравість емоційно-експресивної палітри художнього зображення, виповнює його поліфонічним звучанням.,Подеколи С вживаються як композиційний прийом у ліричному сюжеті, виявляючи його внутрішню драматургію з градаціями та пуантами:
Пропало, пройшло, пролетіло,
Минулося, щезло, спливло,
Лишень головешками тліло.
Лишень попелищем цвіло.
Одвіялось, сном одіснилось,
Одмарилось – ген набулось,
Вкотилось і ген одкотилось.
Солоним риданням зайшлось…
(І. драч).
Одночасне застосування” у поетичному тексті паралельних С. називають синонімією.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Асиндетон Асиндетон (грецьк. asyndeton – безсполучниковість) – будова переважно поетичного мовлення, з якого усунені сполучники задля увиразнення та стислості виразу. Прикладів цього стилістичного прийому в українській ліриці достатньо: “Зимовий вечір. Тиша. Ми” (П. Тичина); “Зима. На фронт, на фронт!… а на пероні люди… ” (В. Сосюра); “Зціпив зуби. Блідий-блідий! / За байраком село палало. / Хтось […]...
- Анафора Анафора (грецьк. anaphero – піднесення) – єдинопочаток; одна з риторичних фігур;вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур. Як стилістичний прийом градації А. подеколи близька до анаколуфа. Почасти А. виконує важливу композиційну функцію у ліричному сюжеті: Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз […]...
- Поліметрія Поліметрія (грецьк. polymetros – численний) – застосування кількох віршових розмірів в одному і тому ж поетичному творі (переважно в поемах, романах, віршах тощо). У поемі І. Франка “Похорон” спостерігається і п’ятистопний ямб, і двостопний дактиль, і чотиристопний дактиль, і навіть восьмистопний хорей. У XX ст. в українській поезії досить часто поліметричний вірш використовується у творах […]...
- Мелодика вірша Мелодика вірша (грецьк. melodos – пісенний) – один з яскравих проявів версифікаційної інтонації, що полягає у гармонійній модуляції тону голосу в поетичному мовленні (зниження – підвищення), розгорнута система інтонування (за Б. Ейхенбаумом) у поетичному синтаксисі, притаманна, зокрема, наспівному віршеві....
- Локальний прийом Локальний прийом (лат. localis – місцевий) – застосування в художньому творі зображально-виражальних засобів, тісно пов’язаних з місцем дії у сюжеті, розглядається як прояв місцевого колориту (фр. couier locale), використовуваного письменниками при зображенні певного етнічного середовища тощо (діалектизми, жаргонізми і т. п.). Цей прийом, запроваджений романтиками, набув широкого поширення у літературі. Активно використовували його М. Коцюбинський […]...
- Sea… © Розтанув спогад і лише муркоче сум Затихла музика – у вухах німий шум.. Все розмішалось та й немає кольорів Малюнок вицвів, хтось комусь не допоміг… Сплили хвилини – відлік часу на нулі І тихо так, мій корабель на мілині Парус додолу, на нашім морі повний штиль На думці осінь, а на губах твоя ваніль.. Затерлись […]...
- Мозолевський Борис – З Арсенія Тарковського От і літо пройшло, Відгуло, відпалало. Тихо світиться тло, Тільки цього замало. Все, що збутись могло, Наче лист п’ятипалий, Мені в руки лягло. Тільки цього замало. Задаремно ні зло, Ні добро не пропало. Все так світло цвіло! Тільки цього замало. Не ховавсь під крило, Та життя рятувало. Мені дійсно везло. Тільки цього замало. Листя не […]...
- Паралелізм Паралелізм (грецьк. parallelos – той, що рухається поряд) – аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину. Найчастіше трапляється у синтаксичних ситуаціях, відомих із фольклорної традиції, принаймні за піснями легендарної Марусі Чурай, в яких витворюється психологічний П.: Як ми кохалися, як зерно в горісі, Тепер розійшлися, як туман по лісі! Як ми кохалися, як голубів пара, […]...
- Микола Вінграновський – до нас прийшов лелека До нас прийшов лелека З косою на плечі, Води напився з глека Та й сів на спориші. І так сидів лелека, І думав те, що знав: Пропало десь далеко Все, що косити мав, Пропало десь далеко. Не видно вдень-вночі… І плакав наш лелека З косою на плечі. 1963...
- Інтрига Інтрига (фр. intrigue, від лат. intrico – заплутую) – спосіб організації подій у драматичному, рідше – епічному, іноді – ліричному творах за допомогою складних, напружених перипетій, гострої боротьби мотивів, часто прихованих намірів. І. – важливий складник композиції, особливо в драматургії, в детективній літературі тощо....
- Клімакс Клімакс (грецьк. klimax – драбина) – стилістична фігура, різновид градації, протилежна за значенням антиклімаксу, розкривається у поетичному мовленні в напрямку наростання його інтонаційно-смислового напруження: Як не крути, На одне виходить, Слід би катюгам давно зазубрить Можна прострелити мозок, Що думку народить, Думки ж не вбить! (В. Симоненко)....
- Конфлікт Конфлікт (лат. conflictus – зіткнення, сутичка) – зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, супроводжуваних складними колізіями. Залежно від сфери життєдіяльності людей К. поділяють на виробничі, громадські, політичні, побутові. Вони, творчо трансформовані уявою митця відповідно до його задуму, живлять К. художніх творів і реалізуються передусім […]...
- Гаплологія Гаплологія (грецьк. haploos – простий та logos – слово) – спрощення звукового складу слова внаслідок дисимілятивного випадання одного з двох сусідніх близьких за звучанням слів, як-от “трагікомедія” – “трагікокомедія”, “мінералогія” – “мінералологія”, “воєначальник” – “воєноначальник” та ін. Випадки Г. трапляються також у текстах художньої літератури, скажімо, слово “сагайдак” у поезії М. Бажана: “Ростуть роки. І […]...
- Волапюк, Воляпюк Волапюк, Воляпюк (штучне утворення volapuk, від англ. world – світ і speak – розмовляти) – одна із штучних міжнародних мов, яку створив Й. Шлейєр у Німеччині в 1879. В. не набула практичного застосування. В літературній практиці вживається з іронічним відтінком, коли йдеться про штучне мовне утворення....
- Пуант Пуант (фр. pointe – вістря, гострий кінець, лезо) – гостродраматичне завершення ліричного сюжету у ліричному (драматичному чи епічному) творі, найвищий прояв градації: увігнав Заступ у землю Хотів докопатися До джерела А докопався До крові (А. Крат). П. притаманний також байкам, притчам та іншим жанрам, які завершуються лаконічним або афористичним висловом. Термін П. вживається у балеті […]...
- Балада Балада (фр. ballade, від Прованс, ballar – танцювати) – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового гатунку з драматичним сюжетом. Зазнала посутніх змін від початків свого існування (ХІІ-ХІІІ ст.), коли вживалася як любовна пісня до танцю, поширювалася у Провансі. Невдовзі в Італії, зокрема у доробку данте Аліг’єрі, під впливом канцони втратила свій танечний рефрен. У […]...
- Образ автора у літературному творі Образ автора у літературному творі – художній двійник реальної особистості письменника, змодельоване ним уявлення про себе і відтворене у свідомості читача. Він з’являється на пізніх етапах історії літератури, хоч перші підходи до О. а. розпочалися в античну добу, але набули виразності в період Ренесансу, де окреслилась ідеалізована, богорівна особистість, титан думки (дайте Аліг’єрі, Мікеланджело Буонарроті, […]...
- Невласне-пряма мова Невласне-пряма мова – своєрідний тип мови, проміжний між прямою і непрямою мовою. Н.-п. м. зближує з прямою те, що в ній зберігаються лексичні й синтаксичні риси чужого висловлювання, манера мовлення і настрій персонажа, але Н.-п. м. подається ніби від імені автора, в мову якого вплітається мова дійової особи. Відтак створюється двоплановість висловлювання: передається “внутрішнє мовлення” […]...
- Байківниця Байківниця – збірка байок одного автора, Іноді так називають збірку багатьох байкарів, підміняючи назву “антологія байок”. В українській новітній літературі термін Б. набув широкого застосування у 20-ті роки, після того як С. Пилипенко випустив у світ свою першу збірку байок під цією назвою. Сьогодні можна говорити про Б. М. Годованця, І. Сварника, П. Сліпчука, П. […]...
- Фоніка Фоніка (грецьк. phoneo – вимовляю, звучу) – звукова організація поетичного мовлення; віршові засоби, які надають ліричному Творові милозвучності, посилюють його емоційність та виразність. У широкому значенні Ф. – галузь літературознавства (віршознавства), яка висвітлює естетичну функцію звуків у художньому творі як певної звукової цілості, аналізує та відповідно класифікує їх; у вужчому – фонічні властивості творів стильової […]...
- Феєрія Феєрія (фр. feerie, від fee – фея, чарівниця) – театральна або циркова вистава з фантастично-казковим сюжетом, сценічними ефектами і трюками. Наприкінці XIX – на початку XX ст. елементи феєричності проникають у літературу, зокрема драматургію. Виникає т. зв. драма-феєрія (драма-казка), для якої характерні виразне ліричне начало, зіставлення природного і людського, широке використання міфічних і фольклорних образів, […]...
- Строфа Строфа (грецьк. strophe – поворот, зміна, коло) – фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістова завершеність тощо). Проте безпідставно ототожнювати С. з будь-яким версифікаційним елементом, зокрема з римуванням, бодай тому, […]...
- Поетизація Поетизація – здатність уявляти, зображати дійсність прикрашеною П. – органічна риса української ментальності, спостережена багатьма науковцями (М. Костомаров, Б. Цимбалістий та ін.), що полягає в ліричному світосприйнятті, у намаганні розбудовувати своє життя за законами краси, вираженому в оформленні осель та строїв, у ставленні до природи, у мелодійній та шляхетній за змістом пісні тощо. Ця риса […]...
- Строфіка Строфіка – розділ віршознавства, що вивчає властивості, внутрішню структуру строфи як ритмічно-інтонаційної цілості, як фонічно викінчену віршову сполуку, а також історію її виникнення, еволюцію, зв’язок з жанром та віршовим розміром, визначає її класифікацію. Водночас термін “С.” вживається у значенні строфічного ладу творів певного автора чи стильової течії або явища....
- Персоніфікація Персоніфікація (лат. persona – особа та facerе – роблю) – уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям; вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу: Ой, не крийся, природо, не крийся, Що ти в тузі за літом, у тузі… (П. Тичина). П., передовсім п істотна частина – антропоморфізм, має велику традицію, вона закорінена у […]...
- Міракль Міракль (фр. miracle, від лат. miracylum – чудо) – один із жанрів середньовічної релігійно-повчальної драми, за основу якої бралися розповіді про “чуда”, здійснені Богородицею. Сюжети запозичувалися з житій, апокрифів, східних переказів тощо. Незважаючи на таку природу жанру, в ньому певною мірою відбивалися зміни в житті і свідомості народу: в М. згодом вносилися авантюрно-розважальні, побутові мотиви, […]...
- Павло Мовчан – “Тебе ліпили протяги в степу… “ Тебе ліпили протяги в степу, Дух облягала трав’яна сорочка, Видющою відчувши плоть сліпу, Ти розірвала кокон сповиточка… Мороз торкнувся лезами зіниць І під лекало темряву обрізав, Щоб, лежачи в заметі горілиць, Відчула форму, скроєну з заліза, – І тісноту, і самоту в собі, І глибину, аби життя прийняти… І серцевинний породільний біль, Коли пектиме інший […]...
- Ліна Костенко – Притча про ріку Давно колись була ріка діала. І цар персидський на імення Кір. І лотоси біліли, мов піали. І берег грав вогнями, як факір. То царське військо йшло на переправу. Священний кінь з недогляду втонув. І Кір порушив проти неї справу. Судив ту річку. І таке утнув: Він присудив, щоб не було діали. Він смертний вирок їй […]...
- Діатриба Діатриба (грецьк. diatribe – філософська бесіда, розмова) – жанр античної літератури, створений філософами-киніками (III ст. до не.), власне, невелика за обсягом проповідь на популярну морально-етичну тему, подеколи у формі дискусії з уявним опонентом. д. притаманна простота та жвавість викладу думок, яскрава образність, застосування риторичних прийомів. д. вживалася і в римській (Горацій, Ювенал та ін.), і […]...
- Афереза Афереза (грецьк. apheresa – букв.: позбавлення) – утинання певних звуків у слові задля уникнення збігу їх та дотримання вимог віршової метроструктури. Яскравим прикладом застосування А. є поезія П. Тичини: Приїхало до матері да три сини, Три сини вояки, да не днакі, Що дин за бідних, Другий за багатих У поетичних творах також спостерігається чергування звуків […]...
- У чому полягає новаторство драматургії Генріка Ібсена? У чому полягає новаторство драматургії Генріка Ібсена? Видатний норвезький письменник XIX століття, славетний реформатор театру Генрік Ібсен у своїх творах ставив питання, які хвилювали його сучасників. Ібсен радикально реформує традиційну драматургію. Він використовує аналітичну композицію. У ній важливу роль відіграє таємниця, події, що відбувалися задовго до тих, що розгортаються на сцені. Але саме вони спричинили […]...
- Звукопис Звукопис – у літературному, передовсім поетичному, мовленні – система звукового інструментування (алітерація, асонанс і т. п.), спрямована на створення звукового образу: “Над бором хмари муром” або “Тінь там тоне, тінь там десь” у П. Тичини. Проблемою створення звукового образу цікавилися символісти, намагаючись виповнити свою лірику музичними елементами (див.: “Блакитна Панна” М. Вороного), з певними звуками […]...
- Микола Руденко – Я знав поетів Я знав поетів, що колись без міри Були відважні в пошуках своїх. Тяжка трагедія сліпої віри Спустошила і скам’янила їх. З них кожен був стократ багатший духом, Ніж той, хто оди їхні відзначав, До слів чиїх ми припадали вухом, А він всю велич лиш в собі вбачав. Я знав поетів… Так, вони вже сиві, Їм […]...
- Ритміка Ритміка (грецьк. rhythmikos – мірний, рівномірний) – вчення про ритм. Цей термін у віршознавстві вживається у двох значеннях: лад ритму певного віршового твору чи сукупності творів; розділ віршознавства, спрямований на вивчення Р. у різних системах версифікації (розміри, рими, строфи тощо). дослідження Р. розпочалися ще задовго до н. е., породивши чимало наукових напрямів, відмінних за філософськими […]...
- Асонанс Асонанс (фр. assonanse від лат. assono – звучу до ладу) – 1) концентроване повторення голосних звуків у поетичному рядку чи строфі, яке витворює ефект милозвуччя (Оксана Лятуринська: “Було червоне поле бою”), що набуває особливого змісту у поєднанні з алітерацією (П. Тичина: “О панно Інно” панно Інно”); 2) у віршознавстві – неточна рима, побудована на суголоссі […]...
- Андієвська Емма – Натюрморт як трамплін у намір (сонет) Тарілка. Семиколірна підлива. Поруч виделки – куля і приладдя Люмінесцентна – з дисків вся – колода, Що невимовне – на кришталик – ловить, Аби стабільність – трави, звірі, люди. Предмети в сон повідсувались мляво, Розмитість виявляючи хвилеву, Яка, однак, – одразу м’язи, ледве Найменший дотик. – Форма, як підземка З полицями, куди подоби – взимку, […]...
- Мотив Мотив (фр. motif, від лат. moveo – рухаю) – у літературознавстві – тема ліричного твору або неподільна смислова одиниця, з якої складається фабула (сюжет): мотив відданості вітчизні, жертовності, зради коханого тощо. М. рухають вчинками персожанів, збуджують їх переживання і роздуми, особливо тонко динамізують внутрішній світ ліричного суб’єкта. Тому в аналізі лірики терміни “тема” і “мотив” […]...
- Ліричним суб’єкт Ліричним суб’єкт (лат. subjectum – підкладене) – уявна особа (синонім героя ліричного), яка висловлюється в ліричному творі і через нього виражає свої переживання, переконання, а водночас визначається цим твором. На відміну від автора, який побутує незалежно від слів, Л. с. – текстова конструкція “нової” поетичної реальності, спричинених актів мовлення, які здійснюються в ліричному монолозі, і […]...
- Віршознавство Віршознавство – розділ літературознавства, частина поетики, наука про віршові нормативи літературних творів, покликана осмислювати внутрішню будову вірша, власне, його метрику, строфіку та фоніку. В Україні початки В. спостерігаються в граматиках та поетиках братських шкіл XVI-XVII ст. Особливого розвитку сягнуло В. у Києво-Могилянській академії (Феофан Прокопович, Митрофан довгалевський, Георгій Сломинський та ін.). У XIX ст. В. […]...
- Автологія Автологія (грецьк. autds – сам і logos – слово) – вживання слів у поетичному тексті в прямому значенні на відміну від тропів. Класичним прикладом автології можна вважати вірш Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати”. до автологічного письма зверталися Є. Плужник, д. Фальківський, Ю. Липа, П. дорошко та ін. У сучасній ліриці автологія найбільш притаманна Л. […]...
Український гумор і сатира твір.