Співзвучність поезії І. Франка з народнопісенною творчістю (2)



“Пісня і праця – великі дві сили”

/. Франко

У народі кажуть: добрий початок – половина справи. Наочним потвердженням цієї істини можуть служити “початки” творчості багатьох письменників-класиків, їхні “першовірші” (за назвою однойменної антології), де нерідко задававсь камертон на усе подальше життя. Творчий шлях Івана Франка починався сонетом “Народна пісня”:

Криниця та з чудовими струями –

То люду мого дух, що, хоч у сум повитий,

Співа до серця серцем і словами.

Франко одразу ж не лише відчув,

але й почув пісенне звучання духу свого народу. У дитинстві йому часто співала мати, а вже гімназистом ходив українськими селами, визбируючи в нотатник фольклорні перлини (найповніше їх зібрання вийшло друком у вигляді книги “Народні пісні у записах Івана Франка”). Вивчав ті перлини розумом, полишивши нам глибокі дослідження: “Студії над українськими народними піснями”, “Жіноча недоля в руських піснях народних” та ін.; а головне – прилучався до них серцем, виводячи з їхнього духу власну поезію і вважаючи цей дух “божеським”. Декларації з “юних днів, днів весни” реалізувались у художній
практиці майстра упродовж всього творчого шляху.

Достатньо кількох шедеврів: “Не забудь, не забудь… “, “Ой ти, дівчино, з горіха зерня… “, “Червоно калино, чого в лузі гнешся?” – аби навіч переконатися в органічній співзвучності поезії І. Франка з народними піснями. Адже всі ці твори одразу ж самі стали ними. Покладені на музику композиторами М. Лисенком, А. Кос-Анатольським, Б. Яновським, вони виконуються не лише з концертної сцени, але й живуть у народі, побутують у час буднів, промовляють до серця у пору свят. Їхня ритмомелодика дуже легко виспівується, а простота і влучність художніх засобів дуже часто вводить в оману виконавців, котрі не надто сумлінно вивчали у школі рідне письменство. Людям здається, що у цих пісень “немає автора”, що вони – із тієї ж безіменної скарбниці народної творчості, що й інші їх улюблені твори. Ось – найвища відзнака!

Можна довго милуватися епітетами й порівняннями, почерпнутими з фольклорного джерела й водночас вистражданими особисто (“з горіха зерня”, “колюче терня”, “устонька – тиха молитва”, “грому з блакиту”), але ще цікавішим, аніж формальний, видається аспект змістовий.

Загальновідома пісня “Час рікою пливе” починається з вірша Б. Лепкого. Зустріч двох людей, що колись кохали одне одного, “за Лепким”, уривається на тихім зітханні. Чоловік і жінка розходяться, погодившись зі своєю розлукою. Та народові цього, виявляється, замало! У варіанті пісні, що виконується на весіллях, після Лепкого вступає Франко (“Як почуєш вночі біля свого вікна… “). Закохані в нього “так просто” не розійдуться. Драматизм, небувала напруга внутрішнього зворушення – ці риси виявляються такими ж необхідними для повнокровного звучання народної пісні, як і ностальгія, ніжність, тонкий ліризм…

Але й цим не вичерпується глибина “співпраці” І. Франка з духом народної творчості. Він умів не лише писати поезію, але й писати “з поезії”. Шедевр Франкової драматургії – “Украдене щастя”- вивівся зі співанки-хроніки “Пісня про шандаря”. Ціла п’єса – з одної пісні!

Народними ставали також громадські вірші Франка: “Не пора… ” – гімн духу нації, “Розвивайся, ти високий дубе… “, “Вічний революціонер”. Вони виконувались тоді, коли народ усвідомлював себе Народом!

Франкова поезія не просто співзвучна з народною піснею. Вона сама є народною піснею. Адже її творець – “син народа, що вгору йде”, “вигоду-ваний твердим мужицьким хлібом” геній, що возніс до світових вершин дух свого народу, що виховував його Народом. І виховує далі…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Порівняльна характеристика бертольда то поета.
Ви зараз читаєте: Співзвучність поезії І. Франка з народнопісенною творчістю (2)