Стилізація
Стилізація (фp. stylisation) – свідоме наслідування творчої манери певного письменника, зовнішніх формальних ознак його стилю, певного фольклорного чи літературного жанру, стилю чи напряму. Так, вірш “думи мої” Ю. Федьковича – явне наслідування однойменного твору Т. Шевченка, “Ніч на Івана Купала в с. Харківці” А. Тесленка – “Вечорів на хуторі біля диканьки” М. Гоголя, “Червона калино, чого в лузі гнешся” І. Франка – народної пісні і т. п. Вкраплення чужорідних стильових властивостей в авторський текст відбувається через
На річці Чумгачку, без служби дворянин,
Бездійствуя, стоїш, отечественний млин.
Досить часто С. вживається у прозових та драматичних творах, набуваючи рис “прототипного стилю”, добре відомого в українській літературі від часів “Наталки Полтавки” І. Котляревського (мова возного Тетерваковського). Втрата чуття естетичної міри при С призводить подеколи до порушення внутрішньо-текстової опозиції, до нівеляції “авторського голосу”, зумовлюючи епігонство, яким, зокрема у XIX ст., виявилася “котляревщина”, невдовзі – пошевченківська версифікація, в 60-ті XX ст. – стихійне наслідування творчої манери В. Симоненка та І. драча. С. – своєрідний індикатор живучості раніше сформованих стилів, здатна потвердити їх актуальність за сучасних літературних умов чи заперечити у формі висміювання (пародія).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Теорія наслідування, або Мімезис Теорія наслідування, або Мімезис (грецьк. mimesis – наслідування) – естетична теорія, яка пояснює походження і сутність, мистецтва наслідуванням людиною природи. Ще Аристотель у “Поетиці” писав, що людині від народження властиве наслідування, яке дає їй насолоду. Наслідуючи довкілля задля насолоди в розмаїтий спосіб, людина творить різні види мистецтва і три роди поезії (епос, лірику, драму). Ідею […]...
- Чому сучасні письменники продовжують звертатися до творчості Т. Шевченка? Чому сучасні письменники продовжують звертатися до творчості Т. Шевченка? I. Шевченко – визначна постать в українській літературі. (Майстер художнього слова, справжній патріот, син України.) II. Актуальність творчості. (Теми, порушені в творах, будуть існувати завжди; багатий світогляд.) III. Шляхи використання досягнень Шевченка. (Рядки з творів як епіграфи до власних творів; наслідування Шевченкових традицій; праці Шевченка, присвячені […]...
- Домінанта Домінанта (лат. dominans, dominantis – панівний) – у мовознавстві – стрижневе слово синонімічного ряду, найбільш загальне за лексичним значенням, навколо якого групуються інші слова-синоніми. В літературознавстві д. вживається для виділення в системі жанрів, стильових течій певного напряму і періоду провідного жанру, стилю, до яких вдається багато митців, а також характеризує ту особливість індивідуального стилю, яка […]...
- Манера Манера (фр. тапіеге – вправність рук ) – особлива прикмета творчості митця – письменника, маляра, музики, яка грунтується на його звичці, особливостях внутрішнього світу. Ряд вчених твердить, що М. збігається з індивідуальним стилем. Існує погляд, згідно з яким М. – поняття вужче від стилю і виражає чисто зовнішню своєрідність зображально-виражальних засобів митця. М. йде від […]...
- Карикатура Карикатура (італ. caricatura, від сагісаге – перевантажувати, перебільшувати ) – сатиричний або гумористичний малюнок загостреного критично-викривального характеру; переносно-смішне наслідування, перекручування оригіналу. У літературі може реалізуватися в жанрі пародії – комічного наслідування твору певного автора або літературного напряму. Пародійно-карикатурне загострення характерне для роману М. де Сервантеса “дон Кіхот”, творів І. Котляревського, (“Енеїда”), П. Куліша (“Куліш у […]...
- Епігон Епігон (грецьк. epigonos – нащадок) – зневажливо-іронічна назва письменника, який не виробив власного творчого “обличчя”, не набув творчої самостійності, а наслідує, копіює індивідуальний стиль, форму, повторює ідеї, художні прийоми своїх попередників. Епігонство викликається до життя або віховими творами літератури, або ж яскравими оригінальними манерами письма. Тому не випадково найбільшими жертвами епігонського наслідування стали такі рубіжні […]...
- Фонологія Фонологія (грецьк. phonos – звук, logos – слово) – розділ мовознавства, що вивчає фонеми, власне, мовні звуки як засіб побудови та розрізнення звукових оболонок морфем і слів, а також семасіологічну релевантність, функціональні особливості звуків, звукосполучень та просодичних засобів. Кількість фонем української мови, що належить до індоєвропейської мовної сім’ї, визначається на підставі одномірних релевантних фонологічних протиставлень, […]...
- Переспів Переспів – вірш, написаний за мотивами поетичного твору іншого автора, з елементами наслідування версифікаційних елементів, наближений до перекладу, але відмінний від нього за відсутністю еквіритмічності. П. були досить поширені на початках нової української літератури. Так, вірш П. Гулака-Артемовського “Твардовський” є П. балади А. Міцкевича “Пані Твардовська”, балада Л. Боровиковського “Маруся” – П. “Світлани” В. Жуковського […]...
- Теорія трьох стилів Теорія трьох стилів – вчення про стильові особливості різних жанрів художньої літератури і типів промов, сформульоване в працях античних філологів, авторів поетик і риторик (Аристотель, Горацій, Цицерон та ін.). Розвивалося в епоху Відродження, Просвітництва прихильниками класицизму (Н. Буало, Ф. Прокопович, В. Тредіаковський, О. Сумароков, М. Ломоносов). Класифікуючи систему жанрів на “високі”, “середні” й “низькі” відповідно […]...
- Фонема Фонема (грецьк. phonema – звук, голос) – найменша неподільна звукова одиниця мови, що поєднує в собі різні диференціальні ознаки і служить для побудови та розрізнення морфем і слів. У мовленні реалізується у звуках, що називаються алофонами, або варіантами. Уперше термін “Ф.” використав французький мовознавець А. дуфрі – держене в 1873 у значенні “мовний звук”. Згодом […]...
- Авторський аркуш Авторський аркуш – одиниця виміру обсягу літературного твору. На практиці прийняті такі обсяги одного А. а.: для прози – 40 тис. друкованих знаків (з інтервалами між словами включно), для поезії – 700 рядків віршового матеріалу, для графічного матеріалу – 3 тис. кв. см. відбитків (ілюстрацій, карт тощо)....
- Рецептивна поетика Рецептивна поетика – розуміння поетики на засадах рецептивної естетики, згідно з якими всі зображально-виражальні художні засоби, елементи структури твору проектуються на реципієнта: є фізичною основою сприйняття, збуджують емоції читача, підтримують і динамізують його увагу, врешті-решт доносять до адресата авторський задум...
- Авторський коментар Авторський коментар – тлумачення автором певних слів, фрагментів чи сюжетних ліній свого твору у вигляді приміток та пояснень. Наприклад, Юрій Клен коментував деякі поезії своєї збірки “Каравели” (Прага, 1943), розкриваючи історію їх написання (“Кортес”, “Вікінги”, “Сковорода”), зіставляючи редакції (“Жанна д’Арк”) і т. п....
- Проклітика Проклітика (грецьк. proklitikos – схилений вперед) – ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і утворює з ним одне ціле. У давньогрецькій мові П. називали випадок у мовленні, коли слово вимовлялося спільно з наступним, втрачаючи свій наголос. В українській мові це переважно службові частини мови, які сприймаються як єдине ціле із словами, яким вони передують (на […]...
- Макаронічний вірш Макаронічний вірш (лат. роеsіа maccheronica, від maccheroni – макарони) – віршовий твір комічного гатунку, перенасичений чужомовними словами (варваризмами), вжитими за нормативами рідної мови автора, а також словесними покручами (“язичіє”, “суржик” тощо). Започаткований в Італії (XV ст.) з пародіювання латині. деякі фрагменти М. в., в основу яких покладена макаронічна мова (“говорили все на “ус”), де висміювалася […]...
- Поетичне мовлення Поетичне мовлення – мовлення художньої літератури, позначене підвищеною емоційністю та образністю, насичене тропами, стилістичними фігурами, перейняте шляхетною фонікою. Найбільш притаманне П. м. ліриці з її яскравими естетико-виражальними можливостями, витонченою мелодійністю. П. м. живиться невичерпними джерелами національної мови, її активним та пасивним словником, щоразу набуваючи неповторного колориту у доробку автора, стаючи визначальною рисою його стилю. П. […]...
- Імітація Імітація (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – наслідування, підроблення. Часто вживається в імпресіоністичних творах, особливо в поезії, задля увиразнення безпосередності враження: Дзень-дзень-дзень-дзень: Дзеленькають останні колеса Коляски старосвітчини, Що колобродять у забуття (Емілія Лучак). І. закорінена у міметичні принципи художньої діяльності, однак вона втрачає своє значення за відсутності чуття естетичної міри. Та особливої шкоди І. […]...
- Анонім Анонім (грецьк. anonymos – той, що немає назви, безіменний) – автор, чиє прізвище невідоме; твір без підпису автора. Анонімною вважається не тільки народна творчість, а й твори, зокрема давньої літератури, коли ім’я письменника не прийнято було вказувати. Вони, як і псевдонімні твори, підлягають науковій атрибуції – встановленню автора. Анонімність “Слова про Ігорів похід ” викликала […]...
- Народна творчість Народна творчість – сукупність творчої діяльності народу, яка виявляється у різних видах мистецтва: в усній словесній поезії, музичних вокально-інструментальних творах, танцях, хороводах, сценічній грі, драмі, в народній архітектурі та найрозмаїтіших різновидах малярської, декоративно-ужиткової творчості – вишивання, різьблення, художнє ткання, писанкарство, кераміка, витинання, тощо. Поняття “Н. т.” має термінологічний відповідник – слово англійського походження “фольклор” (букв.: […]...
- Висловлювання відомих людей про творчість Тараса Шевченка Не поет – бо це ж до болю мало, Не трибун – бо це лиш рупор мас, І вже менш за все – “Кобзар Тарас” Він, ким зайняло і запалало (Є. Маланюк). “Він був сином мужика – і став володарем в царстві Духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури” (І. […]...
- Ідіолект Ідіолект (англ. idiolect, від грецьк. idios – свій та dialectos – розмова, говір, наріччя) – індивідуальне мовлення, що пояснюється місцем проживання, віком, фахом, соціальним станом, загальним рівнем культури певної людини. І. як мовна характеристика особистості не тільки окреслює особливе, а й розкриває розмаїті аспекти мови як загальнонаціонального феномена, її невичерпний потенціал. Літературний І. в сучасній […]...
- Словник Словник – книга, яка містить систематизований опис слів. Кожний С. складається з упорядкованого реєстру слів-заголовків, що супроводжуються словниковими статтями. Наявність таких статей, їх зміст залежать від типу С. Розрізняють енциклопедичні та лінгвістичні С. У перших – пояснюються поняття, які окреслюються, позначаються словами, наприклад, “Енциклопедія Українознавства” (1955-84) за редакцією В. Кубійовича. Власне слова виступають об’єктом лінгвістичних […]...
- Акцент Акцент (лат. accentus – наголос) – у мовознавстві: 1) виділення силою і тривалістю вимови складу в слові (наголос граматичний) або слова у реченні ( наголос логічний, смисловий), а також графічний знак, яким позначається це виділення; 2) сукупність особливостей вимови, характерної для певної мови або діалекту. У літературознавстві термін А. вживається при визначенні ритмічної структури вірша […]...
- Коментар Коментар (лат. commentarium – нотатки, тлумачення) – пояснення до тексту, тлумачення твору. При великому обсязі пояснень К. виноситься в кінець твору, книги. Всебічний К. твору може бути самостійним окремим виданням. Грунтовний К. вміщують серійні видання, наприклад “Бібліотека української літератури” (“БУЛ”), академічні видання творів класиків літератури. Прикладом окремого видання К. е праці Ю. Івакіна “Коментар до […]...
- Марінізм Марінізм (італ. marinismo, від імені поета XVII ст. дж. Маріно) – стильова течія в італійській літературі, представники якої (М.-А. Акілліні, дж. Артале та ін.) абсолютизували наслідування художніх принципів доби Ренесансу, обстоювали гедоністичний критерій життя як запоруку протистояння космічній дисгармонії. М., як і гонгоризм, вважається відгалуженням маньєризму, характеризується посиленими формотворчими тенденціями (віртуозні тропи, алегорії тощо), має […]...
- Своєрідність індивідуального стилю І. Кочерги (1 варіант) Художні твори пишуть люди, які мають письменницький талант. Бувають винятки, але то можна скоріше назвати бездарною графоманією. Справлені митці від природи наділені підвищеною вразливістю, здатністю спостерігати, сильною, яскравою уявою, багатою фантазією, умінням за допомогою художнього слова відтворити свої враження в життєправдивих образах. Не може також розвиватися талант без глибокого вивчення світової культури, науки, філософії. “Талант […]...
- Збірник Збірник – видання, яке охоплює ряд творів одного (авторський 3.) або кількох (колективний 3.) авторів. 3. літературно-художніх творів поділяються на альманах, антологію, хрестоматію. Поняття увів Г. Квітка-Основ’яненко у “Супліці до пана-іздателя”. Цей термін означає також рукописні (іноді друковані) книги, відомі як “Ізборник Святослава” (1073, 1076), перекладений києво-руською мовою “Златоуст” (ХІ-ХП ст.), книга афоризмів “Пчела” (XIII […]...
- Заклик берегти, шанувати рідну мову в поезії “Українська мова” (1 варіант) Темою поетичної творчості В. Самійленка ще в гімназії стала українська мова. В умовах царської Росії це був серйозний і навіть небезпечний крок. Однак юнак рішуче ступив на тернистий шлях, бо не міг зрадити мови свого народу. Відзначаючи її значення для суспільства, український інтелігент не міг не сказати про величезну історичну заслугу Т. Шевченка в розвитку […]...
- Твір на тему: Мово моя українська! I. Рідна мова – найдорожчий скарб народу. II. Українська мова – дорогоцінна спадщина, що дісталася нам від минулих століть. 1. Роль мови у суспільстві (мова – основа духовної культури, знаряддя, за допомогою якого здійснюється зв’язок часів, поколінь; за допомогою мови люди обмінюються думками, висловлюють свої почуття, створюють духовні цінності). 2. Рідкісна краса української мови (милозвучність […]...
- Заклик берегти, шанувати рідну мову в поезії “Українська мова” (3 варіант) В. Самійленка з дитинства оточувала українська атмосфера: бабуся розповідала йому казки, у хаті лунали пісні та українська мова. Великий вплив на майбутнього поета мав Шевченко. Роздуми в поезіях В. Самійленка – це переважно думка про смертність людини, про її безсилля супроти вічності, про безсмертя поезії. У своїй творчості він приділяє увагу висвітленню проблеми української мови. […]...
- Олесь Гончар – Сашенька Часто вечорами В тиші фронтовій, Як далеку пісню, Чую голос твій. Це було далеко, Це було давно. Ще як в Бессарабії Ми пили вино. Наливала Сашенька Із барильця нам. Саша моя, Сашенька – Душі пополам! Різні наші мови, Почуття одні. Серце невгомонне В мене й на війні. Й досі вечорами, Коли стихне бій, Як далеку […]...
- Аттикізм Аттикізм – літературний напрям у давньогрецькій та почасти у римській літературі, розвинувся як реакція на азіатам, обстоював культ класиків, збереження мовних норм аттичних прозаїків V ст. до н. е. Хоч А. на теренах стилю поступався азіанізму, однак у мовній сфері спромігся на такі зразки, які пізніше правили за основу елліністичного красномовства....
- Сюрреалізм Сюрреалізм (tpp. surrealite – надреальне, надприродне) – авангардистська течія, котра виникла спочатку в літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші мистецтва. Вперше цей термін ужив французький поет Г. Аполлінер до одного із своїх творів, вкладаючи у нього значення “нового реалізму” . С як іманентне явище формувався на основі дадаїзму, живився філософськими джерелами інтуїтивізму (А. […]...
- Вокалізм Вокалізм (лат. vocalis – “голосний”) – система голосних фонем певної мови з усіма їх рисами, які виявляються у процесі артикуляції в мовленні. При вимові голосних (вокальних) звуків органи вимовляння не утворюють жодних перешкод, тому ці звуки артикулюються за участю одного лише голосу. В. української літературної мови творять шість фонем: /а/, /о/, /у/, /є/, /и/, /і/. […]...
- Пуризм Пуризм (фр. purisme, від лат. purus – чистий) – 1. Позірне прагнення до чистоти й суворості моралі. 2. Надмірне прагнення зробити недоторканними якісь норми мови, скеровані на усунення іншомовних елементів, головним чином у лексиці, словотворенні й синтаксисі, і заміну їх неологізмами чи народномовними конструкціями. Гіпертрофований П. збіднює стилістичне багатство мови й утворює зайві лексичні дублети, […]...
- Вічні теми Вічні теми – літературні теми загальнолюдського значення, перейняті пошуками смислу життя та першосутності, ролі особистості в контексті всесвіту. Тому у світовій літературі, незважаючи на ненастанно змінні конкретно-історичні ситуації, акцентуються визначальні мотиви людського буття, пов’язані з життям та смертю, людиною і природою, людиною і Богом, любов’ю і ненавистю, добром і злом, творчістю та руйнуванням тощо. Через […]...
- Медитація Медитація (лат. meditatio – роздум) – жанр ліричної поезії, в якому автор розмірковує над проблемами онтологічного, екзистенціального і т. п. гатунку, здебільшого схиляючись до філософських узагальнень. М. – різновид феноменологічного метажанру. Їй найбільш властива така форма виявлення авторської свідомості, як суб’єктивований ліричний герой. Основні опозиції медитативної лірики – “людина і суспільство”, “людина – людина”, “людина […]...
- Сингаївський Микола – Мова Ми з правіку народжені бути, І в собі відкривати світи. Та примножувать серцем здобуте, Та святині свої берегти. Промовляти – одвічне жадання, Наче бачити чисту блакить… Кожен голос – то наше дихання, Кожним звуком Нам серце болить. Наче злагоди, прагнем обнови Од своїх первобутніх основ. Через пісню вертаєм до мови, А від мови – до […]...
- Класицизм Класицизм – напрям у європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.), Певною мірою притаманний усім європейським літературам, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. для К. характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. […]...
- Естетичний метод у літературознавстві Естетичний метод у літературознавстві – метод наукового поцінування творів, обстоюваний класицистами, обгрунтований у трактаті “Мистецтво поетичне” (1674) Н. Буало. Полягав у абсолютизуванні античної літератури та критичної рецепції, викладеної у “Поетиці” Аристотеля, “Науці поезії” Горація та ін., на основі раціоналістичної філософії декарта, у тлумаченні розуму як універсальної категорії. Е. м. канонізував бінарність “доброго” та “поганого” смаку, […]...
У чому таїнство кохання тіні забутих предків.