Сумна повість про самотність людини у великому світі (за повістю Е. Хемінгуея “Старий і море”)
У швидкоплинному русі життя одне покоління змінює інше. Коли людина втрачає життєву активність, суспільство втрачає до неї інтерес. Поступово її відтісняють туди, де вона залишається наодинці з собою. І це не навмисна жорстокість, це – звичайнісінький закон буття, осмислити який, а тим більше змінити його неможливо через брак часу, через прискорений ритм життя, зрештою – через природний егоїзм молодого покоління. Американський письменник Е. Хемінгуей спробував докричатися до людства, зобразивши старого рибалку з морського узбережжя.
Коли йдеться про зміну поколінь взагалі, легко вписується отой сумнозвісний закон буття, але окрема доля, вирвана із круговерті життя, змушує замислитися. Адже старому Сантьяго багато не треба: лише крихту уваги, щоб його хтось вислухав, а у човні щоб хтось Стояв поруч і допоміг витягти
Однак найбільше вражає внутрішня краса старого Сантьяго, внутрішня гідність і делікатність. Він ні в якому разі не хоче нікому бути тягарем. Хлопчикові Маноліно рибалка розповідає, що у нього є вечеря, що він з’їсть її холодною, хоча навіть малий розуміє, що все це вигадки. Старий позначив для себе 84 дні, упродовж яких він повертався з моря без улову. Він не хоче ні від кого брати в борг, бо, за його переконанням, спочатку боргуєш, а тоді – старцюєш.
Зворушує дружба старого Сантьяго і хлопчика, якого рибалка навчив своєї майстерності. Та коли Сантьяго став повертатися з моря без риби, батьки Маноліно забрали сина від невдахи і віддали на інший човен. Старий рибалка не образився, а хлопчик продовжував любити свого дивакуватого і мудрого вчителя. Вони небагато спілкувалися, але стільки у тих скупих розмовах було теплоти і ніжності! Ось вони йдуть вранці до моря. Маколіно ніяк не може прокинутися. Старий пригорнув його за плечі до себе, попросив пробачення, що розбудив малого, а той відповів, що така вже їхня чоловіча доля. Перед виходом у море вони розійшлися до своїх човнів, побажавши один одному рибальського щастя.
Того дня старому Сантьяго поталанило. Він піймав величезну рибу, про яку давно міряв. Однак колишньої сили в руках рибалки вже не було. Спочатку риба виявилася сильнішою і потягла за собою човен далеко в море. Не хотів здаватися і Сантьяго. Розпочався тяжкий і тривалий двобій між людиною і рибою. За задумом автора, незвичайна риба символізує долю людини, її вдачу, сенс життя, знайти який можна тільки у запеклій боротьбі. Старий рибалка читав молитви, хоча й не вірив у Бога. Він не знав, скільки сил залишилося у риби, але розумів, що свої треба берегти. Він мусить довести рибі, на що здатна людина і що вона може витримати. Він має довести хлопчикові, що він незвичайний старий. І хоча він і раніше це доводив Маноліно, але Сантьяго вкрай необхідна була саме ця перемога і саме зараз.
Старий довів і собі, і всім, на що здатна людина. У двобої він переміг, але акули, почувши запах крові, час від часу нападали на здобич рибалки. Він відбивався від них, і ця боротьба була не менш виснажливою, ніж попередній двобій. Зрештою, знесилений, із закривавленими руками, старий Сантьяго пристав до берега, притягши лише скелет величезної риби. Діставшись до своєї хижі з пальмового листя, старий рибалка упав знесилений. Вранці перше, що він сказав, було: “Вони мене перемогли, Маноліно”. Малий втішив свого вчителя, що насправді це він переміг рибу, і що тепер вони ходитимуть у море разом.
Ось така зворушлива історія про старечу самотність, про перемогу над долею, про міцну чоловічу дружбу старого рибалки і хлопчика. І мимоволі вкрадається до серця надія: а раптом можна все-таки змінити отой сумнозвісний закон буття.
Вірші з збірки цю жінку я любив.