“Татьяна, русская душою” (роздуми над темою)



Коли говорять про якості будь-якої людини, визначають її вдачу, розглядають як особистість, завжди чомусь згадують про її належність до певної нації, кажуть, як зараз модно, про її національний менталітет…
Герої літературних творів – тут не виняток. А що це означає – російська душа?
Звичайно, можна розповідати про любов до рідної природи і згадувати рядки про зустріч світанку, про тривалі прогулянки по лісах та луках Михайлівського та Три горського, по берегах Сороті – пам’ятаєте, поет подарував героям роману “Євгеній

Онєгін” свої улюблені місця?
Можна згадати рядки:
Татьяна верила преданьям
Простонародной старины,
Розповісти про вірність національним традиціям та про чудовий сон Тетяни.
Але, мабуть, те ж саме можна сказати і про інших пушкінських провінційних баришень і для цього необов’язково бути росіянкою.
Тоді чому ж таки саме про неї – “головна героїня”, “улюблена героїня” та ще й “Тетяни милий ідеал”? Вона навіть російською мовою не писала, і того самого славетного листа Пушкіну довелося перекладати з французької…
Є, мабуть, у кожного народу свої риси, притаманні тільки йому
традиції, що не визначаються ніякими соціально-економічними табелями, що не відняти під час будь-яких випробувань.
Ми бачимо щирість і відвертість першого кохання Тетяни, її сміливість і рішучість. Ми знаємо, що через все життя пронесе вона його в серці: “Я вас люблю (к чему лукавить?)” Віримо її словам і не чекаємо від неї іншого, коли згадує про різні місця, про юність:
А мне, Онегин, пышность эта, Красивой жизни мишура,
Мои успехи в вихре света,
Мой модный дом и вечера,
Что в них? Сейчас отдать я рада
Всю эту ветошь маскарада,
Весь этот блеск, и шум, и чад
За полку книг, за дикий сад,
За наше бедное жилище,
За те места, где в первый раз,
Онегин, видела я вас,
Да за смиренное кладбище,
Где только крест да сень ветвей
Над бедной нянею моей!
Навіть у особистому житті Тетяна – дочка свого народу, вірна його принципам і традиціям.
Пам’ятаєте розмову Тетяни з нянею:
В эти лета
Мы не слыхали про любовь;
А то бы согнала со света
Меня покойница свекровь. –
Да как же ты венчалась, няня?
– Так видно Бог велел…
Тетяна мовби повторює долю старої кріпачки: одруження без любові, тільки обов’язок:
… с слезами заклинаний
Молила мать; для бедной
Тани Все были жребии равны…
Я вышла замуж.
Її хрест важчий: вона не забула (і не забуде ніколи!) перше кохання, вона знову бачить коханого – тепер вже біля її ніг…
Але не можна, на думку героїні, віддячити злом людині, яка нічого тобі не зробила поганого і до того ж постраждала на війні (перед нами поранений у боях генерал 1812 року). І є розуміння сімейної честі, гідності:
Я вас люблю (к чему лукавить?),
Но я другому отдана;
Я буду век ему верна.
Без сумніву, якщо чоловік, навіть нелюбий, зазнає лихої години, Тетяна буде поруч з ним, доглядатиме, підтримуватиме. Поїде до великого Сибіру, як це зробила Марія Миколаївна Волконська – теж “милий ідеал” поета, його романтичне юнацьке кохання, чия доля так схожа на долю пушкінської героїні…
Тобто вірність та розуміння честі, кохання та жертовність заради іншої людини – ось, на мій погляд, риси, що визначать у романі Пушкіна душу його улюбленої героїні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Вірші з збірки цю жінку я любив.
Ви зараз читаєте: “Татьяна, русская душою” (роздуми над темою)