Тема батьківщини в ліриці А. Малишка (2 варіант)
І колишеться м’ята,
І тремтить далина,
І доріг є багато,
А Вітчизна – одна.
То вона – наше сонце: світ голубий,
То ж за неї умри.
Але ворога – вбий.
А. Малишко
Україна! Як багато почуттів вкладено в це слово. Яка вона гарна, велична і неповторна! А чого тільки вона не винесла на своїх плечах?! Мабуть, надзвичайно дорога, Україно, твоя земля, коли усвідомлюєш, скільки народу закатовано та замордовано по Сибірах та Соловках за твою волю й незалежність. Невже є ще на світі такий стражденний народ? А яких синів дужих та
У найжорстокіших умовах О. Довженко. М. Рильський, М. Стельмах та інші письменники спромоглися зберегти людську гідність і творчу чистоту. До них, безумовно, належить і А. Малишко.
Не можна без хвилювання читати його поезії,
У поезії “Батьківщині” А. Малишко створив ліричний образ рідної Вітчизни. Вона, як мати, “хліб дала з піснями солов’я”, піднесла людину праці, виростила та окрилила ціле покоління:
Нас малих доглянула, зростила,
Зір дала – осліпленим колись,
Силу – серцю, соколині крила.
Щоб навіки в небо піднялись.
Багатство і краса природи рідної землі розкриваються у різноманітних пейзажах: “степові засмалені дороги”, “високе жито”, “веселе сонце”, “сині ріки”.
Глибока любов до матері-України відчувається також в урочистому звертанні “земле, зореносице моя”, в теплих епітетах:
Рідну, добру, у крові умиту,
Я тебе ніколи не віддам!
Виразно поет оспівав красу України у вірші “Ідуть дощі, легкі й прозорі”:
Ромашка дивиться впівока,
І ланка зна життя своє,
І даль полів, гінка й широка,
У серце проситься моє.
Але “із окопів грязьких, із-під куль, на ромашковий шлях” насувалась чорна хмара – Друга світова війна. Сплюндрували, знівечили фашисти красу і ніжність нашої України: “… і лежала земля, в попелищі земля чорнотіла”.
З перших днів війни А. Малишко іде на фронт, щоб захистити нашу Батьківщину:
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність
до каплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла.
Безмежна любов до України, біль за страждання її людей і ненависть до катів – основні мотиви лірики Малишка цього періоду. Горе і страждання України – палаюча батьківська хата, сплюндрований танками сад – вчать ненавидіти ворога.
Нескореність українського народу, його незламна воля до перемоги уособлюються у величних образах Дніпра-Славути, рідного Києва:
І Дніпро заревів
Мною кривду стару не забуто,
А нової наруги я вічно катам не прощу!
Любов до України починається з любові до того місця, де народилася дитина, де вона відчула ласку і тепло материнського слова, де зробила перші життєві кроки. У вірші “Щось, брате, ти про рушничок почав”, який є своєрідним коментарем до “Пісні про рушник”, поет розкриває глибинну суть любові до України:
Його мені подарувала мати,
Щоб я не смів про землю забувати.
Де їв хліб-сіль і знав солоний хліб,
І радощі-смутки, серцю невідомі,
І з багрянцем зорі коло воріт.
Хочеться, щоб кожна людина любила і звеличувала Україну, як це робив А. Малишко, щоб кожний із нас доклав невеличку часточку для розбудови нашої незалежної держави.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Паспорт п загребельний диво.