Тема любові у творчості В. Маяковського
Мне ни один не радостен звон,
Кроме звона твоего любимого имени.
В. Маяковський. “Лілічка”
В. Маяковського вважають поетом політичним. Він ставив перед собою одне завдання: сприяти поетичним словом революційній перебудові життя. “Я хочу, чтоб к штыку приравняли перо”, – писав поет. Але він ніколи не цурався ліричної теми кохання.
У всіх віршах Маяковський страждає, благає про кохання (“Лилечка”, “Люблю”). Але вже в поемі “Облако в штанах” вічна тема любові виражається затято, пристрасно: “Громада-любовь”,
У 1922- на початку 1923 року він написав і видав дві поеми про кохання: “Люблю” і “Про это”. Поета звинувачували у роздвоєності, у непослідовності. Але ж ще недавно в “Приказе № 2 по армии искусств” він сам знущався з “любовних ліриків”:
Что – “Ах, вот бедненький!
Как он любил
И как он был несчастным”?
Але ж він боровся не проти теми кохання в поезії, а проти вульгаризації цієї теми, проти перетворення її у засіб відтворення тільки особистих переживань.
Його лірика, в тому числі любовна, не є чимось відокремленим від усього, що писав поет. Вона також має свою “громаду-любов”.
Лірика, як і його поетична публіцистика, сатира, насичена соціальним, політичним змістом. У Маяковського та чи інша тема завжди була відбитком життєвої необхідності, суспільної потреби. Саме так виникла в нього тема поеми “Люблю”. Революція, яка докорінно змінила суспільні відносини між людьми, підказувала необхідність перебудови і особистих стосунків. Сам Поет засуджує стосунки в коханні, які встановлюються в обивательському середовищі, де “между служб, доходов и прочего изо дня в день очерствевает сердечная почва” і де “любовь поцветет, поцветет и скукожится”. Він протиставляє їй любов свого серця. Його любов інша: вона велика, сильна, непорушна. Кінець поеми звучить урочистим гімном відвертості, глибини і сталості почуття любові.
Не смоют любовь
Ни ссоры,
Ни версты.
Продумана,
Выверена,
Проверена,
Подъемля торжественно
Стих строкоперстный,
Клянусь –
Люблю…
Це поєднання особистого і суспільного виявилося і в поемі “Про це”. Основний конфлікт у поемі між ліричним героєм, який бореться за нові стосунки у суспільному і особистому житті, і лицемірством, що закріпилося в побуті. Відбувається зіткнення “любові-громади” нової людини із “курячою любов’ю” міщанина.
Так что ж?
Любовь заменяется чаем
Любовь заменяется штопкой носков?
Трагедія в тому, що кохана жінка виявилася міщанкою. Стикаються два світи. Переживання поета мають інтимний характер: “В постели она. Она лежит”. Єдиний зв’язок – телефон. Апарат, що надривається від дзвінків, підкреслює гостроту хвилювань поета. У поемі не виключена можливість взаємного кохання, потрібно тільки скорити свою “громаду-любов”, стати міщанином, “пролезть петушком” у їх побут, у їх сімейне щастя. Але це означало б придушити в собі людину, капітулювати перед карликом-міщанином. Пристрасно і гнівно звучать слова:
… не приемлю, ненавижу это
Все.
Все,
Что в нас
Ушедшим рабьим вбито, все,
Что мелочинным роем
Оседало
И осело бытом
Даже в нашем
Краснофлагом быте.
Два листа – “Татьяне Яковлевой”, “Товарищу Кострову из Парижа о сущности любви”. В особистому конфлікті розкриті риси людини-громадянина і патріота. Любов – це титанічне напруження сил, у якому суперником є сам Коперник.
“Любов – це життя, – стверджував Маяковський. Любов народжує поетичне слово, вона активна. Любити – значить уміти ненавидіти все, що заважає сприймати світ як щастя.
Нам любовь не рай да кущи,
Нам любовь гудит про то,
Что опять в работу пущен сердца
Выстывший мотор.
“Все життя мене супроводжував голос людини, пораненої любов’ю, – любов’ю ніжною і вимогливого до всіх людей, до всього людства”, – згадував К. Федін про Маяковського.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Образ хлопчика печенизьська облога киева.