Тема України і революції в поезіях П. Тичини

Події 1917 року сколихнули всі верстви суспільства. Невизначена, тривожна ситуація сповнювала серце Павла Тичини, хвилювала душу молодого поета, збуджувала порив до творчості.

Павло Тичина щиро вірив у національне й соціальне визволення рідної України. Тому у важкі часи народження української державності і незалежності був з трудящим людом, жив його надіями і сподіваннями. Віра в перемогу, щира любов до України, готовність вірно їй служити звучить у багатьох віршах поета. У ранніх поезіях любов до рідної землі у нього ще не виходить за межі

мотивів співчуття, страждання, журби, навіяних тяжким становищем народу. Поет не знає, як йому допомогти:

Україно моя, моя люба Вкраїно,

Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? –

Чи про те розкажу, як тебе я люблю,

А чи піснею горе твоє я присплю,

Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина…

Революцію Павло Тичина зустрів у Києві. Не обійшлося без болючих сумнівів, вагань, але важливим є те, що саме революція прискорила духовний розвиток поета-громадянина. У творах про революцію відбилися суперечності світогляду поета. З одного боку, революція була для нього уособленням надій, всього прекрасного,

чого чекав народ. І водночас це подія, що лякає кровопролиттям і жорстокістю боротьби, плачами, смертями;

Не місяць, і не зорі,

І дніти мов не дніло.

Як страшно!., людське серце

До краю обідніло.

У творі “Дума про трьох вітрів” у алегоричній формі в образах ранньої весни, Ясного Сонечка, ласкавих вітрів автор виразив народні уявлення про щасливе, оновлене революцією життя.

Так, він мріяв про той день, коли в Україну прийде мир, спокій. З обуренням і гнівом він писав:

Не чіпайте моєї Вкраїни!

Хай по-вашому вмерла вона.

Скажіть: нащо ці ваші знущання та кпини?

Не чіпайте – просю вас – моєї Вкраїни:

Тільки це ж моя втіха одна!

Для Павла Тичини світ був сповнений краси, сонця, радостей. Навіть у дні трагедій. Сповнений так щиро, що й досі ми відчуваємо його живу душу, любов і радості.