Аперцепція
Аперцепція (лат. ad – до, percipere – сприймати) – у психології – уважне, зосереджене сприймання зовнішнього щодо людини світу на основі попереднього досвіду, на противагу перцепції як несвідомому, автоматичному сприйманню. Розмежування термінів “А.” і
Псалми
Псалми (грецьк. psalmos – пісня; гра на струнному інструменті) – пісні релігійного змісту, створені біблійним царем давидом. Зібрання ста п’ятдесяти П. під назвою “Псалтир” увійшло до Святого Письма, ставши навчальною книгою. Поетична образність та
Багата рима
Багата рима – рима, яка характеризується якомога більшою кількістю співзвуч у словах, що належать переважно до різних граматичних категорій: Козацький вітер вишмагає душу, І я у ніжність ледве добреду. Яким вогнем спокутувати мушу Хронічну
Метажанри
Метажанри (грецьк. meta – через, після; фр. genre – рід, вид) – типи змістово-формальних єдностей художніх творів, які співмасштабні всій історії культрури. Виділяються три М.: філософський, феноменологічний і типологічний як різновиди моделювання дійсності за
Архітектоніка
Архітектоніка (грецьк. architektonike – архітектура, мистецтво керувати) – будова художнього твору як єдиного цілого, інтегральний взаємозв’язок основних його складників. Відбиваючи загальний план його цілісності, А. разом з тим виявляє свою відмінність від композиції, власне
Антономазія
Антономазія (грецьк. antonomddzo – перейменування) – поетичний троп, який вживається у непрямому, часто метонімічному називанні літературного персонажа або зображуваного явища іменем міфічного чи літературного героя. Типовий приклад А. з поезії О. Влизька: … хочу
Декаданс
Декаданс (фр. decadence – занепад) – узагальнена назва кризових явищ у літературі, мистецтві, культурі. д. як конкретно-історичний факт постав у другій половині XIX ст., зокрема у Франції, де вперше було вжито цей термін на
Видіння, або Візія
Видіння, або Візія (лат. visio – видіння) – літературний жанр, поширений переважно у середньовічному письменстві: сюжет розбудовувався на пригодах “благодійного” персонажа, котрий переживає уві сні насправді “чудесну” подію. Елементи В. спостерігаються в античній (Платон,
Ікт
Ікт (лат. ictus – удар, наголос) – сильна доля у стопі, ритмічний наголос у вірші, що не збігається із граматичним: Як море – глибока тугою народу. Між світом і тьмою гориш у красках! Безкрая
Анаколуф
Анаколуф (грецьк. anaholuthos – непослідовний, неузгоджений) – синтаксична конструкція, що не відповідає загальноприйнятим нормам, полягає в неузгодженості членів речення. Як стилістична фігура вживається для характеристики мови персонажів, зокрема – задля комічного ефекту, як у