Тіна Карабанович – Лист про істину в коханні



Лише у нещасті можна пізнати істину, навіть досягнувши її вона не перестає нею бути. Я не перестаю бути Анастасією, навіть за маскою і своїми псевдонімами, і так влучно зараз слова уже класика В. Висоцького:

“… Надеюсь я – под масками зверей

Бывают человеческие лица… “

Я вирішила пройтись своїм улюбленим парком у центрі міста, то вже була весна. Початок березня, холодний. Втома дивно від чого? Є в мене там улюблене місце біля центральної арки, одна із тупо пофарбованих зелених лавок. Цигарка за цигаркою і кава з автомата,

без кориці у руці..

– Настя, ти… Привіт!

Чиїсь голос зі спини проломив тишу. То був Лесь. Мій задавнений товариш, ще з років студентства. Як його точно описати? добрий, романтично-магнетичний мужчина. Лесь із глибокими очима, наче точений із каменю. Та кожен камінь виточує вода.

-Привіт, приємно тебе бачити. Ти змінився. Розповідай що у тебе?

-Та щоб щось цікаве, відбувалося у мене? Ні. Стандартно, класика жанру і людських вчинків. А ти як зараз, що там твоя феєрична кар’єра?

-Лесь, крім феєрії нічого немає. В мене до життя одне питання – чому стільки лайна довкола?

-Насть, ну бо люди гадять багато.

А коли гадять терпіння закінчується. І ти перестаєш в них бачити людей. Що там з особистим у тебе?

– Наразі живу з котом, любов наша взаємна. Ти знаєш що вже нічого не чекаю і нікого навіть просто так заради інстинктів. А ти?

– Ну я-буде так як я сказав. Але зараз я теж нічого не хочу, навіть випити. Одне слово-дістало, все що є зараз.

– Я вже думала, то це місто прирікає нас на це що є. Та ні то люди, що падають так низько, а потім годі піднятись. І твоєї доброти зрозуміти не може ніхто… Вогонь, вода, прокляті сірі камені.

– Все купляться, все продається, залежно від ціни. Навіть кохання.

– Я згідна, головне себе задешево не продати в чиїсь брудні руки.

– А чому зразу брудні…

– Чисті руки і чесні вчинки – слава честь й хвала віри сильної людини. Справжні почуття, то не біжутерія, то-срібло вищої проби. І вони справді найдорожчі.

– Насть, часто ї їх продають за дешеві втіхи і чиїсь печалі.

– Вмій читать поміж рядків… Я знаю Лесь, що продають. Вже краще в рабство продали мене, ніж вічно бути рабом своїх слів. Як мало я казала, що кохаю, чи я постійно не тих обираю..?

– Тих, та їм можливо цього не зрозуміти. Висока матерія душі.

І ми запалили по цигарці і тільки лукавий дощ обливав вулиці, злосно… гілки дерев бились у покаянні, де двоє звірялись у історіях з кохання. Розмовляли про тих, хто не з ними, як за крок до урвища… тільки дощ і моя холодна кава у пластиковому стаканчику.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Мій професійний вибір.
Ви зараз читаєте: Тіна Карабанович – Лист про істину в коханні