Тодось Осьмачка – Немає

Я уникав кохання та приязні
Завжди і на землі, і на річках,
Неначе спільної кімнати в лазні,
Де тільки гудзики на сорочках

І всім і кожному ще не відомі
І ніби грають ролю таємниць,
Що не даються сумніву, ні втомі,
Неначе в червні щебетання птиць.

І там вночі, де садові зідхання,
А вдень гукання на ставу качок,
Я уникав про дружбу та кохання
Найнебезпечніших своїх думок.

Я уникав і жив, щоб уникати,
І серце призвичаював дарма
Єдину волю в світі почувати,
Якої, мабуть, вже ніде нема.

Аби не бути рівним

ні тварюці,
Ні дереву, ні мусі, ні траві,
Ні тій людині, що для революцій
Пожежі припасає в голові.

Я уникав, щоб поглядом стороннім
Дивитися на сонце та зорю,
Мов на каструлю в себе на долоні,
В якій щоденно снідати варю.

І хоч проглянути не зміг крізь віти
Первопричини і всьому кінця,
Але здолав щасливо зрозуміти
Об’єктивізм космічного Творця.

І я до Бога не ішов, а линув,
Не почуваючи тремтіння ніг,
Та перервати рідну пуповину,
Що в’яже до землі мене, не зміг.

Бо ось вночі з дзвіниць, де сич віщує,
Я не почув годин звичайний лік,
Але той хід, що тільки

серце чує,
Коли підходить п’ятдесятий рік,

В Баварії я став, мов гострий колос
Або мов з хмари спущена стріла
З бажанням-тугою почути голос
З далекого черкаського села:

Щоб дівчина співала під вербою,
Полощучи на кладці сорочки,
І щоб кричали десь за рогозою
З сороками білесенькі качки…

Щоб дівчина співала про знемогу
Одного серця в дальній стороні,
Яке щодня збирається в дорогу
Туди, де скрізь немає вже рідні…

Я уникав приязні, мов загину,
І сорочки, купаючися, дер…
І, гей, в Баварії за пуповину
Земля мене шарпнула ось тепер!

І де б уже не полоскав я п’яти
І ніс у мандри торбу та жалі,
Та знаю добре, знаю, мов проклятий,
Що скрізь немає волі на землі!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Вірш альбаьрос.
Ви зараз читаєте: Тодось Осьмачка – Немає
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.