Тодось Осьмачка – Під Київ старий



Під Київ старий незглибимая ніч
Прийшла непомітно степами –
І тисячі в воду запалених свіч
Поділ перекинув стовпами.

І знизу безодня й безодня вгорі
Із синього холоду ночі
Жене над водою вогні в куширі
І жаб’ячим криком скрегоче.

Стихія небесна, стихія земна
Злилися в гармонію дивну
Та місця між ними мені вже нема
Так само, як в людському плину…

Шукаю вночі я, шукаю і вдень
У місті великому серця,
Але обіймаю над кручею пень,
Коли дві безодні зіллється;

Мов дурень тоді я радію в собі
І очі на схід повертаю:
Чи в сонце не впали, як тіні слабі,
Холодні безодні без краю…

Дівчата зичливі чи навіть відьми,
Благаю хоч крихітку – серця,
Аби не зустріти на сході пітьми,
Коли дві безодні зіллється;

Аби моє змучене горем єство
Взяло собі землю, і небо,
І зорі, й вогні, і жабине гніздо
Із рік та озерного степу!..


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Під чужим небом віршовий розмір.
Ви зараз читаєте: Тодось Осьмачка – Під Київ старий