Томаш деяк – Вірш на ніч
Іще хвилина, а по тому
Лічець впаде не склавши ліку
Прошитий шпичаками втоми
У сні забудеться глевкому
Склепивши зболені повіки
Іще секунда і за комір
Сповзуть і обрії, і зорі
І стерті риси твого дому
І білий рис, і кожен спомин
І плес вікна ледь-ледь прозорий
Іще… уже, цієї миті
Переховались у шпарини
Будення звуки недопиті
І крук на чистому івриті
Мовчить. А місяця перлина
Тікає із вікна. Ночіє
І гострий час уже не ранить
Лягає втомлений месія
На тепле ліжко до Марії
І шепче тихо: “надобраніч”…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Томаш деяк – коли всі стрілки проймає раптовий спазм Коли всі стрілки проймає раптовий спазм Недопалок місяця тліє натужно. світило Кидає солоні припливи на дельту Нілу Альфа Центаври зникає, омега Киля Тікає в афелій, лишаючи землю й нас Січень посічений снігом зітхає приречено За всіма рахунками сплачено або забито Голий король одягає у сіті свиту Всім зимно, недопалок сонця сердито Усе поливає сталевим світлом. […]...
- Томаш деяк – хочеш піти – йди Хочеш піти – йди Всмоктує дощ пил Небо тече. сади П’ють із його горнил Що тобі мрій сіль? Он пролягла земля Он ми на ній всі Кожен чогось для Кожен наче і сам Але ідуть за ним Полум’я і роса І забуття дим Шлях зникає. трава Виросте крізь сліди Блякнуть усі слова Гіркнуть усі меди […]...
- Томаш деяк – колискова Кусто Спи дитино, за скойками вікон зимно Сині кити пропливають у склопакеті Складним візерунком інею… слово вимов І їх громади покинуть очей тенета… … а ти відчуєш румбу на пучках пальців Вязкий пост-рок у пульсуючій жилці скроні Вологість плавців, резонанси усіх вібрацій Хребти Атлантиди, занедбані і солоні Щемку причетність до нерву всього океану Що зріс у […]...
- Томаш деяк – І лампа не горить І лампа не горить І збій в календарі Якщо ти вже давно мені сказати щось хотів То говори І хибний кожен звук Та тиша більш страшна Коли серед застілля раптом падає із рук Фужер вина І чорні діри стін І куля у стволі Так тихо, що я чую як всі потяги метро Ідуть в землі […]...
- Томаш деяк – зримі й незримі Зримі й незримі Тануть в ночі розхристаній Наші вівторки-середи, до-побачення Ти пригости мене, Чуєш, цигаркою відстаней І відпусти додому. за бричку сплачено.. Ніч коматозить Суміш іржі з горілкою Сонні менти, бомжі, перелітні сутінки Втома тривожно Зводить гомілки нам Ріже стропила під нашими парашутами Ніч на морозі Десь за плечем принишкла Хтось заблював зірки перепивши нафти […]...
- Томаш деяк – можеш іти бо попереду те що й позаду Можеш іти Бо попереду те що й позаду Роки чи дні Чи розпечені кулі секунд Може і ти Розпізнаєш в кінці автостради Кроки на дні Маріанської прірви покут Можеш іти Так жовтнево, безсонячно, важко В такт або ні По пульсуючій сітці судин Може і ти Моя горда, незломлена пташко Латками снів Затулятимеш чверті третин Можеш? […]...
- Томаш деяк – дівчино, два баккарді і п’ять хвилин! Дівчино, два баккарді і п’ять хвилин! Дайте відчути, як відступає час Як оживає у жилах і ром, і Рим Як корабель лягає на інший галс Дівчино, Від “будь ласка” до “ось ваш чек” Станьте мені ескортом у цій пітьмі Я не ховатиму душу, а ви – лице Поки свої мацаки простягає хміль Дівчино, принесіть-но мені […]...
- Томаш деяк – вони вже колись приходили Вони вже колись приходили і залишали на травах Презервативи, кеди, пляшки від “Хортиці” І здійснюючи на майбутнє черговий замах Лишались по комуналках понуро порпатись Вони вже стояли горді й піднесені в натовпі Кричали щось про свободу, братерство, цінності А потім кожен під неба єдиним прапором Вставав на роботу і лаявся без необхідності На сперте повітря, […]...
- Томаш деяк – ми з тобою дорослі, маленька Ми з тобою дорослі, маленька, до біса дорослі Ми знаєм увесь прейскурант і найкращих дилерів І, якщо потрібно, у нас ще достатньо злості І, якщо потрібно, у нас ще є право вибору І ми обираємо, знову і знов обираємо Хочеш мартіні рідна, чи бехеровки? Давай обе́рем президента, одягнем, залайкаєм Підбе́рем йому депутатів та інші обновки […]...
- Томаш деяк – він писав листи на брудних парканах Він писав листи на брудних парканах На порепаних стегнах сумних хмародряпів Їх читали місцеві бомжі та яппі Їх ковтав облізлий портовий ранок Він писав про солодку непевність серпня Що пропах травою і оселедцем І про те що кожен носив під серцем Від першого подиху аж до смерті Писав про воду, як кут живого Солону воду […]...
- Томаш деяк – і скільки б ти не ховала поранені ноги І скільки б ти не ховала поранені ноги На котрих вся втома твоїх паломництв Розходиться шкірою і судомить Ледве відчувши холодне й вологе, Тобі не сповити усе невідоме, Не вирвати з себе стебло тривоги Тобі не сховати своїх припущень, Цитат Ремарка, плацкартних вагонів, Втрачених вір, пережитих агоній, Зміїних шкір, що майбутнє злущить З твоїх імен. […]...
- Томаш деяк – дорога втомлено зітха у далечінь Дорога втомлено зітха у далечінь Що припнута на обрію мотузку І пил лягає на траву і рештки глузду І той, хто міг сказати промовчить І той, хто міг піти, таки піде Вганяючи себе у кілометри Збираючи росу на войлок светра Лягаючи щоночі на тверде І буде день, зачатий у імлі Такій сипкій, що кришиться від […]...
- Томаш деяк – я прийду по шостій коли затріпочуть шибки Я прийду по шостій коли затріпочуть шибки Набитих людьми вайлувато-жовтавих маршруток Коли за лаштунками січня готується лютий До першого виходу кригою в русло ріки Ти будеш привітна і стомлена, підем до кухні Печиво, чай, цитрамон, учорашні плітки Класична клозетна розруха, лише навпаки В трьох метрах квадратних, що мають і очі і вуха Запахне борщем, прийде […]...
- Томаш деяк – знаєш є люди з якими самотньо й порожньо Знаєш є люди з якими самотньо й порожньо У найгаласливішій, найзалюднілій кімнаті І хочеться битись у стіни і спамити космоси Сигналами лиха. “Морзянкою” координати Диктуючи всім, що застрягли у всесвіті душами Й подібно тобі балансують на дійсності ковзанці Бо ж раптом знайдуться такі, що тишу не рушачи Заповнять ущерть найтривалішу твою мовчанку...
- Томаш деяк – униз течією вужі збиваються в зграї Униз течією вужі збиваються в зграї З річок у ріки, із рік у солоні води Течуть і течуть не спиняючись, утікають Лишають міста, узлісся, мости. Підходить Їм час іти. І виразніше чується цокіт Сріблястих ратиць, здіймається трактами порох Гострішає кут між стрілками але поки Старе і нове крокують мов сестри поручзавжди озираючись бачиш в пилу […]...
- Томаш деяк – якщо тобі ще болить десь в районі серця Якщо тобі ще болить десь в районі серця Коли ти бачиш натовп на вулицях міста Якщо любов до країни в тобі озветься То всі перепони й загрози не мають змісту Якщо твій прапор злітає у твоїх грудях А не на твоїй сторінці, чи на світлинах Тоді вітаю, ще трохи й ти скоро будеш Не місцем […]...
- Вірш Миколи Руденка – Кропива У зеків на травинку очі ласі – Обстежують, немов це диво з див. Отож коли кропива піднялася, Я старанно її обгородив. Бо знаю: невеселої години Це майже свійське зілля нас втіша. Сільська кропива – ніби член родини: Знайомі з нею шкіра і душа. Спочатку візьмемо на облік душу, Де є дитячих спогадів курсив: Я, спритно […]...
- Вірш Антонича Богдана-Ігоря – Гімн життя Іди в ночі, мій друже, іди вночі на грунь І серце, що в утомі, ти приложи до хвої, По місяця чолі рукою пересунь, А може, тиша тугу поволі в тобі вкоїть. Усі твої маріння, усі думки замовкнуть, Вже бур’яном для тебе не є рудий храбуст, Уже глядиш інакше на рунь гірську, пожовклу І заспіваєш гімн […]...
- Вірш Миколи Руденка – Чекання Берізки, що були засніжені допіру, Відчули сокорух – пробудження нове. Катунь – немов змія, котра міняє шкіру: Сповзає з неї і пливе. Гора звалила з пліч зими тяжкі вериги, Ось-ось на неї з хмар покотяться громи. Лише моя душа не позбулася криги – Вона блукає десь біля воріт тюрми. Але в якій із них тебе […]...
- Вірш – Коли помру я – ти заплачеш? За вікнами згустилась темнота. Скотилось сонце у небесну пустку. У ванній глухо капає вода, Моя душа взяла собі відпустку. І вже не страшно, ні, же не болить. Дивлюсь у зеркало-а там нікого. Мобільний сів, мобільний вже мовчить, Лиш аромат нагадує про нього. Один лиш дотик-холод у руках, Ну ось… моє зап’ястя вже червоне. Ти не […]...
- Вірш Миколи Руденка – Шанують лиш того народи Шанують лиш того народи, Хто власну ниву розорав. Талант – це вогнище Свободи На тлі нікчемних рабських вправ. Це Слова горде володіння, Де дух народний не зачах. Талант без мужності – падіння В земного людства на очах. Коли ж ми всі схиляєм лоба Біля чиновного стола, Де доля діда-хлібороба Для себе прав не здобула? А […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Вірш про вірші Чоло в долоні похили, Чоло в долоні похили. В вазах строф цвітуть слова пахучі, мов квіти, Крізь шибу туги будеш в очі місяця глядіти. Туман обійме ночі злий, Туман, що в кольорі золи. Півкола на воді Розвівши, Поволі місяць сів. На галузі задуми листя виросте блакитних слів, Заслониш очі тишею, немов руками, а тоді Почуєш […]...
- Вірш Сосюри Володимира – Наближення зими у всьому серце чує Наближення зими у всьому серце чує: І в шелесті листків, і в вітрі, і в стежках, Що ждуть, коли блакить в сніжинках завирує, І срібний стане сад, і забіліє шлях. Наближення зими… Пісень пташиних звуки Замовкли в деревах оголених, смутних… Синіє холодно земля в сльозах розлуки Із літом і теплом у мареві доріг… Наближення зими. […]...
- Вірш – Звертаюся до тебе друже Мій давній друже – Світ, Вкраїно Віршем не можна передати Той біль, ту жаль за Україну А з спогадів лиш мить забрати, І все зібрати воєдино Та вірш прекрасний написати, Я зараз в спогади полину І буду правдоньку шукати. Коли ж задумаймось про волю? Коли ж щасливії будем? А серце ранене до болю, А серце […]...
- Вірш про війну (вірш до дня Перемоги) В огонь закутана земля, Червоні маки, як жар, багровіють, Клич бойовий долітає здаля, Голі згарища де-не-де тліють. Юний хлопець іде з автоматом, Він один – із полону утік І тепер у загін із докладом Поспішає, як горний потік. Він долає і голод, і втому І, навчившись на біль не зважать, По дорозі заходить додому – […]...
- Вірш Миколи Руденка – Вік доживаю Вік доживаю, а не знаю, хто Є та істота, що в мені гніздиться, Й кому належить диво-долото, Що “я” й “не я” різнить, Як те й годиться. Земні роки несуть добро і зло. Коли ж десятиліття проминаю – Неначе не зі мною те було. А з ким?.. Даруй, читальнику,- не знаю. Дивлюсь у себе, мов […]...
- Вірш Миколи Руденка – Скіфський казан Ото були часи: щоб скіфський цар Міг воїнів злічить – хай кожен мечник З усіх усюд для нього вишле в дар Стріли своєї кутий наконечник. Заворушились табуни й гурти У росах степового різнотрав’я. Яскріли списи, брязкали щити Аж десь від Каспію до Подунав’я. І за наказом царського гінця Всю безліч стріл в печах перетопили – […]...
- Вірш Миколи Руденка – Самотність Від мук земних себе не відокремлю, Допоки Світло не здолає тьму. Та мушу визнати: планету Землю Ненавиджу, буває, мов тюрму. Ненавиджу чиновника, до кого Звертатись мушу з папірцем в руках. Себе ненавиджу – себе такого, Яким я є у м’язах і кістках. Ненавиджу оці світанки сірі, Що в пеклі десь початок свій беруть. Ненавиджу людей […]...
- Вірш Миколи Руденка – Хліб тридцять третього Жила Вкраїна. Плакала, стогнала. Проте я твердо свідчити берусь: За всі віки безхліб’ям не загнала Нікого в землю Україна-Русь. Від тих часів, коли з’явилось рало, Голодних мук не відало село. Хай неврожай – та люди не вмирали: З двадцятим віком лихо це прийшло. Ми ледь живі верталися зі школи – Де кропиви іще з десяток […]...
- Таня Гелетюк – Я напишу тобі листа Я напишу тобі листа, Як жовте листя ляже долі, Як роси стануть холодніш І зашумлять тополі… Я напишу тобі листа, Як тиха осінь залютує І річка важко зажурчить, А вітер засумує. Як стане місяць серед неба – Укриють землю чари… І десь на Північ попливуть Прозоро-жовті хмари. Тоді я сяду край вікна, Візьму перо у […]...
- Вірш Миколи Руденка – Феномен людини Як тільки душу виповнить мою Космічний подих в зоряні години – Перед обличчям Всесвіту стою, Дивуючись феномену людини. Де, як вони вміщаються в мені – Сонця, сузір’я і оці тополі? Можливо, тільки звуком на струні Вони існують у всесвітнім полі? А може, й сам я звук, що дотепер Летить астральним зойком над лісами?.. В живій […]...
- Павло Мовчан – “Реалізується прощання… “ Реалізується прощання, І зосереджується біль До спазматичного мовчання У серцевині, у тобі… Роз’ятрюю, як рану, губи, Добувши звуки з глибини, Мов згустки крові: лю-ба, лю-ба… Вкінці спочатку озирнись… Не озираєшся… Поволі… Тебе… дорога… віддаля… Світло без тіні… Зойк без болю… Тікає… із-під ніг земля…...
- Вірш Миколи Руденка – Геродот і таври Реміння, звившись, мов руда змія, Над веслами по голих спинах ляска. У колеса історії своя – З людської крові видобута змазка. Та все ж веселка набира снаги – Підводиться із хвиль, мов з пліч титанів. Відкрилися таврійські береги – Громаддя скель і тіні від платанів. Ледь ворушив орел крилом легким – Мов посланий, щоб гори […]...
- Таня Гелетюк – Одинокий промінець Догорала свіча на столі, На стіні, миготівши, вогнями, Й, ніби, кликала когось прийти, Все кричала глухими словами… Тіні падали вниз із вікна, Висипались з віконної рами І летіли на сяйво бліде, І навіки у ньому зникали… Миготів промінець одинокий, Миготів серед пустки сумний. Долі падали сльози із воску Й розбивались об вітер дзвінкий. І зникали […]...
- Вірш С. Єсеніна “Відгомоніла золота діброва” Вірш С. Єсеніна “Відгомоніла золота діброва” – один з кращих взірців ліричної поезії. Про що він? Це роздуми про долю людську, про життя і смерть, про місце людини і сенс буття. Осінні мотиви, що звучать у вірші вже з перших рядків, налаштовують одразу на хвилю суму. “Відгомоніла золота діброва” – значить, щось закінчилося. Вмирає колись […]...
- Микола Вінграновський – За літом літо, літо літо лове За літом літо, літо літо лове, Чорніє ніч, де вчора день ходив. І сивіє життя, як поле ковилове, Як дивне диво з-поміж дивних див. Що посміхалося – сьогодні у задумі. І що журилося – не журиться, мовчить. Мовчить печаль, і сум мовчить у сумі. І ти мовчиш. Мовчання, й те мовчить. Не оглядайся! Що ти, […]...
- Павло Мовчан – “Промкнулося світло і впало на світле – ясне… “ Промкнулося світло і впало на світле – ясне, А зверху осоння яріло зелене; Зітхання злетіло, засвічене днем, Немовби душа відлетіла від мене. Цей день промине… По рожевих снігах Хуртована сутінь відхлине, І скупо зав’яжеться в синіх очах Прозорим прозора перлина… Невже випробовує нас ліпота Малиновим небом, снігами, Аби не ставала глуха чорнота Попереду нас і […]...
- Таня-Марія Литвинюк – Ми поза сезонами Ми поза сезонами осінь співає соло Ховаємо руки в кишенях неначе золото Неначе на пальцях мозолі думки дозовано Зіниці розширені волосся електризоване Дзвінок телефону здається ми поза межами Ми поза мережами кількість вхідних обмежена У стоптаних мештах півночі по місту вештались Кидаєм під ноги пожертви і тіні зрештою Обличчя шарфами вітрами губами долонями Повітря торкається […]...
- Старий рояль давно вже не звучить Старий рояль давно вже не звучить, Не чуть акордів від гітари, І ніжний голос вже давно мовчить, І світле небо затягнули хмари. Нема образ й недоліків не залишилось Лиш тиха пам’ять у старих фотоальбомах І світла тінь від ніжності твоїх очей. Немає сил і навіть шепоту уже немає, Куди поділась ти? І щастя де зникає? […]...
- Герасим’юк Василь – Оглядаючись На тій горі вітри збивають з ніг, Сльозяться очі і в очах дерева. З гори течуть, звиваючись… Лиш хата Стоїть собі. Ніхто в ній не живе. Я чув, що люди ті давно померли, І нині в хаті розгулявся вітер Такий, як скрізь, бо хата вся – зі шпар: Найбільші – двері, вікна, а в найменші […]...
Ніхто не говорив що буде легко.