Томаш деяк – я прийду по шостій коли затріпочуть шибки

Я прийду по шостій коли затріпочуть шибки
Набитих людьми вайлувато-жовтавих маршруток
Коли за лаштунками січня готується лютий
До першого виходу кригою в русло ріки

Ти будеш привітна і стомлена, підем до кухні
Печиво, чай, цитрамон, учорашні плітки
Класична клозетна розруха, лише навпаки
В трьох метрах квадратних, що мають і очі і вуха

Запахне борщем, прийде донька і стримано кине:
“здраствуйте… ма, повернусь і поїм… все. побігла”
І ти, прочинивши кватирку обжитого лігва,
Запалиш цигарку, задивишся

знов, як невпинно

Гасають вогні й перехожі між тими вогнями
Шукають шляхи до утечі, або до кіоску
Ти, як і вони, розумієш – насправді все просто
Як запах борщу, що лишився в повітрі між нами

Все просто, як кухня часів геноциду в законі
Як сплачені гроші за світло, за воду, за газ
Як час, що завжди починається, зрештою, з нас
І гине як тільки холонуть литки і долоні

Все просто – всі принци у барах бухають в футбол
Принцеси складують купони на знижки у шопах
І разом чекають коли короля так прихопить
Аби цього разу напевне не зміг корвалол

Устряти між ними й житловою площею.

далі
Те саме життя, без складних часових побудов
Де все на полицях давно, а про смерть і любов
Усі дізнаються з вечірніх російських серіалів

Так просто усе, дві години на нас і для нас
Допоки повернеться з вулиці твоє дівчисько
І ти будеш лагідна й тиха, і пальцями стиснеш
Вже зібганий комір сорочки… На кухні загас

Недопалок кинутий поспіхом повз попільничку
І тягне морозним повітрям з щілин у вікні
А ти не кіношно мовчиш і не множиш брехні
Не кидаєш наше авто у обгін під зустрічну…

… я піду по шостій, коли зажевріють пунктиром
У сонних кварталах слабкі світанкові вогні
І поки вдягатимусь, ти до торбини мені
Сховаєш сніданок і ключ
Від твоєї квартири