Трагедія роду Буендіа (за романом Г. Г. Маркеса “Сто років самотності”)
Прочитати твір Г. Маркеса “Сто років самотності” для мене означає відкрити одну із таємниць людського буття. Події роману відбуваються впродовж ста років: від заснування маленького містечка в латиноамериканській пустелі до його розквіту, занепаду і повного знищення. Однак автор наголошує, що це не історія міста, навіть не історія певного роду в декількох поколіннях, а історія однієї маленької спільноти, яка, утворившись і об’єднавшись, насправді. була приречена на самознищення через свою бездуховність, обмеженість і загубленість
Місто ще до свого народження було приречене, адже заснував його чоловік, який, забравши із собою дружину і ще кілька родин, утікав від гріха, від убивства. І дружина розділила з ним його тяжкий гріх. У їхніх душах зосталися докори сумління. Тож ватага молодих і охочих до пригод людей вирушила невідомо куди через гірський хребет до моря. Майже два роки блукали вони джунглями,
У романі Маркеса багато міфічного й містичного, але це в жодному разі не завадило розвиткові реальних подій. До того ж письменник так майстерно володіє всіма художніми прийомами, що реальне і міфічне перебуває у такому тісному сплетінні, що роз’єднати їх чи вилучити вигадане просто неможливо. Як не повірити у те, що місто із дзеркальними будинками і його назва Хосе Аркадіо наснилися? Або як завзято заїжджі цигани катають на летючих циновках хлопчаків Макондо. А священик падре Никанор демонструє силу християнської віри, підносячись на кілька сантиметрів над землею. Фантастичною є сцена, коли Ремедіос Прекрасна взагалі злітає у небо. Символічним є і повернення до громади померлого колись цигана Мелькіадеса. І від цього хитросплетіння реального і фантастичного на думку спадають слова самого МаркеСа щодо свого творіння: “У моєму творі немає жодного рядка, який би не спирався на реальність, і кожна його вигадка має основу в дійсності, породжена уявою, близькою до дитячої”.
Слід відзначити, що розпочинали засновники міста добре. Покійний Пруденсіо, убитий Хосе Аркадіо, перестав приходити вночі до оселі подружжя у пошуках води, щоб змити кров. Тож Хосе Аркадіо дуже змінився під впливом цигана Мелькіадеса. Він, наче молодий патріарх, давав усім поради, допомагав кожному, не цураючись фізичної праці, аби тільки гарно йшли справи у громаді. Він був і архітектором, і будівничим Макондо, налагодив зразкове власне господарство. Завдяки йому, в кожній оселі співали іволги, канарки, вільшанки. Всі охоче працювали на землі, народжували дітей, зводили нові помешкання. Поступово невеличке село на два десятка ліплянок із глини та бамбука перетворювалося на заможне місто, де всі про все знали і гріхи кожного були як на долоні.
Поступово до Макондо докотилася цивілізація уже не через циганське плем’я з чудернацькими штуковинами з далекої Європи, а швидше – під перестук коліс першого потяга. Був тут і банановий бізнес, яким заправляли багаті власники з Півночі. Містечком прокотилися кілька десятків воєн і збройних конфліктів. Мешканці Макондо воювали, гинули і збагачувалися. Ауреліано Буендіа дослужився до полковника. Війна зробила його жорстоким, свавільним і байдужим до ідеалів батьківщини, родини. Жертвами громадянської війни стали і сімнадцять його синів. Однак не війна призвела до занепаду колись квітучого і щасливого містечка, де вирували справжні пристрасті. Багаті і ситі мешканці Макондо втратили інтерес до праці, їх перестали цікавити справи громади, розвиток міста, байдужими вони стали і до досягнень цивілізації, якими колись так щиро захоплювалися їхні пращури. Кожна людина у місті була самотньою, кожен рід жив наодинці зі своїми проблемами. Так, у родині Буендіа викликав здивування той факт, що їхня родичка Ребека ще виявилася живою після двох десятиліть самоув’язнення у власному будинку. Самотнім у великому світі було і місто Макондо. А самотність приречена на вимирання, самотність призводить до самознищення. Тож єдиною альтернативою самотності, вважає Маркес, є утвердження солідарності. Відсутність солідарності в Буендіа пов’язана з нездатністю членів родини на духовну любов. Тож через сто років самотності цей рід припинив своє існування. А от доля Макондо трохи інша. Колись Мелькіадес спророкував: “Макондо буде стерто з пам’яті людей”. Та історія спростувала це передбачення. Іншим поколінням залишилися пергаменти, де викладена хроніка подій упродовж ста років, з якої людство має узяти урок, як треба жити і співіснувати у цьому великому світі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Свято яке мені подобається.