Три дні і три ночі з самотністю
Я сидів в машині і курив сигарету за сигаретою. Тільки дим допомагав мені забутися. Я поринав у спокій, хоча останніх три дні і три ночі серце вискакувало з грудей. Я би міг себе запитати : “Чому все так?”. Але не буду. Я не знаю відповіді на це запитання. Я просто пливу за течією, не розуміючи що, як і куди. А для чого? Мене все влаштовувало і так.
Мене покинуло кохання. Пішло. Напевне не повернеться. Його замінила САМОТНІСТЬ. В неї були сірі глибокі очі. Я таких ще не бачив, вони мене пробирали наскрізь.
Ми сиділи вечорами і грали в карти.
Удача була до мене щедрою!!! Усі три вечори я вигравав і отримував всі відповіді на свої запитання. Виявляється я багато чого не знав, дещо просто не розумів, а на дещо взагалі закривав очі. Мене хвилював тільки “Я Коханий”, все оберталося навкруг мене.
Самотність пояснила, що це неправильно. Але мені було все рівно. За мене завжди все вирішували і робили. Я звикнув до цього. Став безпорадним. думав, що переклавши свої проблеми на плечі Кохання, стану незалежним. Але прогадав.
Ні алкоголь, ні сигарети вже не допомагали. Біль затихав, але совість не спала навіть в ночі. Прикро визнати, але я перетворився на “овоч”.
Розпочалося моє безхарактерне існування.
Третій день підходив до завершення. Самотність сиділа на кухні і пила каву. “Тяжкий ти випадок, на жаль, я тут безсила. Ти отримав відповіді, пора ставати дорослим… ” І вона пішла, тихо закривши за собою двері.
Я знову залишився сам. Якраз настала північ… Я глянув на годинник, почалася 4 доба мого забуття.
Наступний тиждень я ніде не виходив, нікого не бачив, ні з ким не розмовляв. Вирішив розібратися в собі. Колись же потрібно це зробити, або хоча б спробувати навчитися.
Задзвонив будильник і я прокинувся. На годиннику була 5.00 ранку. Я спробував встати, але не зміг. Я відчув легкість і все навкруги стало рухатися. Я піднявся над своїм тілом, побачив його зверху. Хотів крикнути, але голосу не було.
“Я помер”… .
“Привіт”, – почув я позаду. Там сиділа Самотність.
“Тобі давали шанс, ти не скористався ним, не навчився насолоджуватися життям. Це вже кінець. Пора. Я зачекаю.”
Такого повороту я не очікував. Що ж!!! Нехай буде так. Я не звик боротися. Все пізнається в порівнянні.
Прощайте!!! Не повторюйте моїх помилок.
Поки боретеся – доти живете…
До прози Надії
Характеристика ліричного героя поезії стилець і стилоз.